— Чи не здається вам, Ганс, що я маю право розраховувати на хорошу вечерю за ваш рахунок? — трохи іронічно запитав Міллера Генріх, коли вони по обіді вийшли разом з казино.

— О, з радістю! І, можливо, за мною залишився якийсь борг — дуже прошу нагадати про нього, бо я кілька разів позичав у вас різні дрібні суми і не пам'ятаю, чи все сплатив.

Міллер чудово почував себе після одержання п'яти тисяч марок і ладен був розрахуватися з боргами, чого ніколи не робив.

— У мене дуже коротка пам'ять на такі дріб'язки, і я не пам'ятаю наших взаємних розрахунків. Крім останнього боргу

— Якого саме? — спокійно поцікавився Міллер.

— Моєї мовчанки.

Міллер зупинився. Обличчя його пополотніло.

— Пішли, пішли, Ганс! Адже ми друзі, а між друзями не повинно бути секретів. І мушу признатися, що я просто в захопленні від вашої винахідливості: підсунути Базеля замість Поля Шеньє!

Генріх відчув, як здригнулася рука Міллера, якого він узяв за лікоть.

— У мене для цього, признаюся, не вистачило б кмітливості… Та не хвилюйтеся ж, Ганс! Мені самому так набридло лазити по горах у розшуках цього невловимого Шеньє, і я дуже вдячний, що ви звільнили мене від цього неприємного обов'язку!

— Слухайте, Генріх, ви не можете сказати мені, як ви про це дізналися?

— Це моя таємниця, Ганс!

Якийсь час Міллер мовчав, ніби збираючись з думками.

— Я буду відвертішим, Генріх, і відкрию вам одну таємницю, яка безпосередньо стосується вас. Хочете?

— Вислухаю з великою увагою.

— Тобто не безпосередньо вас, а мадемуазель Моніки, за якою ви так упадаєте. Нам пощастило встановити, що за кілька днів перед нападом макі на поїзд із зброєю мадемуазель їздила до Бонвіля, побула там всього кілька годин і повернулася невідомо яким шляхом, бо поїздом, за нашими відомостями, не їхала. Крім того, ваш денщик, Курт Шмідт, знав номер поїзда і час його відправки з Бонвіля. Співставте ці два факти і скажіть — не здаються вони вам підозрілими? Генріх замислився, може, на одну мить і весело розсміявся.

— Дорогий Ганс! Якщо ваша служба СД і надалі так працюватиме, то я не гарантую вам прихильності вищого начальства, як би я не обстоював вас перед Бертгольдом. До таємниці, про яку ви мені щойно розповіли, додайте і такі подробиці: за два дні до свого від'їзду до Бонвіля мадемуазель Моніка одержала телеграму без підпису такого змісту: «Пам'ятайте про обіцянку». Якщо службі СД буде важко дізнатися, хто її надіслав, я можу сказати точно — Генріх фон Гольдрінг! Той же самий Гольдрінг за дві години після прибуття мадемуазель до Бонвіля виїхав на власній машині у напрямку на Сан-Ремі і на задньому сидінні віз ще одного пасажира, точніше, пасажирку. І цією пасажиркою була не хто інша, як мадемуазель Моніка… Про більш інтимні подробиці цієї таємниці, я сподіваюсь, ви не будете розпитувати?

У Міллера в цю мить було таке розгублене, навіть ображене обличчя, що Генріх розреготався.

— І все-таки я вам дуже вдячний, що ви мені про це розказали. Було б дуже прикро, коли б через мене у мадемуазель Моніки сталися якісь неприємності. Слово честі, я вам щиро вдячний!

— Радий, що все прояснилось так просто. А знаєте що, Генріх? Переходьте до служби СД! При ваших здібностях і зв'язках ви могли б зробити блискучу кар'єру! Ми б з вами чудово працювали. Згодьтеся, що і я вмію дещо робити!

— Я вже думав над цим, але боюся, що у мене не вистачить потрібної витримки. Особливо, коли зважити на вади мого характеру, які хоча й пояснюються молодістю, але від цього не стають меншими. Вам я можу сказати про них по секрету — люблю красивих жінок!

Тепер настала черга сміятися Міллеру.

— Ви гадаєте, що нова професія вам у цьому завадить? Любий Генріх, саме навпаки! Перша-ліпша жінка, що впаде вам в око, без жодного клопоту — ваша. Не треба витрачати часу на всілякі залицяння…

Міллер гидко підморгнув.

— Подумаю, подумаю, Ганс. Ця пропозиція, признатися, мене більше зацікавила, ніж ваша таємниця.

— О, в мене е ще одна, яка напевне вас вразить! Зайдемо до мене, і ви переконаєтесь, що я справжній ваш друг!

Обидва мовчки завернули в завулок, де в густому садку стояв особняк, в якому розмістилася служба СД.

У себе в кабінеті Міллер відімкнув сейф, взяв з полиці якусь папку, відшукав серед інших паперів невеличкий конверт і простягнув його Генріху.

Генріх недбало взяв конверт за кутик і кинув лінивий погляд на поштовий штамп.

— Монтефлер? Вам хтось пише з Монтефлер? Так це треба розуміти, Ганс?

— Не сказав би, що в цьому місці живе ваш друг!

— Можна і прочитати? Якщо, звісно, це не дуже довго!

— Півсторінки…

Знизавши плечима, Генріх витяг з конверта вчетверо складений аркушик і, розгорнувши його, насамперед глянув на підпис. Але лист був анонімний. Невідомий кореспондент більш-менш точно передавав обставини переходу Гольдрінга до німецьких військ і висловлював припущення, що саме він передав російському командуванню план операції «Залізний кулак», а можливо, і операції «Зелена прогулянка». Автор листа радив ще раз перевірити особу Гольдрінга.

Генріх глянув на дату. Листа було написано за кілька днів до його поїздки в Ліон. Отже, перевірка, якій його піддали в готелі в Шамбері, безумовно, була пов'язана з цим листом.

Вдруге перечитувати листа Генріх не став, щоб не показати Міллеру, що він надає йому якогось значення. Натреноване око і так добре запам'ятало всі особливості почерку. Дуже знайомого почерку! Генріх вже здогадувався, хто саме написав доноса.

— Спасибі, Ганс! Ви мене трохи розважили. Автор листа, очевидно, дуже наївна людина. Що, якби цю писанину побачив Бертгольд! По секрету вам скажу — він позбавлений почуття гумору і може розцінити цей лист, як матеріал, спрямований проти його власної персони. Цього він вам ніколи не подарує!

Міллер розгублено кліпнув очима.

— Боже мій, Генріх! Адже я сам розглядав цю дурну анонімку як курйоз, тому тільки і зберіг її, щоб показати вам! А тепер, коли ми з вами посміялися…

Майор так швидко вихопив з кишені запальничку і підпалив анонімного листа, що Генріх не встиг спинити його.

— Це вже даремно, Ганс! Як не кажи, а документ!…

— Ніде не зареєстрований, бо ми реєструємо лише матеріали, подані нашими агентами.

— І все-таки шкода! Автор листа так звеселив нас, а ми сплатили йому чорною невдячністю! А тепер чи не накажете гостеві подумати й про господаря? Адже ви стільки ночей недосипали, стільки мали клопоту з цією комісією!

— Що ви, Генріх! Я завжди радий побути у вашому товаристві. І дуже щасливий, що ви одержали докази найщирішої моєї до вас дружби.

— Так само, як і ви моєї!

Повернувшися додому, Генріх кинувся до одного з чемоданів, де зберігався, дбайливо запакований у конверт, подарунок майора Шульца — фото генерала Данієля на фоні карти. Але Генріх не став розглядати фото. Він пильно вдивлявся в зроблений на ньому напис, співставляючи почерк майора з почерком автора анонімного листа.

Так, помилитися було неможливо — доноса написав, як і гадав Генріх, саме майор Шульц!

— Люба дівчинко, ти не вмієш себе тримати! Не забувай, що ти сидиш із своїм нареченим, який зайшов до тебе випити вина. А ти дивишся на мене такими переляканими очима, ніби ми вже десять років як жонаті і я ось-ось жбурну тобі в голову цю пляшку!

— Франсуа! Як ти можеш жартувати, завжди жартувати, навіть зараз! Ну, скажи, чому Людвіна приїздить саме тепер, коли обстановка така небезпечна?

Моніка була вражена звісткою про приїзд своєї «кузини» з Бонвіля і не могла приховати свого хвилювання, навіть переляку.

— Посміхнись… пригуб вино. На нас уже звертають увагу! Я й так зробив необережність, що прийшов у ресторан. Ну, от так краще! Тепер ти справді скидаєшся на дівчину, у якої на думці тільки любощі!.. Тебе дивує, чому Людвіна приїздить саме тепер? Та тому, що почалося, нарешті, щось схоже на справжню боротьбу з окупантами! А в цьому разі зв'язок з Бонвілем має бути постійним…