Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Хоч як обережно перебиралися ми до залізниці, але чомусь росіяне переполохались та ми лишень побачили дим від їх потягу, що від'їхав до стації Пост Волинський.

Коли ми приїхали на стацію Боярка, наляканий начальник стації доповів мені, що від сторони Василькова підходить український бронепотяг, а за ним німці та щоби ми краще забиралися, бо йде велика сила.

Бідолаха дуже зрадів, коли дізнався, що ми теж українці та що стації не загрожує небезпека і почав швидко лаштувати жовто-блакитний прапор.

Справді невідрадне становище отого безборонного та безбройного громадянина під час воєнних подій і не тільки під час горожанської війни, де ризико несподіванки надто велике, а і в час війни міждержавної.

Ще досі пам'ятаю села в районі фронту з населенням, що ховається по льохах і виходить із них крадькома, перебігаючи знайомі вулиці, на яких чатує на них незнайома, незрозуміла небезпека несподіваної смерти.

Не поспів добре приладнати прапор, як від західної сторони лісу засвистів паротяг, а за хвильку на стацію влетів такий "бронепотяг", яких звикли ми бачити чимало в ті часи, себто відкрита плятформа з гарматою та вуглярка з кулеметами.

На паротязі повівав жовто-блакитний прапорець. Ціла обсада цього бронепотягу числила коло 25 чоловік. Командир його зіскочив від гармати й запитав мене, хто я, та що уявляє собою моя частина, бо казав він: ще за мною йде аж два німецьких полки в потягах, а я зі своїм відділом уявляю українську армію і воно якось неясно...

Довідавшись про те, що українськими збройними силами намагаюся вскочити до Києва ранійше німців, командир бронепотягу сказав мені, що він виїде за Боярку та зісимулює бій, щоби німці не дуже то поспішали та щоби наші, що йшли через стацію Ірпень на Святошин, мали ще час.

Справді бронепотяг проїхав, небаром здалеку почали долітати вигуки гармати та кулеметні черги.

Але німці не задержались і незабаром на ст. Боярка приїхав потяг в 30 ваґонів вщерть повних вояків, це було лишень два німецьких куріні. Командуючий ними якийсь присадкуватий полковник довідався, що ми українська кіннота і рішуче сказав, що не поїде далі, заки йому не з'ясується докладно ситуації, бо те, що він досі бачить: "не війна, а якась їзда залізницею на випередки" та що цей "безглуздий український бронепотяг здається хоче сам захопити Київ, де повно росіян та чехів". Такий обережний настрій регулярного німецького вояка був нам якнайбільше бажаний, а тому я, передавши німцям варту на стації, пігнав якнайшвидче до Києва зі своїми Гайдамаками.

Зліва повз залізниці все пострілював бронепотяг, аж раптом почали йому відповідати якісь дві гармати з напрямку Поста Волинського; я прискорив маршу і вже в сумерках проскочив "Кадетською рощею" [43] до "Кадетського Корпусу" [44].

Стрілянина з боку залізниці змовкла, паротяги пухкали десь близько, тому, щоби не гаяти часу, пішли ми, виставивши лишень малу стежу уперед, тою великою дамбою, що сполучує "Кадетський Корпус" з містом. У будинку "Корпусу" жила моя тітка, що була за вихователем цього корпусу, та двоєрідна сестра з чоловіком, але відвідати їх не було часу, бо там у Києві раз-у-раз бухали постріли.

На "Бибіковському бульварі" [45], що був продовженням Житомирського брукованого шляху коло перехрестя з "Кадетською дамбою" [46] – на шосе стояла густа лава Республиканців й Дорошенківців, які щойно підійшли до Києва.

Було зовсім темно. Полк. Болбочан, якого я бачив тут, сказав, що вони ніччю в місто не підуть, а ночуватимуть у "Бендерських Касарнях", що Слобожанці, Січові Стрільці та Богданівці ночуватимуть у "Луцьких касарнях"  [47] і  що партизани Полозова застрягли цілком у Святошині.

По коротенькій нараді зі своїми старшинами вирішили ми усталити таки стичність з ворогом і тим виконати обов'язок порядної кінноти в час переслідування.

Передавши про це донесення генералу Пресовському через Республиканців, пішли ми дальше в темний непривітний Київ. Шлях вибирали ми не Бибіковським бульваром, де більше було можливостей несподівано налетіти на всіх, а бічними вулицями по Маріїно-Благовіщенській [48] і далі на "Госпитальний підйом" чи "Новий підйом" у Діловій вулиці [49].

Посувалися ми поволі і на "Безаківській" [50] війшли в дотик з німецькими пішими стежами, що посувалися з боку Києва I й від них довідалися, що Київ I вже німцями занятий та що вони ведуть розвідку до Києва II та залізничого мосту, але розвідка не ризикує посуватися по темних, забитих возами стаційних торах і незнайомому місті.

Виславши з походу старшину на ст. Київ I для зв'язку, пішли ми далі; на "Великій Володимирській" проти парку та Університету лежало два трупи з розбитими стрілами в упор головами, один з них у старшинській шинелі.

Спереду, де йшли наші стежі, маленькі звичайно, по два-три верхових, почулася жвава стрілянина та причвалавший гайдамака доніс, що їх обстріляно на "Бесарабській площі". Ухилилися вправо та бічними вулицями дійшли до рогу Ділової та Васильківської [51], де стояли касарні колись Уральських козаків, а потім полку Вільної України.

Наші стежі, що почали підніматися до старих фортів на Печерську, були з них обстріляні досить густим крісовим вогнем. Очевидячки Печерськ занято.

Було вже близько 10 години (22) вечера. Коні вже були вичерпані, гайдамаки стомлені, тому я вирішив спинитись до розсвітку в касарнях на Діловій та підтягнути до себе якусь пішу німецьку частину, щоби тим способом запобігти можливій несподіванці.

Касарні стояли пусткою. В останніх боях за Київ росіяни, вибиваючи з них полк Вільної України, стріляли по будинках з гармат, а тому в жилих будинках не було ані одної шиби, а натомість чимало дір від гарматних стрілен. На щастя, деякі зі стаєн уціліли. Отже, поставивши усіх чисто коней до гарних стаєн і знайшовши чимало сіна та вівса по складах, колись чудово заосмотрених, треба би пошукати чогось попоїсти людям, але тут вже стало гірше, бо їжі ніякої не було.

Влаштувавши варту коло касарні та змінивши стежі в стороні Печерська спішеними гайдамаками, почали ми заходитись коло здобуття їжі, а для того пішли два наші відділи по Васильківській вулиці, щоби побудити крамниці та купити що треба. Поки влаштовували це все, приїхав наш старшина від німців і переказав, що їх команда ні завіщо не хоче посилати відділів у місто, бо уважає це небезпечним.

Ледви скінчив старшина свою доповідь, як з боку Васильківської тріснув стріл – один, другий, третій, та зірвалася стрілянина. Скочив я зі своїм невеличким резервом на Васильківську, де один із наших відділів гнав уже когось в напрямі Києва II.

Інший наш відділ, що ішов у напрямі Хрещатика, підійшов до нас і доповів, що з того боку суне вулицею якась озброєна юрба, яка кричала до наших по-російськи, щоб не стріляли, та має білі опаски на рукавах.

Узявши з собою двох гайдамаків, з одним пішов я сам назустріч підходячій юрбі. Звідтам теж вийшло двох людей, від яких я довідався, що перед нами "Грузинсько-Вірменська" охорона міста Києва, яку дозволили сформувати росіяни на той час, поки у Києві не буде жадної влади. Цікаво, що іншим громадянам м. Києва відмовлено мати таку самоохорону: росіянам тому, що з неї мали би вийти "контрреволюційні групи", а українцям тому, що вони у воєнному стані з росіянами, та лишень вірмени та грузини були визнані невтральними – польська ж група не явилася до російського червоного командування.

вернуться

43

(3) Кадетська Роща – знаходилась в районі тодішнього Кадетського Корпусу, Повітрянофлотський просп., 6, де зараз знаходиться Міністерство Оборони (прим. упорядника сайту).

вернуться

44

(4) Кадетський Корпус – знаходився на Повітрянофлотському просп. 6, де зараз знаходиться Міністерство Оборони (прим. упорядника сайту).

вернуться

45

(5) Бибіковський бульвар – зараз бульвар Тараса Шевченка (прим. упорядника сайту).

вернуться

46

(6) Ймовірно, мається на увазі перехрестя з тодішнім Кадетським шосе (тепер Повітрянофлотський просп.) – Бібіківський бульвар у той час доходив саме туди (прим. упорядника сайту).

вернуться

47

(7) казарми Луцького піхотного полку – знаходились на вул. Дегтярівській, 9 (прим. упорядника сайту).

вернуться

48

(8) вул. Маріїно-Благовіщенська – тепер вул. Саксаганського (прим. упорядника сайту).

вернуться

49

(9) вул. Ділова – зараз вул. Димитрова (прим. упорядника сайту).

вернуться

50

(10) вул. Безаківська – зараз вул. Комінтерну (прим. упорядника сайту).

вернуться

51

(11) вул. Велика Васильківська – зараз вул. Червоноармійська (прим. упорядника сайту).

36
{"b":"283591","o":1}