Дівчина не хотіла, щоб в неї вдарила блискавка і щоб вона бачила, відчувала, і знала, що значить померти, і як можна повернутися до старого життя. Знову ж таки у неї не було вибору і в цій ситуації.

Не хочу я так жити. Тепер з мене всі будуть сміятися. Треба якось змінити власне життя. Але яким чином? Чому в мене все йде шкереберть? Щось майже нічого не виходить.

Спочатку Софія сконцентрувала всю увагу на Льохі, що розповів всім про її телепатію. Дівчину дуже гнівав той факт, що йому повірили майже відразу і тепер це обговорюється в стінах університету та за його межами. Причому, Денис також приймав в цьому участь. Отже, вона не збирається їм допомагати.

Тепер – це її зважене, остаточне рішення.

Близько одинадцятої години на стільниковий Софії подзвонив Денис, який вирішив останній раз спробувати вмовити дівчину допомогти його батькові.

– Чого дзвониш?

– Я сподіваюся, що ти передумала і все-таки допоможеш моєму пахану, щоб він зовсім не прогорів. Це тіпа дуже серйозно. В натурє.

– Я вже сказала тобі вчора, що не буду допомагати, а ні тобі, а ні твоєму татові. До речі, якого дідька ти теревенив усім про мою телепатію?

– Ти про шо?

Софія почула в його голосі деяку невпевненість і навіть провину за скоєний ганебний вчинок.

– Не треба падати на мороз. Я все дуже добре знаю. Більше мені ніколи не дзвони, ясно? Я не хочу тебе бачити! Так що дай мені спокій і не діставай!

– Це все Льоха пробазарив. Ти ж знаєш, шо в нього язик як у дєвки. Льоха лошара!

– Ти в цьому теж приймав участь. Тому, ти теж лошара!

– Але мій старий обіцяє багато бабла за роботу… – почав Денис.

– Ден, знаєш, що? Засунь своє бабло в анус глибоко-глибоко, щоб рука твоя там застрягла!

Телефон дівчина відразу відключила, щоб її більше не діставали дзвінками. Вона не хотіла нікого бачити на той момент, відчуваючи, що новий етап істерики ось-ось має початися. Єдина людина, яку Софія хотіла побачити був Мирослав. З ним вона могла побачитися, просто по-людськи поговорити, так би мовити, вилити душу, щоб позбутися цього негативного залишку енергії. Тільки він один зможе її зрозуміти і можливо навіть допоможе, бо одній їй не справитися з усіма проблемами, що так раптово звалилися на голову.

– Алло, батя? Тут в мене виникли деякі проблеми. Софія не хоче нам допомагати. Я пробував з нею домовитися…

– Значить, погано пробував, – відповів Павло. – Як ти можеш досягти в житті успіху, якщо не вмієш елементарно домовлятися з людьми?

– Цю бабу не можливо було вмовити, – сказав невдоволено Денис. – Я зробив все, що міг. На жаль, це не вдала ідея була. Вона стерва.

Його батько тяжко зітхнув.

– Тоді в мене немає іншого вибору, як…

Він замовк.

Денис намагався розгадати, що в нього твориться в голові. Але непередбаченість – одна із рис характеру Павла.

– Не зрозумів?

– Далі буде видно.

Він просто не хотів сину розкривати свої карти.

– Атєц, шо ти задумав на цей раз?

– Нічого особливого. Просто я вимушений приймати радикальні заходи. Іноді, заради великих грошей треба йти на певні жертви і приймати рішення, які суперечать моральним принципам. Таке правило існує завжди серед успішних і багатих людей.

– Я це дуже добре розумію, але шо ти хочеш робити далі? Які в тебе плани?

– Ден, це тебе не стосується. Вирішуй свої проблеми, а я вирішуватиму свої. Ти не зміг мені допомогти, тому далі я буду діяти сам. Але в такому разі, не розраховуй більше на тисячі доларів з мого боку. Все, зникни, я дуже зайнятий.

Роздратований Денис, поклав стільниковий у кишеню джинсів, проклинаючи в думках Софію. А Павло тим часом, сидів в авто, щось обдумуючи дуже важливе. Трохи помізкувавши, він набрав номер свого помічника, праву руку у всіх важливих справах – Степана Озерського.

– Степан? Здоров.

– Здоров. Як в тебе справи?

– Нормально. Слухай, ти повинен зараз приїхати до мене в офіс через півгодини.

– А що таке?

– Для тебе з’явилась нова робота. Зовсім не складна і досить прибуткова.

– Я вже лечу в офіс.

– Оце інша розмова. Чекаю.

Менш ніж за півгодини Степан приїхав в офіс до Павла і прийшов в його кабінет, не забувши перед цим кинути пожираючий погляд на привабливу секретарку з коротенькою спідницею, в якої були видні світлі трусики. Степан був досить високим, трохи худим, але впевненим у собі і завжди знав, що хоче. Господар вже чекав його в кабінеті, дивлячись на монітор екрану, де йшов вестерн із Клінтом Іствудом. Тільки помічник зайшов, він зупинив фільм і повернувся в його сторону.

– Сідай, – мовив він, показуючи рукою на стілець, що стояв поруч від нього. – Добре, що ти так швидко приїхав. Справу треба вирішувати якомога швидше. Це дуже серйозно.

– А що за діло?

– Це безпосередньо впливає на мій бізнес. При успішному його вирішенні, я зумію зберегти багато лаве, яке зараз втрачаю із-за конкурентів. Відповідно і ти отримаєш з цього не поганий куш, але спочатку треба попрацювати. Отже, треба знайти одну дівчину Софію Даниленко і вмовити її будь-яким чином допомогти мені в пошуку зрадника, що так мене підставляє. Для цього треба розробити чіткий план і слідувати йому. Дєвку треба знайти якомога швидше.

Озерський здивовано на нього подивився, не розуміючи в чому річ. Він чув різні дивацтва від свого шефу, але таке було вперше.

– Я тебе не розумію, – мовив нарешті він. – На хрена нам здалася ця тьолка?

– Річ в тім, що ця баба має певні телепатичні здібності і саме за допомогою цього вона зможе мені допомогти. А я за це добре заплачу. Розумієш? Тут все просто. Вона тіпа екстрасенс.

– Ні хрєна сєбє! – вражено сказав Степан. – Ти звертаєшся за допомогою до екстрасенса?

– Так, це може збільшити бабло. Твоє завдання знайти її і запропонувати штук двадцять за допомогу. Ось фото Софії.

Павло простяг йому фотографію із її зображенням. Той професійно подивився на обличчя, запам’ятавши його.

– Оце так, краля! Я б її трахнув.

– Навіть і не мрій. В Дена є на неї плани. Крім того, я теж хочу з нею розважитися. Так, шо до тебе черга може і не дійти.

– Нічого, я терплячий. Якщо необхідно, то почекаю. До речі, а якщо вона не погодиться тобі допомогти? – спитав Степан.

– Тоді запропонуй п’ятдесят косарів, але щоб вона погодилася. Максимум, на що Софія може розраховувати – це сто кусків. Звісно, наша валюта. Від зелені обійдеться. Буде дуже жирно.

– А якщо дівка все одно не захоче?

– Тоді ми силоміць заберемо її сюди і заставимо допомогти, але вже за безкоштовно.

– Скільки я буду з цього мати?

– Десять косих зелені, плюс відсотки з доходу.

– Добре. Але тут є ще одна проблема…

– Яка?

– Якщо ця Софія тобі допоможе, то вона буде забагато знати. А це дуже небезпечно.

Павло задумливо почухав підборіддя. В його погляді не було, а ні жалю, а ні страху, коли він казав наступне:

– Цю проблему я тобі доручаю вирішувати самому. Ти ж знаєш, що робити з людиною, яка не потрібна нашій організації. Коли виникне така проблема, тоді і прибереш її.

Софія все ще перебувала у меланхолії, зайшовши на сайт, де була розміщена про неї інформація. Власне, це для неї був черговий шок (вже вкотре?), бо почути це і побачити теж саме на власні очі – це зовсім різні речі. Курсивом великими літерами було написано те, що більше всього дівчина боялася:

ТЕЛЕПАТІЯ СОФІЇ…

Нижче:

ОБГОВОРИТИ НА ФОРУМІ!

Вона відкрила цю тему і побачила скільки різних зареєстрованих відвідувачів за різними ніками обговорювали її, критикували і відверто насміхалися, з недовірою відносячись до паранормальних можливостей дівчини. Там писали, що це вигадки, що вона хвора і їй треба відправити в психушку, а також називали її різними образливими словами, намагаючись принизити дівчину навіть через віртуальний світ мережі Інтернету. Автор теми зареєструвався під іменем «Sofia-Mag», а на аваторі була її фотографія. Після цього, йшло безліч повідомлень від тих, хто над нею знущався у невербальній формі, залишаючи довжелезні та дуже образливі коментарі на форумі.