Кажучи про ошукування на міських майданах, Куруш натякав на торжки, що були в усіх містах Еллади. В Персії ж торжків не було.

Перський воєвода Мазарес придушив повстання в іонійських містах Лідії, а потім рушив понад берегом Герму до Сард. Повстанці Пактія відбили напад Мазареса й почали спихати персів у річку, але з обложеного акрополя в спину повстанцям ударив Табал. Це й вирішило долю битви. Виконуючи волю свого царя, перси перебили навіть тих лідійців, що здалися були в полон, лише Пактієві з невеликим гуртиком пощастило врятуватись. Поранений у передпліччя Пактій мав намір переправитись на егейські острови, однак мусив просити притулку в місті Кімі, бо вже не міг триматися на ногах.

Кіма не належала до іонійських міст і в повстанні участі не брала, бо перед цим була жорстоко покарана перським царем. Лаштуючись іти на Сарди, Куруш послав гінців до іонійських та еолійських міст, пропонуючи перейти на його бік і разом з ним воювати проти Креза. Еллінські міста не пристали на таке, та коли Куруш несподівано захопив горді Сарди, ті міста самі прийшли до перського царя: «Бажаємо платити тобі таку саму данину, як досі платили лідійським царям».

Куруш засміявся й розповів їм таку перську байку: «Сопілкар побачив у морі табун риби й грав для неї добрих півдня — щоб вийшла на берег потанцювати під його сопілку. Але риба плавала собі й не звертала уваги на сопілкаря. Він урешті розсердився й закинув у море невід, а коли витяг увесь табун на пісок, риба почала стрибати. Сопілкар сказав: «Було б танцювати раніше, коли я просив добром, тепер мені вже не треба ваших танців!»

І Куруш звелів еллінам розібрати мури своїх міст.

«Поки зводитимете нові мури, — сказав Куруш, — завчіть напам'ять оту перську байку!»

Кіма разом із іншими еллінськими містами, що колись платили данину лідійським царям, якнайшвидше виконали Курушів наказ, щоб якнайшвидше приступити до мурування нових стін. Тепер місто знову було оточене мурами, хоча й тоншими та нижчими від старих, будованих і добудовуваних протягом не одного століття. Й тепер-таки над Кімою нависнув двосічний Дамоклів меч: якщо кімейці не видадуть Пактія персам, перси можуть зруйнувати місто й перебити багатьох; якщо ж кімейці видадуть людину, що попросила схову в храмі божества, то накличуть прокляття богів на себе й своїх нащадків. Та й уся Еллада почує про їхній смертельний гріх і ганьбу.

Радник Арістодік поки що погрожував кімейцям всенародною ганьбою, але незабаром він одчув, що це лякає решту радників менше, ніж гнів перського царя.

— Еллада нас не засудить. Ми спитали поради в божества, — сказав старійшина; решта ж двадцять восьмеро й досі не підводили очей.

«Через кілька днів вони звикнуться з цим і почнуть дивитись один одному в очі, — з гіркотою думав Арістодік. — Та й інші еллінські міста далеко, нашу ганьбу потроху розвіють чотири вітри». Й раптом він вигукнув:

— А що, як їх підкупив Мазарес?..

Думка була така несподівана, що всі радники обернулися в його бік, а їхні бороди попровисали на груди, відкривши чорні провалини ротів. Арістодік і сам був приголомшений власним припущенням, і коли священні посланці кинулися на нього й мало не здерли його хітон, він нічого не чув і нічого не бачив, чи не дужче переляканий від них.

Ще до завоювання Мілета Крезом, коли Мілетом правив жорстокий і підступний тиран Фрасібул, бранхідський оракул несподівано звелів кожному третьому кімейцеві виселитися до Лівії. Для кімейців то був неабиякий удар, але вони підкорились волі божества й двадцятьма кораблями вирушили в далеку дорогу, а біля Великого Сірту їх перестріли мілетські пірати. Кімейці відбили напад і навіть захопили кількох піратів у полон. Один із них не витримав катування «чесальним гребенем» і визнав, що їх послав тиран Фрасібул, а перед тим той-таки Фрасібул за півталанта золота купив кімейського священного посланця, бо Кіма завжди давала загін пращників у допоміжне військо лідійського царя. Місто п'ять років намагалося повернути назад своїх виселенців, але вони майже всі вимерли з голоду або від хвороб. Повернулося чоловік тридцять, поміж них був теперішній радник Арістодік, у якого під час вимушених мандрів загинула вся родина. На саму згадку про ті роки Арістодіка кидало в жар.

Наступного дня всі члени Ради Тридцятьох були одностайні. Вони провели безсонну ніч. А бува, й справді там не обійшлось без підкупу? Помилитись у такій справі — то не жарт, хоча знехтувати волю перського царя радники боялися не менше.

— Нове священне посольство поведеш ти, — сказав Арістодікові од імені всіх старійшина Ради. — Не затримуйтеся більш як три дні, бо ці перси спалять нас разом із Кімою...

Всі троє нових посланців були жерцями різних богів, а щоб уникнути будь-якої можливості підкупу, про нове посольство до останньої миті не повідомляли жоден храм. Арістодікові ж, який стільки зазнав на своєму віку, радники й решта городян беззастережно вірили.

Посольство вирушило верхи рано-вранці й перед самісіньким заходом сонця дісталося до Бранхід. Кімейців упустили на подвір'я храму, але оракул так пізно не віщував. Арістодік великі надії покладав на наступний ранок. У Лівії йому не раз доводилося переховуватись од ворогів, тепер він дуже хотів почути від оракула зовсім іншу відповідь. Арістодік бачився з Пактієм у храмі Деметри й кілька разів із ним розмовляв, то були розмови незмінно про повстання та поразку, й Арістодік шкодував, що еолійські міста не пішли за прикладом іонійських, які підтримали бунтівників. Арістодік морщив лоба й думав, чи пристав би й він до такої боротьби. Навряд чи пристав би. Після лівійського лихоліття він, уже в такому немолодому віці, знову одружився й народив п'ятьох дітей — на кого покинув би своїх недоростків? Якби всі кімейці піднялись проти перського царя, то було б зовсім інше, Арістодік не відстав би від людей. А навмання, не випробувавши броду, лізуть у річку лише молоді, кому немає на кого озиратись.

Але він схилявся перед цим іще по суті юнаком, який так палко мріяв визволити свою Лідію, що не вагаючись поклав на її вівтар своє життя.

Арістодікові вночі наснилося, ніби він підкуповує тутешнього віщуна. Прокинувшись перед світанком, Арістодік довго розмірковував над цим, безперечно, поштовхом з боку богів. Але після сходу сонця він устиг усе виважити й дійти висновку, що то випробування з боку невідомого лукавого божества, тож не слід піддаватися спокусливій облуді. Тепер Арістодік знав, як повестися й що робити; відповідь однаково буде «ні». Тобто — не видавати Пактія персам.

Арістодік побудив своїх товаришів. Майже певен у відповіді тутешнього жерця-провидця, він привів священне посольство Кіми до головного вівтаря й, підохочуваний мовчазним усміхненим служкою храму, поклав біля ніг статуї золотий ритон, чітко назвавши обидва свої імена й назву рідного міста. А після нового кивка служки звернувся до пофарбованого вапном, хною та сажею на оливі дерев'яного бога:

— О, могутній і осяйний! У храмі нашого міста попросив притулку лідієць Пактій, Тігонів син. Якщо перси впіймають Пактія, йому загрожує люта смерть. Перси вимагають видати їм Пактія. Ми боїмося персів і разом з тим боїмось переступити прадавній еллінський закон. Скажи, що нам робити. Раз ми вже питали про це, однак, може, священні посли щось не зрозуміли чи переплутали. Дай однозначну відповідь, володарю мій!

Глухий голос, наче з муру храму чи з-під землі, промимрив:

— Видайте Пактія персам і більше не приходьте сюди!

Арістодік поглянув на служку, який уже не всміхався й не кивав, потім на своїх трьох товаришів-посланців; в очах бранхідських жерців був непроникний туман.

Усі вчотирьох рушили до брами, заднім плентав Арістодік. Та коли ті троє за брамою роззирнулися, його з ними не було — напівприкрита гіматієм спина Арістодіка віддалялася в бік храму та довгої кам'яної скарбниці.

Це було обдумано сьогодні вночі — на той випадок, якщо оракул скаже ті самі слова. Тепер Арістодік уже не мав жодного сумніву в тому, що перси підкупили чи залякали тутешнього віщуна. З таланта золота можна викувати десять таких ритонів, якого щойно поклав до ніг бога Арістодік, а перси могли подарувати храмові в десять разів більше. На щось вище Арістодік не зводив руки, боячись навіть підозрювати бога. Пересвідчився він і в правдивості кімейських послів, про яких позавчора подумав був недобре. Отже, тільки тутешні жерці. Жодне божество не могло так легко потоптати дані небом еллінські закони. Це діло бранхідських жерців або ж віщуна. Свої дії Арістодік розрахував до дрібниць і тепер усе робив чітко й спокійно.