– Просто мені приснився жахливий сон, про мою маму. Я не могла вчора вночі від цього заснути і заспокоїтися…

І Софія повністю розповіла побачений сон батькові, який дуже уважно її слухав. А потім намагався досить спокійно віднестися до всього цього, хоча, це зробити було досить не просто. Вся ця картина видавалася якоюсь нереальною, спотвореною. Містифікацією.

– О, Боже! – нарешті вимовив він, важко зітхнувши і закривши руками обличчя.

Дівчина мовчки дивилася на нього, не в змозі щось сказати.

– Ти так серйозно сприймаєш цей сон? – трохи згодом здивувався Василь. – Дійсно, для нас це величезна втрата, а сон лише посилює біль від цієї втрати. Але ж те, що ти побачила уві сні не було насправді.

Софія повільно підняла на нього очі.

– Боюся, що це не так.

– Господи, про що ти взагалі говориш?! Це був лише сон! І всі ми знаємо, що твоя мати померла від інфаркту. Мені досі не вистачає її, але це не привід, щоб так ставитися до цього сну. Врешті решт, багато безглуздих снів буває і це один із них. Я не думаю, що тобі слід до нього ставитися серйозно. І не варто сни тлумачити по Фрейду, на кшталт, підсвідомі страхи.

– Мабуть, варто. Не знаю, у мене є якесь відчуття… видіння… що сон цей приснився не просто так. Фрейд тут ні при чому. Просто мені здається, що це могло бути насправді.

Вона говорила це дуже повільно і досить упевнено, але відчувалося, що дівчина сама боїться того, що каже. В очах було написано суміш страху, відчаю і не впевненості, а її руки трохи тремтіли, коли вона казала ці слова. Василь мовчки похмуро дивився собі під ноги кілька хвилин, намагаючись зібратися з думками.

– Не знаю, навіть і що сказати… – сказав він. – Можливо, це якось пов’язано з твоїми видіннями або… – батько розвів руками. – Вибач, мені треба бігти на роботу. Давай про це поговоримо ввечері, добре?

– Ну, гаразд.

– Та і тобі треба бігти на пари. Ввечері обов’язково про це поговоримо. Я тобі обіцяю.

Василь обійняв доньку, як найдорожчу людину для нього на світі.

– Тату?

– Що?

– Я люблю тебе.

– Я теж люблю тебе, Софія. І я дуже турбуюся, коли з тобою відбувається щось дивне... Гаразд, ввечері побачимося.

На жаль, він не знав, що в той день більше не побачить доньку. До речі, можливість побачити Софію у нього буде дуже не скоро.

А може і не буде такої нагоди.

Ніколи.

Софія залишилася сама-самісінька зовсім не надовго, бо їй треба було їхати на заняття. Знову перед нею постала проблема: як жити з тим, що всі в університеті будуть обговорювати її надприродні можливості? І чому вона не встигла про це розповісти батькові, щоб той щось порадив? Мабуть жахливий сон змішав всі карти дівчини. Але у всякому разі, їй доведеться їхати на пари рано чи пізно, тому краще це зробити просто зараз. Тоді балачки і різні плітки швидше почнуться і відповідно раніше закінчаться.

Така перспектива була не дуже приємною, але більш-менш влаштовувала Софію і обіцяла швидше вирішити цю проблему. Теоретично це зробити легко, а от на практиці вона буде дуже довго вагатися перед тим, як зробити вибір.

Єдине, що мене турбує, так це розмова з подругами. Як вони до мене віднесуться і чи не виникне від цього непорозуміння? Про Дениса я, думаю, можна не хвилюватися. Він мені не подобається і я не збираюся а ні зустрічатися з ним, а ні допомагати його батькові. В цьому я абсолютно впевнена. Нафіг цього дебільного Дениса!

Коли Софія виходила на вулицю, то помітила, що від вчорашнього дощу не залишилося а ні сліду: всі калюжі повисихали. Цей день був спекотним і дуже теплим, що означав дуже скорий прихід такого довгоочікуваного і такого приємного літа, яке завжди проходить з блискавичною швидкістю. Єдине, що нагадувало їй про дощ і блискавку,

(видіння)

так це вчорашній сон, що ніяк не міг дати їй заспокоїтися.

Дівчина знову і знову поверталася до побаченого сну, намагаючись вловити його домінанту, себто зрозуміти зміст. На підсвідомому рівні, Софія була впевнена, що цей сон і вчорашня блискавка не простий збіг обставин і що над цим стоїть щось набагато більше, ніж вона думала раніше. Взагалі над такими метафізичними, навіть в певному сенсі містичними речами, треба було подумати більш ретельно в спокійній обстановці без оточуючих людей, коли буде вільний час. Софія була впевнена, що доля посилає їй певні знаки, які вона не помічає, а якщо і помічає, то не може розгадати їх зміст. Так, її сприйняття світу значно змінилося, але не можна точно сказати, що це на краще. Це може бути просто по-іншому, по-особливому з певними недоліками та перевагами.

Далі, Софія перестала над цим думати і зосередилася над тим, що її чекає попереду, а саме: відповідь на багато численні питання її одногрупників. Через це треба пройти, власне, як і через більшість випробувань в цьому житті. Тому, дівчина намагалася бути спокійною, коли заходила в корпус університету (який її вже остаточно набрид за весь короткий час навчання) разом з іншими студентами. Поки вона йшла до аудиторії, час плинув дуже повільно, наче уповільнена зйомка фільму і це порушувало і без того тонку і ненадійну стіну спокою. Софія зупинилася перед аудиторією і стала в нерішучості, призиваючи на допомогу всю рішучість, яка в неї тільки була. Але зібратися з думками і сміло зайти в аудиторію, вона ніяк не наважувалася. Страх, що з неї будуть всі сміятися і в неї нічого не вийде, ще більше лякав Софію. Поборовши усі сумніви (від яких втрачається віра у власні сили), дівчина зайшла в аудиторію, в якій гомоніли студенти, жваво розмовляючи між собою на різноманітні теми і не звертаючи ніякої уваги на неї. Але, коли Софія зайшла в аудиторію, щоб сісти до подружок, то майже всі замовкли. Всі як по команді замовкли і почали уважно, із зацікавленням дивилися на неї, як тільки дивляться відвідувачі музею на рідкісний експонат.

Те, що сталося далі, такий величезний вибух емоцій, амальгаму людських відчуттів передати словами дуже важко. Спочатку, всі одногрупники мовчали, а потім деякі з них почали підходити до дівчини і буквально засипали її різними запитаннями про її здібності медіуму. Софія, як могла, відповідала на деякі питання, але здебільшого намагалася уникати їх. Оля з Настею також не забарилися поставити цілу купу питань. Тільки лише один Денис не ставив ніяких питань і не проявляв жодного інтересу до її персони. Здавалося, що він взагалі не існує тут, залишивши лише фізичне тіло та відправившись в астральну подорож, кудись далеко в трансендентацію, за межі людської свідомості.

Надприродна цікавість одногрупників потроху почала спадати і Софія змогла через деякий час полегшено зітхнути, але зовсім не надовго. Недовіра, з якою віднеслися одногрупники до її телепатії та видіння майбутнього, викликало у дівчини певний душевний біль. Насправді, її було дуже погано, що вони до всього ставляться з недовірою, з глузливими посмішками і приколами, наче вона хвора і це проявляються такі симптоми цієї психічної невиліковної хвороби.

Усі, без виключення, час від часу кидали на неї погляд, сповнений жалю, наче розуміли, що на її долю випало стільки страждань, невезінь та невдач. Але Софія сподівалася і це витримати, щоб через деякий час це забулося, щоб вона нормально змогла жити в студентському середовищі.

Але як було раніше, так вже не буде.

– Ти не хочеш вибачитися за той випадок, коли ти мене послала? – спитала Ольга трохи роздратовано, коли галас студентів потроху стих.

– А ти ще питаєш?! – вирвалося у Софії. – Ти хоч знаєш, як мені тепер погано і як всі з мене сміються, ніби я божевільна!

Вона ледве тримала себе в руках, щоб не розплакатися. От тоді б сміху було, якби вона рюмсала, як немовля!

– Ну, я припускаю, що, можливо, в тебе є певні здібності… – сказала Оля. – Але ти вже не зможеш нічого вдіяти. Колись це повинно забутися. Треба пережити це і все.