За всіма цими клопотами Лінка геть забула про день святого Миколая. І про те, що треба купити подарунки. Пригадала лише напередодні, до того ж о восьмій вечора. Добре, що існували торгові центри з купою магазинів, які працювали допізна. Це місце вже не раз рятувало її від різних халеп, переважно тоді, коли дівчина згадувала, що в неї закінчився зошит з польської мови або немає циркуля. От і тепер вона подалася пішки до «Золотих терас», роздумуючи дорогою, який можна купити подарунок десь за двадцять злотих, і щоб він підходив і хлопцеві, і дівчині, оскільки класний керівник цього разу вирішив, що подарунки повинні бути унісекс. Він вочевидь добре тямив, що робить, бо раніше, витягнувши жеребки, усі негайно ними обмінювалися, і в результаті знали, хто кого витягнув. Тому подарунки купували на замовлення, і вони ні для кого не були несподіванкою.

Лінка перетнула поріг барвистого раю й рушила до однієї із крамничок, де продавалися різні дрібнички. Дівчина обожнювала цей магазинчик, бо там завжди була купа симпатичного дріб’язку, тож Лінка знала, що неодмінно купить там щось відповідне. І тоді побачила його. Стояв і роздивлявся вітрину із чоловічою білизною. У руках тримав великий паперовий пакет, у якому була, певне, якась куртка чи піджак. Якби Лінка не була з ним знайома раніше, то, мабуть, не звернула б на нього уваги. Невисокий, звичайний, вбраний у вицвілий піджак і якісь сірі штани, він нічим не виділявся в натовпі. Але о цій порі людей тут майже не було, він стояв сам-один на тлі розкішної вітрини, тож Лінка хоч-не-хоч мусила його помітити, і його очі, які відбивалися у склі, зустрілися з її. Мацек. Дивно. Вона так довго (хоча відколи бачила його востаннє, минули всього два місяці, зате які!) уявляла собі, що коли нарешті його зустріне, то щось тоді скаже, або й ні, проте із цими думками було пов’язано стільки емоцій, а от зараз, стоячи біля нього, не відчувала абсолютно нічого.

Дівчина бачила, що йому хочеться втекти, проте він стримався й просто вдав, наче її не помічає. У цю мить вона усвідомила, що її почуття зникло разом з мокрим листям, його, наче снігом, укрила імла забуття. Та водночас Мацеків вигляд про дещо їй нагадав. Не звертаючи більше на нього уваги, Лінка зайшла до фотокрамниці. Понишпорила в рюкзаку й витягла знайдений у Сероцьку знімок.

— Здрастуйте. У мене є таке фото… Гляньте, будь ласка, — звернулася вона до продавця. — Середина, здається, трохи засвічена. Не знаю, чи це можна якось виправити? Це стара родинна фотографія, я хотіла би зробити копію.

Продавець уважно придивився.

— Гаразд, подивимося, що тут можна зробити.

— От тільки… це єдине фото. Я б не хотіла, щоб воно загубилося.

— Звичайно. Прийдіть за два-три дні, ми над ним попрацюємо. А краще залиште номер телефону. Ми до вас подзвонимо, коли воно буде готове.

Подарунки на день святого Миколая був приємним перепочинком між контрольною з хімії й наступним із численних тестів з мови та літератури, якими вперто мучила їх вчителька польської. Лінці дісталася чашка з оленем. І хоча в неї була сила-силенна чашок, і ще одна взагалі-то була непотрібною, дівчина, як завжди, зраділа. В оленя була симпатична мордочка, і він стояв на хмаринці, з якої сипався рожевий сніг. І хоча це мав бути подарунок унісекс, проте добре, що дістався він саме їй, а не, скажімо, комусь зі здорованів з останніх парт. Невідомо, чи порадував би їх рожевий сніжок… Лінка захихотіла, уявивши, як Трембальський п’є із цієї чашки, тримаючи її в товстих пальцях. Скарбничка у вигляді верблюда з написом: «При потребі розбий горб», яку вона в останню хвилину купила в «Золотих терасах», сподобалася одній із близнючок, Алі чи Елі, цього Лінка не знала, їй завжди здавалося, що вони самі не певні, хто з них хто. Зате Каська отримала якесь страховисько: величезний квітковий горщик, розмальований слониками.

Тепер дівчата реготали вдома в Каськи, намагаючись знайти застосування для цього страховидного дарунка.

— Триматиму в ньому брудні шкарпетки.

— А може, зашмаркані носовички?

— Плюватиму до нього й кидатиму недопалки.

— Ти ж не куриш?

— Ну, то якраз почну.

Уже годину вони так дуріли. Останнім часом Каська й Лінка дуже подружилися. Каська виявилася нормальною, класною дівчиною. Після історій, які вона оповідала, після всього, що їй довелося пережити, це здавалося неможливим, і все-таки… Вона була весела, із неймовірним почуттям гумору, хоча в школі цього й не було видно. Проте зараз, може, завдяки дружбі з Лінкою, вона помітно пожвавішала. Зате Наталія зі своєю ще донедавна найкращою подругою більше не розмовляла. Дівчата продовжували сидіти разом, але Наталія щоразу відверталася від неї. Лінка, звісно, розуміла, чому. Вона подружилася з Каською, яку Наталія ненавиділа, бо та подобалася Міхалові. Щоправда, хлопець не зробив жодного кроку їй назустріч, але дивився на Касю ніжним поглядом, і цього не бачив хіба що сліпий! Часом Лінка думала, що люди — справжні йолопи. Закоханість — це очікування, невпевненість, тремтіння рук, дивне відчуття тенькання в животі, проте хлопцям завжди йдеться про одне й те саме. «Але може, у Каськи все буде по-іншому, може, у них усе вийде», — думала вона. Самій їй не хотілося цього зазнавати, принаймні не найближчим часом, бо для Лінки це означало хіба що біль та розчарування.

— Що ти робиш у суботу? — запитала Кася. — Може, підемо до кіно?

— Не можу. Мушу сидіти з Каєм.

— А бабуся?

— Вона їде на вихідні залагодити якісь там справи, а Адам увесь день працює. А після роботи він вечеряє з якимсь клієнтом чи щось таке, то я йому пообіцяла залишитися з малим.

Дівчата домовилися на неділю, і Лінка, під’ївши в Каськи, повернулася додому в піднесеному настрої. У Касиному товаристві вона почувалася легко й невимушено. Вони були знайомі віднедавна, а так чудово розуміли одна одну. Лінка збагнути не могла, як це можливо. Із Наталією їй завжди здавалося, що вона повинна себе контролювати, прикидатися кимсь кращим, а з Каською просто почувалася собою. І це не була провина Наталії. Просто Наталія завжди здавалася в усьому краща за неї. Вродливіша, здібніша, заможніша. А Каська? Що ж, тепер вона мала все, чого прагнула раніше, але її життя певним чином теж було добряче заплутане. Як і Лінка, вона знала про свою родину далеко не все, тож продовжувала за кимсь або чимось сумувати. Ну, і вона, як і Лінка, аж ніяк не нагадувала ходячий ідеал. Кася мала власні недоліки, і це теж було класно.

Вихідні радували, незважаючи на те, що довелося залишитися з Каєм. Як це чудово — виспатися й бодай трохи побайдикувати. Бабуся поїхала вранці, і Лінці довелося знову займатися всім удома, проте, як не дивно, вона почулася вільніше. Коли була бабця, Лінка мусила весь час старатися, відразу складати брудний посуд до посудомийної машини, стежити, чи не переповнився кошик для брудної білизни. І хоча бабуся була не гостем, а членом родини, Лінці ніяк не вдавалося при ній розслабитися. А тепер вона з виразним вдоволенням поставила вже п’яту брудну чашку біля інших філіжанок і склянок з рештками випитого вранці соку чи чаю, і відсунула ногою вчорашні шкарпетки, які лежали на підлозі. Кай малював, оточений своїми коробками, солдатиками, іншими брудними чашками й стаканчиками від йогурту. Малий був нині на диво слухняним. Сидів собі чемненько на килимі й навіть не вимагав, щоб йому ввімкнули мультики. Лінка заглибилася в детектив. Мама цього не схвалювала, вважала, що доньці ще зарано читати про трупи в шафі й різні злочини, проте Лінка обожнювала детективи й поглинала класику жанру й новинки. Яблуко від яблуні недалеко падає: мама теж читала детективи ночами.

Нехай краще радіє, що я читаю книжки, а не дивлюся дебільні телепередачі, як купа моїх однокласниць, — часто думала Лінка.

Коли вона розігріла обід, Кай чомусь несподівано відмовився їсти. Лінці здалося, що лобик у малого занадто гарячий. «Удома дуже жарко, батареї аж пашать, мабуть, це тому», — намагалася заспокоїти себе дівчина, але раптом відчула дивне хвилювання. І навіть не через те, що в Кая, здається, була гарячка. Здається, бо Лінка ніде не могла знайти термометр. Радше тому, що братик спершу був ну дуже слухняний, спочатку кілька годин тихенько малював і грався, а тоді сам ліг до свого ліжечка й заснув. «Може, він просто втомився за весь тиждень», — думала Лінка, проте відчувала, що це не так.