Він засапався, перевтомлений, і перехилив ковток пива. Подивився по черзі на кожного, ніби хотів запитати: «Очко на мою користь, ви згодні?»

— Шмагання, калічення, насильство, вбивства, — промурмотів Генрі Філґалд. — То ви це називаєте принести в Путумайо модерне життя, сеньйоре префект? Не тільки Гарденберг давав свідчення. Їх давав також Салданья Рока, ваш співвітчизник. Троє наглядачів із Барбадосу, яких ми допитали сьогодні вранці, підтвердили ці жахіття. Вони визнають, що й самі їх чинили.

— Тоді їх треба було покарати, — заявив префект. — І їх би покарали, якби в Путумайо були судді, поліція, представники влади. Але зараз там немає нічого, крім варварства. Я не намагаюся захищати нікого. Нікого не виправдовую. Їдьте туди. Побачте все на власні очі. Судіть самі. Мій уряд міг заборонити вам в’їзд на територію Перу, бо ми суверенна держава, й Велика Британія не повинна втручатися в наші внутрішні справи. Проте він цього не зробив. Навпаки, мені було дано інструкції всіляко сприяти вашій діяльності. Президент Леґія — великий шанувальник Англії, сеньйори. Він прагне, щоб Перу одного дня стало великою країною, як та, в якій живете ви. Тому ви й тут, вільні поїхати куди завгодно і розслідувати все, що вам заманеться.

Полив дощ як із відра. Світло потьмяніло, а величезні краплі так торохтіли по цинковому даху, що, здавалося, дах обвалився і струмені зливи тепер поливали їх. Обличчя Рея Лами набуло меланхолійного виразу.

— Я маю дружину й четверо дітей, яких палко люблю, — сказав він із сумною усмішкою. — Ось уже рік, як я з ними не бачився, й одному Богові відомо, чи мені вдасться побачити їх іще. Та коли президент Леґія попросив мене, щоб я подався послужити своїй країні в цей далекий закуток світу, я не вагався жодної хвилини. Я не для того приїхав сюди, щоб захищати злочинців, сеньйори. Навпаки. Я тільки вас прошу, аби ви зрозуміли, що набагато важче працювати, торгувати, розвивати промисловість у самому серці Амазонії, аніж робити те саме в Англії. Якщо одного дня наша сельва досягне того самого рівня життя, який ви маєте тепер у Західній Європі, то це станеться завдяки таким людям, як Хуліо Сесар Арана.

Вони ще довго перебували в кабінеті префекта. Вони ставили йому багато запитань, і він відповідав на всі, іноді досить ухильно, а іноді з брутальною відвертістю. Роджер Кейсмент не міг скласти чіткого уявлення про цього персонажа. Іноді він здавався йому циніком, який грає роль, а іноді добрим чоловіком, що на ньому лежала тяжка відповідальність, від якої він намагався звільнитися в найшляхетніший спосіб. Одне було очевидно: Рей Лама знав, що жахіття існують, і вони не подобалися йому, проте його робота вимагала від нього, щоб він применшував їх, як міг.

Коли вони попрощалися з префектом, дощ перестав. З дахів досі капали краплі води, повсюди блищали калюжі, в яких плюскотіли жаби, а повітря наповнилося мухами та москітами, які боляче жигали їх своїми укусами. З похиленими головами, мовчки вони рушили до Перуанської Амазонської компанії, великого особняка, накритого простою та кольоровою черепицею, у парадних дверях якого їх чекав головний управитель Компанії Пабло Сумаета, в якого вони мали взяти останнє інтерв’ю в той день. Їм залишалося кілька хвилин, і вони завернули на великий майдан, що називався Пласа-де-Армас. З цікавістю подивилися на металеву споруду інженера Густава Ейфеля, що виставляла свої залізні ребра негоді, як скелет допотопного страховища. Навколишні бари й ресторани були вже відкриті, й музика та гамір оглушували Іквітос.

Будинок Перуанської Амазонської компанії на вулиці Перу за кілька метрів від Пласа-де-Армас був найбільшою і найміцнішою будівлею Іквітоса. Стіни цієї двоповерхової споруди, побудованої з цементу та металевих планок, були пофарбовані у світло-зелений колір, а в прилеглому приміщенні контори Пабло Сумаети, де він їх прийняв, був вентилятор із широкими дерев’яними лопатями. Підвішений під самою стелею, він не ворушився, чекаючи, коли увімкнуть електрику. Попри палючу спеку, сеньйор Сумаета, якому, певно, було близько п’ятдесяти років, мав на собі темний костюм із химерною камізелькою, краватку й блискучі черевики. Він церемонно потиснув кожному руку й у всіх запитав іспанською мовою, позначеною співучим амазонським акцентом, яку Роджер Кейсмент навчився розуміти, чи вони добре оселилися, чи Іквітос був гостинним до них, чи потребують вони чогось. Звертаючись до кожного, він також повторив, що він одержав по телеграфу наказ із Лондона, який особисто передав йому сеньйор Хуліо Сесар Арана, щоб він зробив усе можливе для успіху їхньої місії. Згадавши ім’я Арани, управитель Перуанської Амазонської компанії уклонився в бік великого портрета, який висів на одній зі стін.

Поки слуги-індіанці, босі й у білих сорочках, розносили трунки, Кейсмент протягом якоїсь миті роздивлявся серйозне, квадратне, темне обличчя з проникливими очима господаря Перуанської Амазонської компанії. Голова сеньйора Арани була накрита французьким головним убором (беретом), а його костюм, здавалося, був пошитий одним із першокласних паризьких кравців, чи, можливо, кравцем із лондонської вулиці Сейвіл-роуд. Чи правда, що цей усемогутній король каучуку, який володів палацами в Біаріці, Женеві та садами на лондонській вулиці Кенсинґтон-роуд, розпочав свою кар’єру, продаючи солом’яні сомбреро на вулицях Ріохи, села, загубленого в амазонській сельві, де він народився? Його погляд виражав заспокоєне сумління й велике задоволення собою.

Пабло Сумаета через перекладача повідомив їм, що в їхнє розпорядження надається найкращий корабель Компанії «Ліберал». Він призначив їм капітана, що має найбільший досвід плавання по річках Амазонії, який підібрав собі команду з найкращих матросів. Проте навіть за таких обставин плавання до Путумайо буде для них важким і вимагатиме жертв. Вони відпливуть через вісім або десять днів, залежно від погоди. І перш ніж будь-хто з членів Комісії встиг поставити йому запитання, він поквапився підійти до Роджера Кейсмента й передав йому купу паперів, складених у течку.

— Я підготував вам цю документацію, щоб звільнити вас від однієї з ваших турбот, — пояснив він. — Тут зібрано розпорядження Компанії адміністраторам, начальникам, заступникам начальників і наглядачам станцій у тому, що стосується ставлення до персоналу.

Сумаета приховував свою нервозність, намагаючись говорити голосно й жестикулюючи. Показуючи папери з текстами, печатками та підписами, він перелічував те, що в них містилося, промовляючи та вимахуючи руками, немов промовець на майдані:

— Сувора заборона карати фізичними покараннями тубільців, їхніх дружин, дітей та родичів і ображати їх словом або діями. Суворо вичитувати їм, коли припустяться помилки, яку можна довести. У разі тяжкої провини вони можуть бути оштрафовані або звільнені з роботи. Якщо їхня провина має злочинний характер, то їх передають найближчим компетентним органам влади.

Він знову й знову зачитував рекомендації — повторюючи їх без кінця — уникати «зловживань проти тубільців». Він відхилявся від головної теми, пояснюючи, що «бувши людськими створіннями, якими вони є», роботодавці іноді порушують ці розпорядження. У таких випадках Компанія карає винних.

— Важливо те, що ми робимо все можливе й неможливе, аби уникнути зловживань на каучукових плантаціях. Якщо вони іноді й відбуваються, то це виняток, робота порушника дисципліни, який не шанує нашої політики стосовно до тубільців.

Сумаета сів. Він говорив багато й з такою енергією, яка виснажила його. Він витер з обличчя піт уже мокрою хусточкою.

— Ми зустрінемо в Путумайо тих начальників станцій, які були звинувачені Салданьею Рока та інженером Гарденбергом чи вони повтікали?

— Ніхто з наших працівників не втік, — обурився управитель Перуанської Амазонської компанії. — Навіщо їм утікати? Через наклепи шантажистів, які, не змігши виманити в нас гроші, повигадували цю брехню?

— Шмагання та калічення, убивства десятків, а може, й сотень людей, — процитував Роджер Кейсмент. — Це звинувачення, які потрясли весь цивілізований світ.