Образ: дитина на морському березі. Гарненьке дівчатко із золотавими кучерями, що розметалися по плечах, біжить до крайки прибою. У руці в неї червоне пластмасове відерко. Вона стає на коліна й черпає воду з безберегої сіро-голубої Атлантики.

Клото: (— Ви — мов ця дитина, Ральфе й Луїзо, а ваші приятелі шот-таймери — немов цей океан. Тепер ви розумієте!)

Ральф: (— Людська раса справді має такий запас ауричної енергії?)

Лахесіс: (— Ви все ще не розумієте. Така кількість сконцентрована лише…)

Втрутилася Луїза, голос її тремтів, ось лише від страху чи екстазу, це Ральф не міг точно сказати.

(— Стільки енергії сконцентроване в кожному з нас, Ральфе. Такі запаси кожної живої істоти на нашій планеті!)

Ральф, присвиснувши, глянув на Клото й Лахесіса. Ті ствердно кивали.

(— Ви кажете, що ми можемо підзаряджатися від людей, що втрапили під руку? І це абсолютно безпечно для них?)

Клото: (— Так. У такий спосіб неможливо завдати їм шкоди, як неможливо вичерпати Атлантику дитячим відерком).

Ральф сподівався, що це так, тому що вони з Луїзою — як божевільні — несвідомо запозичали енергію. Чим же ще можна пояснити компліменти на їх адресу? Люди стверджували, що він має чудовий вигляд, що він, мабуть, подолав безсоння, тому що такий квітучий, моложавий.

«Чорт забирай, — подумав Ральф, — я ж справді помолодів».

Місяць котився за обрій, і Ральф зрозумів, що незабаром зазоріє на п’ятницю. Час було повертатися до головної теми розмови.

(— Перейдімо до справи, хлопці. До чого вам усі ці проблеми? Що нам варто зупинити?)

І перш ніж Ральфові встигли відповісти, його опромінило внутрішнє розуміння, занадто яскраве й виразне, щоб у ньому можна було сумніватися:

(— Проблема в Сьюзен Дей? Він збирається вбити Сьюзен Дей?)

Клото: (— Так, але…)

Лахесіс: (—…але не це важливо…)

Ральф: (— Продовжуйте — час викласти всі карти на стіл).

Лахесіс: (— Ти правий, Ральфе. Такий час настав).

Вони не торкалися одне одного відтоді, як, утворивши коло, піднялися на дах крізь лікарняні поверхи, тепер же Лахесіс поклав легку як пушинка руку на плече Ральфу, а Клото торкнувся пальців Луїзи — так колись джентльмен вів леді на бал. Запах яблук, смак меду, кора дерева… Але цього разу, незважаючи на захопливі відчуття, Ральфа охопила й тривога, коли Лахесіс повернув ліворуч і повів його до краю плаского лікарняного даху.

Як і чимало міст, Деррі був побудований у найбільш географічно незручному місці, яке лише змогли знайти перші поселенці. Центральна частина містечка розкинулася на крутому схилі; унизу повільно текла річечка. З даху лікарні Деррі скидалося на місто, серце якого простромлював вузький зелений кинджал… І в темряві цей кинджал здавався чорним.

В одній частині міста був Олд-Кейп, будинки післявоєнного часу і новий завод. В іншій було те, що зазвичай розуміється під «центром». Центр Деррі зосередився навколо Ап-майлгілл. Вітчгем-стріт піднімалася вгору на пагорб, а далі розгалужувалася на відростки вулиць (Гарріс-авеню була однією з них), утворюючи західний район. Мейн-стріт відходила від Вітчгем на середині пагорба й вела на південний захід уздовж пологішого схилу. Цей район містечка звався Мейн-стріт-Гілл, або ж Бессі-парк. А над вершиною…

Луїза, майже зі стогоном: (— Боже милостивий, що це?)

Ральф спробував сказати щось втішне, але з його грудей вирвався лише тихий скрик. Поруч із вершиною Мейн-стріт-Гілл розпростерлася величезна чорна хмара у формі парасольки, закриваючи зблідлі перед ранком зірки. Спершу Ральф спробував переконати себе в тому, що це лише дим, що на одному з товарних складів, розташованих тут, виникла пожежа… Можливо, зайнялося навіть покинуте залізничне депо в кінці Нейболт-стріт. Але склади були південніше, а депо — далі на захід, до того ж, якби ця поганка справді була димом, то пориви вітру давно розколошкали б її. Але нічого подібного не відбувалося. Величезна хмара зависла в небі, темніша за темряву.

«І ніхто її не бачить, — подумав Ральф. — Ніхто, крім мене… І Луїзи… І маленьких лисих лікарів. Клятих карликів».

Ральф напружив зір, намагаючись розгледіти те, що ховалося всередині хмари, хоча такої необхідності не було: більшу частину свого життя Ральф прожив у Деррі й міг ходити його вулицями із заплющеними очима (тільки не за кермом). Проте він зміг роздивитись будинок, що був усередині савану, тим паче, що на обрії засвітився новий день. Плаский круглий дах нависав над вигнутим фасадом зі скла й цегли. Ця споруда в стилі п’ятдесятих, зведена за проектом відомого архітектора (колишнього мешканця Деррі) Бенджаміна Генкома, використовувалася тепер як Громадський центр Деррі замість зруйнованого повінню вісімдесят п’ятого року старого центру.

Клото повернув Ральфа до себе.

(— Як бачиш, Ральфе, ти був правий — він справді задумав убити Сьюзен Дей… Однак не лише її).

Клото помовчав, глянув на Луїзу, потім знову сумно подивився на Ральфа.

(— Ця хмара — ви правильно називаєте її саваном — означає, що в певному сенсі він уже зробив те, на що його спровокував Атропос. Сьогодні ввечері тут збереться більше двох тисяч жителів Деррі… І Ед Діпно хоче погубити їх усіх. Якщо нічого не зміниться, він уб’є їх).

Лахесіс підтримав свого колегу:

(— Ви, Ральфе і Луїзо, єдині, хто може запобігти цьому).

Внутрішнім зором Ральф побачив плакат із зображенням Сьюзен Дей у порожній вітрині між «Райт-Ейд» і баром. Згадав він і напис на запиленому склі: «УБИТИ ЦЮ СУКУ». Якраз убивство й могло статися в Деррі, ось що головне. Деррі істотно відрізнялося від інших міст. Ральфові здавалося, що атмосфера в Деррі значно покращилася після повені вісімдесят п’ятого, і все-таки вона була іншою, ніж деінде. Для Деррі притаманна якась підла жилка; коли його мешканці збурені, вони були здатні на жахливі речі.

Ральф витер губи, і його вразив шовковистий, ледь уловимий дотик своєї руки. Різними способами йому постійно нагадували, що його існування змінилося радикально.

Луїза, жахнувшись: (— І як же ми це зробимо? Якщо ми не можемо наближатися ні до Еда, ні до Атропоса, як же ми зуміємо запобігти лиху?)

Тепер, при світлі нового дня, Ральф чітко бачив обличчя Луїзи.

(— Ми зателефонуємо й повідомимо про загрозу вибуху, Луїзо. Це спрацює.)

При цих словах Клото стривожився, а Лахесіс ляснув себе долонею по лобі, а тоді нервово глянув на просвітлене небо. Він спробував повернутися до Ральфа, і на його маленькому обличчі виразно читалася паніка.

(— Це не допоможе, Ральфе. А тепер слухайте мене обоє, слухайте уважно. Що б ви не робили протягом наступних чотирнадцяти годин, не варто недооцінювати могутність сил, які випустив на волю Атропос, коли вперше зустрів Еда, а тоді перерізав його життєву нитку).

Ральф: (— А чому дзвінок не допоможе?)

Лахесіс, з переляком і роздратуванням одночасно: (— Ми не можемо увесь час тільки те й робити, що відповідати на твої запитання, Ральфе Робертсе, — відтепер тобі доведеться вірити нам на слово. Ти ж знаєш, як швидко біжить час на цьому рівні. Якщо ми затримаємося тут довше, ви упустите шанс завадити злу, яке задумали вчинити в будинку Громадського центру сьогодні ввечері. Ти і Луїза Чесс мусите повернутися туди. Просто зобов’язані!)

Клото заспокоїв колегу підняттям руки, потім повернувся до Ральфа й Луїзи:

(— Я відповім на це останнє запитання, хоча якби ти трохи подумав, то й сам би зрозумів, у чому річ. Уже двадцять три рази різні люди телефонували й попереджали про те, що під час виступу Сьюзен Дей готується вибух. Поліція зі спеціально натренованими на виявлення вибухівки собаками обійшла весь будинок, останні сорок вісім годин просвічується рентгеном уся вхідна пошта, людей теж перевіряють. Поліцейські очікували на загрозу вибуху, і вони серйозно ставляться до такої можливості, але ж, на їхню думку, загроза може виходити лише від прихильників заборони абортів, які мають намір завадити виступу міс Дей).