Під час цього відвороту лише 2-ій та 3-ій сотням довелося тяжко, бо вони попали під гарматній вогонь.

Під вечір підійшли до роз'їзду на схід від Іванівки, Дорошенківці змінили там 2. сотню, спинивши дальше посування ворога, а друга сотня приєдналася до полку.

Москалі зробили ту помилку, на яку я їх провокував, і головна маса їх піхоти розвернулася на північ від залізниці на Селещину. Виявилось також, що кінноти у них майже немає, а що ліве їх крило спинилося зараз-же перед Федорівкою, де стоїть їх сторожа, яка копає окопи.

Тож на 7-го дано наказ Дорошенківцям затримувати ворога повз залізниці, а Гордієнківцям, зблизившись ще в пітьмі до сторожі під Федорівкою, збити її, та атакувати ворога в напрямку на Карлівку чи повз річку Ланову, коли б він почав швидко відходити.

Для нас було цілковито незрозумілим, чому большевики так рішуче перейшли проти нас в контрнаступ та ще висунули такі поважні сили, але зі штабу дивізії повідомили, що наша права кольона, Республиканці, Богданівці та курінь Дорошенківців, звели бій під Мерефою та тиснуть ворога на Харків, а підслухані телефонічні ворожі розмови виявили, що ворог користується шляхами на Конград і Лозову для контрманевру проти цієї нашої лівої групи, а тому наступом силкується їх забезпечити.

Уночі, коли вже почалися пересування у зв'язку з виконанням пляну нового наступу, трапився випадок, який яскраво підкреслив усю небезпеку принціпу найманства, який тоді був висунений. 3. сотня замітінгувала та відмовилася виконати наказ під тим претекстом, що їх не підтримала у Федорівці решта полку тому, що, мовляв, як полк, так і його командір вважає 3. сотню контрреволюційною і свідомо наражує її на зайві небезпеки та свідомо залишає без підтримки.

Доносячи про це, командір 3-ої сотні додає, що він уважає, що це є наслідком перевтоми та першого неуспіху та що, виключивши із сотні декількох розкладових агітаторів, він поведе сотню далі вперед, тому просить на якийсь час призначити сотню в резерву.

Цікаво, що замітінґувала та частина, в якій був найбільший відсоток старшин звичайними рядовиками.

Друга сотня та кулеметчики надіслали повідомлення, що вони зброєю готові заставити 3-у сотню іти в бій, так що довелося їх уговкувати. Добре, що хоч стояли вони далеко один від одного.

На рано 1 і 2. сотні несподіваним наскоком збили ті сторожі, що стояли перед Федорівкою, а 4-ій, що наступала між Федорівкою та залізницею, не пощастило; її зустріли вогнем і вона почала вже відступати, аж поки не спинив її рішучий наказ команданта полку, а потім допомога 3. сотні, що до того часу вже уговкалася: з неї вийшло тільки 8 люда, які вернули до Лубен і там, як побачимо далі, відіграли певну ролю.

Той шум, що підійнявся під час цих сутичок, сполошив "Заамурця", що стояв тоді на стації Карлівка, та він швидко відійшов за р. Орчик, зірвавши міст через неї так, що одна з двох його форм упала в воду.

Одночасно з цим вибухом, вибух і склад у Карлівці. Раптом здрігнулася земля та з глухим гуком виріс високо в небо широкий, з великою шапкою на горі, гриб чорного диму, весь прорізаний ріжноколіровими блесками освітлюючих ракет – по боках його чорними, білими, зеленуватими хмаринками вибухають ріжноманітні набої, які своїм гуркотом продовжують протяжний, грізний гук, а над усім цим хаосом згуків, барв і форм пливуть долі дрібними зірками світлинки освітлюючих ракет.

Чорний гриб повільно нахилюється, випускає довгі пасма, які витягає вітер, і перетворюється повільно в посуваючуся на захід хмару, долішня частина якої лежить на великій площі вогню догоряючих решток сараїв, ешелонів та стаційних будинків.

З цього вогню раз-у-раз вилітали нові хмари ріжнобарвних димів з яркими блесками, продовжуючи безпереривний гуркіт, який робить вражіння запеклої гарматньої борні тзв. "барабанного вогню".

Большевицькі піші частини, що почали посуватись на Іванівку, раптом відходять на захід, усе прискорюючи швидкість цього відходу та розсиплюючись як на фронті, так і в глибину на дрібні гуртки. Дорошенківці починають їх переслідувати, а ми швидко переходимо Орчик під Федорівкою та йдемо в перейми долиною річки Ланна. "Заамурець" щойно побачив наші передові стежі, як повною парою зник в напрямку Конграду, а ми, захопивши роз'їзд над Ланною, мали нагоду почути в телефоні страшну лайку якогось начальства, яке загрожувало всіма карами і тортурами тим, хто посміє без наказу відступати. Перервав я цю "філіпіку" та порадив йому якнайскорше забиратися з Константинограду, бо гайдамацька кіннота ось-ось вже застукає. Начальство попереду не повірило, але потім з прокляттям кинуло трубку, не завдавши собі труду її вилучити, так що деякий час ще чути було схвильовану розмову про проклятих гайдамаків і необхідність впорядкованого відвороту. А гайдамаки між тим наспіли поганими розмитими доріжками до села Верхня Ланна, щоби там переняти тих, що тікають з Карлівки, але це не дуже то вдалося і ворожі гармати та "анархісти", які частинно їхали на возах, уже встигли проскочити, а решта чкурнула на північ в сторону села Берестовенька, де були переправи через річку Берестову, що тече через Конград.

Повертаємо великим шляхом на Конград і коло полудня вже входимо в розлоге, розкинене по яру, величезне село Піщанку, більше кількістю населення як Конград.

Наші стежі в Конграді і у цьому селі, а також по всіх інших, вже роздали та порозклеювали наш "заклик", який читає по одному та гуртами селянство та вітає полк, що проходить.

Ще більше радісне привітання в Конграді, з якого сердите московське начальство повтікало вже давно ешелонами на Лозову, туди же подалися, навіть не спинившись у Конграді, анархісти, туди повернув якийсь повний вояків ешелон, що прийшов від сторони Харкова, туди же відступив "Заамурець", що забезпечував відворот штабу чи то "армії", чи то "фронту" – тяжко було розібрати з радісних оповідань місцевих громадян про цю втечу.

Після гіркого досвіду з програної під Карлівкою, яка трапилась із-за прогаяного часу внаслідок втоми від трохи несвоєчасного "братання" в Полтаві, тут, ні хвилинки не гаючись, ведемо розвідку, підшукуємо позиції, щоби мати змогу боротись у трьох напрямках – на північний захід на Харків, на захід на Лозову та на південний схід на Катеринослав, з яких то напрямків підходять до нас залізниці. Стежі йдуть по всіх цих напрямках розбирати тор. Одночасно зв'язкова сотня нав'язує зв'язок із запіллям, що дуже швидко вдається, бо телефонічні дроти попри шлях Конград-Карлівка непопсовані. Викликуємо Карлівку і чую голос Олекси Григоріїва. Він каже, що приїхав з рештою одностроїв у Карлівку, що до стації не можна й думати підійти, бо у недогорівших складах ще вибухають стрільна та ракети, та що він перевантажує однострої на селянські вози у полі, та що скоро буде зі всіма паперами, що йому передав штаб, у нас. Повідомляє, що до Полтави прийшов Слобожанський Гайдамацький Кіш, кінна кулеметна ватага "смертників", яких, як одних, так і других, виправлено з Києва за "неблагонадійність", що з ними приїхала чета гірських гармат, формування якої зарядив Алмазів з Лубнів, що ця чета має вже все, крім коней.

Після Григоріїва зголошується командант Дорошенківського куріня та каже, що його курінь дістав наказ не посуватись далі Карлівки та що Дорошенківці виходять з-під моєї руки в безпосереднє розпорядження штабу дивізії.

Знову кличу до телефону Григоріїва та команданта "Кінського запасу", який я ще з Федорівки післав, вже як складову частину полку, в Карлівку з наказом продовжувати свою діяльність, а саме далі купувати коні для полку та вишколювати їх.

Наказую: гарматну чету пересунути потягом до Карлівки, де "Кінський запас" має їй дати потрібні коні, чета має взяти з собою з полтавських складів якомога найбільше сідел для "Кінського запасу". Просити штаб дивізії, щоби ватагу "смертників" приділено до полку, щоби в Конград висунено піший відділ, бо інакше це зв'яже кінноту та не дозволить їй швидко посуватися вперед.