— За місяць після цього англо-американці атакували острів Сіцілію. А в той час, як наші невеликі частини, розташовані там, вели запеклі бої з силами 7-ї американської армії і 8-ї англійської, італійські війська поспішно відступили, примусивши і нас залишити острів, бо співвідношення сил, після їх відступу, різко змінилося на користь противника.

— І все ж, — продовжував Еверс, — не було ніяких підстав для побоювання, що англо-американські війська вдеруться в північну Італію через Мессінську протоку!

Несподівана звістка схвилювала присутніх. Генерал зробив невеличку паузу і продовжував:

— В районі Таранто-Бріндізі, в провінції Апулія, вони висадили великий повітряний десант. У цьому районі наших військ не було, а невеличкі італійські гарнізони, дезорганізовані наказом Бадольйо про капітуляцію, не зробили найменшого опору і склали зброю. 8-ма англійська армія через Мессінську протоку вдерлася в Калабрію, а 5-та американська армія висадилася в затоці Салерно. Зараз обидві армії — англійська і американська — з'єдналися і відрізали південь Італії. Їхні вперті намагання просунутися на північ стримують наші шість дивізій. На ту частину італійської армії, яка не скорилася чи не встигла скоритися наказові Бадольйо, надії нема. Отже, весь тягар війни на італійській території падає на наші плечі. Фюрер наказав будь-що затримати просування англо-американських військ і не пустити їх на північ далі укріпленої лінії в басейні рік Гарнльяно і Сангро, що перетинає територію Італії за сто двадцять кілометрів південніше Рима.

Генерал підійшов до карти і показав цю укріплену лінію.

— Наших військ в Італії не так багато, та й використати їх цілком на фронтах ми не можемо, бо частину треба тримати в резерві, на той випадок, якщо англо-американці спробують висадити десант на Атлантичному узбережжі. А за даними нашої розвідки, англо-американці готують велику операцію саме там. Зараз в Англію стягують війська і багато техніки. В серпні в місті Квебеку відбулася нарада керівників урядів Англії і Америки, на якій вирішено провести інвазію у Францію. Цю операцію вони назвали «Оверлорд». Уже призначено головнокомандуючого — американського генерала Ейзенхауера. Для здійснення цієї операції вони вирішили використати і свої дивізії, які були в Африці. Але тепер вони почали війну на території Італії. Для нас це має те позитивне значення, що, відкривши фронт в Італії, англо-американці не зможуть швидко відкрити Другий фронт у Франції. Без своїх африканських армій, які зараз зв'язані операціями тут, у них не вистачить сил для здійснення операції «Оверлорд».

Англо-американці використовують сприятливу для них обстановку — те, що наші основні сили прикуто до Східного фронту, де зараз точаться запеклі бої. Як відомо, наш наступ в районі так званої Орловсько-Курської дуги, на жаль, не мав успіху. Наше верховне командування вирішило піти на дальше скорочення Східного фронту, щоб накопичити резерви для майбутнього могутнього удару, розрахованого на остаточний розгром ворога. Згідно наказу командування наші війська відійшли тепер на правий берег Дніпра, створили там міцний пояс оборони і готуються до великого наступу на весну наступного року. Перейти цю природну водну перепону — Дніпро — і вибити наші війська з наддніпрянських укріплень більшовики не зможуть.

Користуючись тим, що наша авіація прикута до Східного фронту, англо-американські варвари розпочали жорстоке бомбардування території фатерланду з повітря. Вони сподіваються приголомшити нас цим, але не врахували, що їхні злочинні дії тільки викличуть більше люті у наших солдатів, збільшать їх волю до відплати і перемоги. А вона буде — фюрер заявив, що Німеччина кує зараз нову грізну зброю, яка дозволить нам вщент розгромити всіх наших ворогів.

На нас з вами теж покладено великі завдання. Скажу конкретніше: саме зараз ми мусимо здійснити один захід, і здійснити швидко і рішуче. Командуючий нашими військами в Італії фельдмаршал Кессельрінг наказав в триденний строк обеззброїти всю італійську армію. Згодом з неї будуть створені з'єднання добровольців, а більш хитких відправлять як полонених до таборів і на наші заводи. Для здійснення цього заходу кожна дивізія одержала певний район. Нам виділено оцей, — Еверс показав на карті. — Всі італійські гарнізони, розташовані тут, ми повинні обеззброїти і взяти під охорону.

Еверс опустився в крісло і, вже сидячи, докінчив:

— От і все. Тепер, гершафтен, розходьтеся і спокійно виконуйте ваші обов'язки. Тут прошу залишитися командирів полків і начальників штабів, оберста Кунста і вас, гер Лютц.

Генріх вийшов з наради радісно збуджений — схоже було на те, що корабель починає палати з усіх боків. Цікаво, як сприйме звістку про капітуляцію Матіні? Адже події, що розгортаються в Італії, безпосередньо стосуються і його. Треба зайти в госпіталь…

Але в госпіталі повідомили, що головлікар з півгодини тому кудись виїхав.

Сподіваючись, що він знайде Матіні у себе вдома, Генріх поспішив до замку. На такий візит він міг цілком розраховувати, бо між ним і Матіні за місяць їхнього знайомства встановилися дружні взаємини, і його новий приятель часом приходив без попередження, іноді просто для того, щоб виспатися: головлікар жив при госпіталі і його часто будили вночі.

Цією щирою невимушеністю в поводженні Матіні найбільше подобався Генріху. З ним не треба було додержуватись правил етикету, розважати розмовами, коли хотілося спочити і помовчати. І вони справді інколи цілий вечір просиджували мовчки, — один з книгою в руці на дивані, другий біля письмового стола, пишучи листи чи переглядаючи газети. Зате іншого разу вони так захоплювались розмовою чи суперечкою, що час спливав зовсім непомітно, і обидва згадували про сон вже тоді, коли у вікнах починало сіріти.

У ті вечори, коли до них приєднувався Лютц, суперечки ставали особливо гострими, бо всі троє, однаково ненавидячи війну, зовсім по-іншому дивилися на причини, що її породжують, і на майбутнє людства. Чесний, але інертний Лютц, боляче переживаючи події, сприймав їх з покорою приреченої людини, бо не вірив у можливість будь-якої боротьби з лихом, породженим, як він твердив, самою природою людей. Більш схильний до філософських узагальнень Матіні зважав на вплив соціальних систем на історичний розвиток людства, проте не сподівався на якісь істотні зміни в найближчому майбутньому, бо прогрес він розумів як повільну і дуже поступову еволюцію. Генріх, не наважуючись цілком відверто висловлювати свої думки, все ж силкувався довести обом всю помилковість їхніх поглядів.

Матіні, як і сподівався Генріх, був у нього — він лежав на дивані і солодко спав.

— Мартін, чуєш, Мартін, — тихенько покликав Генріх. Йому і шкода було будити свого гостя, і не терпілося повідомити важливу новину. — Підводься негайно, бо обіллю водою!

Матіні схопився на ноги і розсміявся:

— Я чув, як ти зайшов, але ліньки було навіть очі розплющити — видався дуже важкий день.

— Я б не будив тебе, коли б не така виняткова подія, як капітуляція Італії.

— Що?

Генріх докладно переказав те, про що розповідав Еверс на нараді. В міру того, як він говорив, обличчя Матіні світлішало, радісна посмішка ширшала.

— А тепер приготуйся вислухати неприємне: є наказ протягом трьох днів обеззброїти всю італійську армію, — закінчив Генріх.

Матіні зблід.

— Ти гадаєш, що ці події якось можуть торкнутися і тебе?

— Мене можуть демобілізувати, і хоч я не від того, але приготуватися однаково слід. Доведеться йти.

— Візьми мою машину. Курт, відвезеш синьйора Матіні в госпіталь! — гукнув Генріх, прочинивши двері кабінету.

— Був би дуже радий, коли б ти дозволив мені поїхати ще в одне місце, це кілометрів за п'ять від Кастель ла Фонте.

— їдь хоч і за десять. Мені машина сьогодні не потрібна. Якщо швидко впораєшся, повертайся сюди, тільки мене, коли я спатиму, не буди. Завтра, мабуть, буде дуже клопіткий день.

— Навряд щоб я впорався сьогодні швидко!