Деникин А. Гетьманство и Директория на Украине // Революция на Украине. — Москва — Ленинград: Государственное издание, 1930. — С. 170.
Лабинский И. О Екатеринославском походе // 1918 год на Украине. — Москва: Центрополиграф, 2001. — С. 298.
Носик М. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 254–261 зв.
Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного відділу Носика Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1636, арк. 1 — 69.
Сакович Г. Екатеринославский поход // 1918 год на Украине. — Москва: Центрополиграф, 2001. — С. 292, 293.
27. Під козацькі пісні.
МАРЧЕНКО Ганна (10.6.1899, с. Вірівка Бахмутського пов. Катеринославської губ. — після 20.6.1927). Дівоче прізвище Лифар. Закінчила Бахмутську жіночу гімназію. Слухач 1-го курсу історико-філологічного факультету Київських вищих жіночих курсів (1918 — січень 1919). Урядовець Міністерства преси, службовець Міністерства внутрішніх справ (до 1920), Міністерства народного господарства (до 29.6.1921) уряду УНР. Евакуювалася разом з урядовими інституціями в січні 1919 року. Закінчила УГА (20.6.1927). Спогад «Повстання 23 листопада 1918 р.» написала 1922 року.
Донченко П. День 14 грудня 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 298–300.
Іванейко М. Історія одної ночі // Історичний календар «Червоної Калини» на 1933 р. — Львів: Червона Калина, 1933. — Річник XII. — С. 108–113.
Марченко Г. Повстання 23 листопада 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 294–297 зв.
Особиста справа студентки Марченко Ганни. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1499, арк. 1–145.
28. Ще й року не минуло…
НЕСХОДОВСЬКИЙ Іван (7.9.1894, м. Варва Лохвицького пов. Полтавської губ. — після 21.7.1925). Військовий; «вольноопределяющийся» лейб-гвардії Семенівського полку (1914), прапорщик Окремого заамурського кордонного корпусу, штабс-ротмістр 56-ї «Української» пішої дивізії російської армії, голова дивізійної Української військової ради (червень — жовтень 1917), старшина кінного партизанського загону ім. Яна Кармелюка (Кам’янець-Подільський пов., поч. 1918), полку охорони (Київ, 1918), сотник кулеметної частини старшинського ім. гетьмана Скоропадського полку, вартовий начальник охорони Експедиції заготівлі державних паперів уряду УНР; військові звання — штабс-ротмістр (призначений на підвищення у ротмістри), сотник Армії Української Держави, сотник Армії УНР.
Народився в козацькій родині. Закінчив однокласну парафіяльну школу (1904), Подільську духовну школу (м. Київ, 1908, за першим розрядом) та 4 класи Київської духовної семінарії. За своїм бажанням кинув навчання в семінарії і поступив на агрономічний факультет Київського політехнічного інституту ім. Олександра II. 1914 року за власним бажанням пішов у військо. Від жовтня 1914 р. служив у Виборгу в кріпосній артилерії. Закінчив Оранієнбаумську військову школу (грудень 1914–10.4.1915). Учасник бойових кампаній 1915–1917 років. 24 вересня 1915 року був тяжко поранений у голову (шрапнеллю) і контужений. Учасник збройної боротьби проти більшовиків на Поділлі у складі кінного партизанського загону ім. Яна Кармелюка (поч. 1918). Працю «Із спогадів про повстання проти Гетьмана (25.XI. — 14.XII.1918)» написав 1922 року.
Несходовський І. Із спогадів про повстання проти Гетьмана (25.XI. — 14.XII.1918). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 262–292 зв.
Особиста справа студента факультету агрономічно-лісового відділу агрономічного Несходовського Івана. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1627, арк. 1–10.
29. Похмурий день 14 грудня 1918 року.
ДОНЧЕНКО Павло Іванович (12.12.1889, м. Кобеляки Полтавської губ. — після 24.10.1927). Військовий урядовець, інженер-економіст; урядовець шкільного відділу Військового генерального секретаря Центральної Ради, діловод (грудень 1917 — січень 1918), помічник начальника Загального відділу Головної управи військових шкіл Військового міністерства уряду УНР (до травня 1919), Державний інспектор при інтендатурі 7-ї Запорозької дивізії (жовтень 1919).
Закінчив міську комерційну школу (1912, Кобеляки). Дійсний слухач Петроградського політехнікуму (економічний відділ). У Петрограді належав до Української студентської громади, «там і набув національної свідомості». Провчившись рік, перевівся до Київського комерційного інституту на економічне відділення, ставши й тут членом Української студентської громади (1913 — поч. 1917). Одразу після Лютневої революції припинив навчання і пішов як доброволець допомагати Генеральному комітету військових справ Центральної Ради. Виконував обов’язки секретаря під час редагування підручників для Інструкторської школи старшин. У травні 1919 р. потрапив «до польської неволі зо всім складом Військової Шкільної Управи», а в листопаді того ж року знову «забраний поляками до неволі». Під час воєнної кампанії 1920 року перебував у резерві Військового міністерства. В листопаді 1920 року знову інтернований поляками (Олександрів-Куявський, Стшалково). В липні 1922 р. перейшов до ЧСР. УГА закінчив 1927 року. Спогад «День 14 грудня 1918 р.» написав на початку 1920-х років.
Донченко П. День 14 грудня 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 298–300.
За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1934. — Т. 4. — С. 160 а.
Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. — Львів, 1995. — С. 214, 215.
Особиста справа студента економічно-кооперативного факультету кооперативного відділу Донченка Павла. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1013, арк. 1–12.
Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. — Київ: Поліграфкнига, 2002. — С. 618, 621–623.
30. Час і нам, панове, погуляти!
САС-ТИСОВСЬКИЙ Юрій Васильович (20.7.1897, м. Харків — після 11.6.1927). Військовий діяч, інженер; прапорщик російської армії (1916), старшина старшинської сотні харківської залоги Армії УНР (1918), Окремого гайдамацького куреня ім. Яна Кармелюка (1918, 1919).
Закінчив Сумський кадетський корпус (1914), Чугуївську військову школу (січень 1916) та УГА. Автор спомину «Кінець грудня р. 1918».
Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового відділу Сас-Тисовського Юрка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2031, арк. 1 — 27.
Сас-Тисовський Ю. Кінець грудня р. 1918. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 416–419 зв.
31. Романтик із Бородянки.
Нездолій І. Перші дні військової служби. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1033–1034 зв.
32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка.
БОНДАРЕНКО Андрій. Студент УГА в Подєбрадах (або матуральних курсів при ній). Особиста справа не виявлена. Спогад «Евакуація 1919 року січня 27 дня» написав на початку 1920-х років.
Бондаренко А. Евакуація 1919 року січня 27 дня. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 392–408.
Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ: Темпора, 2003. — С. 44, 47.
Доценко О. Зимовий похід (6.XII.1919 — 6.V.1920). — Варшава: Український науковий інститут, 1932. — С. VII, VIII.
33. Перший бій.
БОНДАРЧУК Левко (17.6.1892, м. Київ — після 7.6.1927). Військовий; старшина царської армії, голова Полкової ради 488-го пішого Острогозького полку, командир сотні, начальник господарської частини і т. в. о. командира 19-го Овруцького пішого полку Армії УНР.
Закінчив 6 класів 4-ї Київської гімназії, приватні курси бухгалтерів у Києві; працював бухгалтером видавництва «Гросман і Кисбель». У російському війську від 18 липня 1914 р. до початку 1918 р. Наприкінці 1917 р. взяв діяльну участь в українізації 488-го пішого Острогозького полку. На початку січня 1918 р. був командирований із фронту до Києва як зв’язок до Всеукраїнської ради військових депутатів. 1 травня 1918 р. закінчив Київську інструкторську школу старшин. Учасник антигетьманського повстання та боїв проти більшовиків. У червні 1919 р. через хворобу був звільнений із війська. З липня 1919 р. — службовець Міністерства фінансів, згодом — Міністерства народного господарства уряду УНР. У лютому 1920 р. одружився. В липні 1920 р. його звільнено з праці за штат. Через скрутні обставини жив у бараках разом із дружиною Ївгою та малою дитиною. 1922 року разом із дружиною поступив на матуральні курси при УГА, та вже того ж року дружина померла, залишивши півторарічну дочку. Матуральні курси скінчив 1923 року, а УГА 7 червня 1927 року. 18 травня 1927 року звернувся в ректорат УГА з проханням дати довідку, що з боку академії немає перешкод для його виїзду в Люксембург, Болгарію або Польщу. Подальша доля невідома. Спогад «Моя перша бійка з большовиками» написав 1922 року.
