Місцями видко наші скупчені вози, між якими курить похідна кухня – це означає, що десь недалечко від неї "штаб сотні". На одному із подвір, що над шляхом на Мамут Султан, стоять чотири наші гармати, що невідомо яким робом приїхали сюди вночі і тепер задиркувато позирають на близькі вже гори, для яких вони призначені.

Мене особисто дуже цікавлять оці фески, які в дійсности не є традиційно-татарським убором.

Пояснення цьому дає і вигляд турецького старшини з інтелігентним обличчам, який зголошується до мене та через перекладчика пояснює, що він є командантом сотні полонених турків, яка була на роботі на побережі, а тепер прийшла сюди допомогти братам по магометанстві – татарам. У його сотні страшенний брак зброї, на 200 чоловік є всього 28 крісів та 6 щабель. Він просить зброї та ставить весь свій відділ у розпорядження української військової команди.

За ніч із підслуханих телєґрафічно-телєфонічних розмов дізнаємось багато цікавого. В Севастополі від швидкого нашого наступу російська залога в паніці випустила з в'язниці російських старшин моряків, які до цього часу масово були винищувані як контрреволюція; навіть випущено найбільшу контрреволюцію, адміралів.

Всі ці вчорашні в'язні мають тепер майже диктаторську владу щодо військових справ, хоч і творять з комітетами вищу військову раду оборони. Севастопільська фортеця та фльота гарячково готуються до оборони, але ця підготовка, яка вимагає надзвичайних зусиль, та порядкування адміралів "контрреволюційними методами", дуже не подобаються моряцькій масі і вона відмовляє звичайно послуху. Тому то рада Алушти каже раді Сімферополя, що "прийдеться, братця, садиться на дно", до того ще й контрреволюція піднімає голову – ось до Козмодем'янського монастиря, де є склад зброї, не можна підійти, бо його заняв якийсь старшинсько-татарський відділ, піддержуваний монахами.

Невгомонний Андрієнко ще вночі просунувся до джерел річки Кача і доносить, що ранком йде брати Бахчисарай, бо його відділ збільшився вже до 350 чоловік і ще напливають нові охотники, тому просить настирливо старшин та зброї для формування 3-ої і 4-ої сотні татарського чамбулу, бо коней та людей на це формування вистарчає, тільки зброя дуже різноманітна, від місцевих старовинних турецьких рушниць починаючи.

Разом із цим донесенням приїхало двох "провідників", які виїхали зі Севастополя.

Вони кажуть, що українська частина моряків, а їх чи не більшість у залозі, обурена на адміралів, і на мітінґах, які там відбуваються весь час, настоює, щоби підняти український прапор та передати порт і фльоту українській владі. По Севастополі кружляють чутки, що у нас розрив із німцями, та що ми прийшли у Крим від німців ратуватись.

Щоби використати ці відомости, висилаю 4 сотню з двома гарматами та двома скорострілами (Кольтами) на Козмодем'янськ (під Ялтою коло Козіл-Таш) під орудою старшини гармаша. Комендантові 4 сотні Білоусові боюся відділ доручити, бо не дуже то досвідчений, а до того надто гарячий. Висланий відділ дістав наказ заняти Козмодем'янськ та звідтам лякати Ялту, розповсюднюючи чутки, що ми йдемо береговою дорогою на Севастопіль.

Андрієнкові з "чамбулом" діяти в напрямку Черкез Кермен, розповсюднюючи чутки про великі маси української кінноти, що увійшла в Крим, та почати пертрактації з українською частиною залоги про передачу нам фльоти. Простежити, по якому шляху зможе пройти артилерія, та в якому місці найслабша суходільна оборона Севастополя – може де немає суцільної лінії, та можливо проскочити внутр міста.

Штаб полку, хоч це неприємно, мусів задержатись в Янкої, бо доконче треба було остаточно налагодити взаємини з татарським урядом, з їх військовими формуваннями та розібратись у тій надзвичайно складній ситуації, що утворилася з огляду на взаємини між німцями, нами, татарськими та іншими ґрупами.

Ледви вцілила 4 сотня й гармати та почали з великим трудом спинатись на крутий, розмитий підйом ліса, як з'явились у мене післанці від татарського уряду, що запрошував мене на засідання.

У досить великій кімнаті однієї із сакель, майже в самій середині Янкої сиділо на ліжках то на лавах попід стіною, або просто на підлозі, може яких вісім татарів інтелігентного вигляду: це щось на зразок ради міністрів. У середній кімнаті, присівши на якусь подушку коло невеличкого столика, на якому звичайно подають каву та обідають, сидів один та щось записував, очевидячки секретар, бо питав мене про моє прізвище, рангу, назву полку та все це списував чи то стенографічно, чи по татарськи, бо ті значки, які він писав, все одно для мене "татарська грамота".

Почалося обговорення по-російськи питань про дальше формування збройної сили, після якого, беручи на увагу мої пояснення, що ми не маємо ніяких агресивних проти Криму намірів, а метою нашою є опанування фльоти та приєднання української частини Севастопільських оборонців, вирішується провадити далі формування татарських національних збройних сил при Гордієнківському, гайдамацькому полку Армії Української Республики під управою його штабу з тим, що на першу вимогу Кримського татарського республіканського уряду всі ці збройні сили переходять негайно під безпосередній заряд останнього. До того ж часу все кермування збройними татарськими силами має належати до команданта Гордієнківського полку та призначених ним старшин.

В разі переходу татарських збройних сил до Кримського татарського республіканського уряду, вони беруть з собою всю належну їм зброю та майно, а командант Гордієнківців не буде ставити перешкод переходові на службу до Кримського татарського уряду тим з Гордієнківських старшин, які цього забажають.

Умову мають підписати: командант Гордієнківців і один із міністрів Кримського татарського уряду. Умова набирає сили по підписанні; рахується нарушеною в разі незгоди вищої української команди чи уряду, чи по відповідній заяві Кримського татарського уряду.

Поки перекладають умову на українську мову, що робиться, мовляв, з "пересідкою", раніше на російську, а потім на українську (на парітеті настояв я, відмовившись від єдиного французького тексту), балакаю з представниками уряду, та на моє здивування дізнаюся, що цих урядів вже є два, з яких один, який принціпово розраховує лише на чужі сили і віддзеркалює погляд буржуазно-татарських кол, як і соціяльно співзвучних з ним кол інших національностей, знаходиться мабуть що вже в Сімферополі, бо він формувався десь чи не при німцях, а цей Янкойський революційний залишився у підпіллю у Криму весь час після розгону Курултаю і щойно тепер, коли хвиля червоних російських військ зхлинула, вирушивши проти нас на Чонгарські та Перекопські позиції, їм пощастило зорганізуватись.

Очевидячки, моя умова наробить ще клопоту.

Умови підписано та припечатано печатками ще того самого Гордієнківського зразку 1917 року, зробленими в Мирі, і якоюсь іншою, з татарським письмом і з цікавим складним гербом.

Беру примірник та збираюся відходити, але уряд висловлює бажання, щоби коло штабу був представник від них – згоджуюсь охоче, навіть прошу, щоби дали у поміч ще декількох уповноважнених, бо справа формування чужо-національних військ нам досить тяжка, тому боїмося помилок.

Трохи згодом дійсно зголосилося до нас трьох інтелігентних татарів, з яких один майже не виходив зі штабу, приймаючи в ньому живу участь.

Після полудня приїхав із Сімферополя автом сотник Григоріїв, який був туди висланий для постійного зв'язку. Відомости привіз не дуже потішаючі: німці рішуче вимагають припинення дальшого нашого наступу та залишення Криму, загрожуючи за невиконання їх вимог репресіями, які вже частинно почалися, бо всіх наших на стації контролюють, а були вже випадки розброєння німцями і наших стеж на вулицях Сімферополя.

Сам Григоріїв проскочив з трудом, а піша виправа Республиканців, яка, використавши наші "Пежо", які прорвалися з Джанкой, доїхала аж до Шуми та не захопила Алушти, лишень побоюючись десанту із Севастополя, ця виправа була задержана німецькою кіннотою, та випущена знов лишень після загроз коменданта Республиканців.