Перед відходом до сну цар сховав Гіга за дверима одрини, що вели з чоловічих світлиць. На жіночу половину палацу можна було потрапити іншими дверима, розташованими навпроти цих. Звідти й мала вийти цариця Людана. Кандавал уже з крабату прошепотів:

— Якщо потім зможеш, то втікай, тільки щоб вона не почула.

Гіг неначе перебував уві сні. Ось рипнули протилежні двері й увійшла цариця, не дивлячись на царя, скинула з голови покривало, й Гіг у своєму темному кутку мало не вмер, побачивши обличчя лідійської цариці. Потім вона розстебнула фібули на обох плечах, і оторочений мережкою диплодіон слухняно ліг їй у пелену. Коли ж цариця сперлась на бильця троноса й підвелася, а згодом відвернулась од Гіга й почала виймати гребінчики та шпильки з високої зачіски, Гіг сновидою прослизнув у двері й зник.

У палаці він уже не міг лишатись і поплентав до вартівні, хоча триста амфор пшениці йому щороку виплачували з царських засік на те, щоб він спав біля порога царської спочивальні.

Голова в нього розвалювалася на сім частин, коли його вранці покликали до хорому. Вранішнє жертвування щойно почалось, у каплиці юрмилось повно народу, чоловіків і жінок, цар помітив Гіга й занепокоєно відвернувся, але посильний раб сказав:

— Після відправи зайдеш до цариці.

Гіг віддав би півжиття, щоб не заходити сьогодні на жіночу половину, проте воля цариці була для нього не менша за волю царя. Та й, зрештою, чого він має боятися? По-перше, вчора його присилував Кандавл, по-друге, цариця нічого не помітила в спальній одрині, а по-третє, для побоювання не було жодних причин: Людана щоранку викликала його на жіночу половину хорому.

Після відправи цар прошепотів, ідучи повз Гіга на свою половину:

— Усе гаразд!

Але щоки в нього були зрадливо жовті. Віднісши цю жовтавість на рахунок того, що сталося вчора ввечері, Гіг пішов не вслід за царем, як робив після кожного вранішнього жертвування, а в протилежний бік. Цариця була в стравниці, на столі перед нею сяяло безліч золотих мисочок та чар, але вона нерухомо сиділа з чемно покритою головою та обличчям, як належало всім порядним лідійським жінкам. Так вона приймала Гіга кожного ранку. Він розслабився й полегшено зітхнув. Учорашня пригода почала здаватись йому примарним сновидінням, яке належало викинути з голови. Цариця підтримувала покривало на правому плечі тендітною ручкою, на самий вигляд якої в нього раніше серце переймав священний трем, а сьогодні навіть це диво не справляло на нього враження. Справжнє диво почалося в наступну мить, коли цариця Людана заговорила, так само не відкидаючи покривала з лиця. Тепер він і крізь густе чорне полотно мовби бачив кожну її рисочку.

Людана мала вгадати його стан, бо та сама пухкенька тендітна ручка, яка досі притримувала покривало на правому плечі, раптом поволі відхилила покривало й ізсунула його.

Гіга побив дрож.

— Чого це ти збентежився? — посміхнулась Людана кутиками прегарних вуст. — Чи ти досі ніколи не бачив чужої жінки?

Вона сказала йому ще щось, але в голові в нього зашуміло, й він нічого не розібрав. А коли минуло перше запаморочення, Гіг розглянувся навкруги. Десь там за розчиненими дверима промайнуло кілька тіней, і це могло означати тільки одне: цариця не жартує. Вона простежила його погляд і кинула через заставлений золотом стіл:

— Твій меч тобі не багато допоможе. — Він це вже збагнув і сам, а цариця повела далі: — Ви обидва взяли мене вчора за сліпу й дурну, хай то буде на вашому сумлінні. За той учинок вся провина лягає на того слизняка. Ти діяв з примусу, але хто навіть мимоволі вчиняє смертельний гріх, мусить понести належну кару. Гріх лежить на вас обох. Ти можеш вийти звідси двома дверима, одні з них ведуть до життя: ти мусиш убити того слизняка й помститися за мене. В інші двері тебе самого винесуть ногами вперед.

— Він учинив це з великої любові до тебе, — зважився відповісти Гіг. — Він тебе має за богиню.

— Кандавл обожнює не мене, — скривилася Людана, — а мою красу. Він може плакати від щастя, дивлячись на гарно викарбувану чару або на породистого скіфського жеребця. Навіть на гарно вбраного євнуха! — бридливо здригнулася вона.

— Гарне кожному здається гарним, — мовив Гіг. — І вбивати людину за це не можна.

— Зате треба вбивати за смертельних гріх!

— А гріх за його смерть хай візьме на себе хтось інший, — сказав Гіг. — Ти ж, мабуть, знаєш про Здана?

— Здан хоче скинути Кандавла й стати замість нього царем, а мене взяти собі дружиною.

Гіг сказав:

— Тож самі й розбирайтеся в своїх царських справах. — Він зняв свій меч разом із ременем і поклав на стіл.

Цариця владним рухом змусила його забрати меч назад і вигукнула:

— Чим же кращий той Здан? За п'ятсот років, що минули після Троянської війни, рід Гераклідів виродився. Лідія страждає під фрігійським ярмом, а лідійські царі розважаються з рабинями та флейтистами. Вони розівчилися тримати меч у руках, а в двадцять п'ять років стають лисими кабанами.

— Ти й сама належиш до роду Гераклідів, — нагадав Гіг.

— Я жінка!

Гіг знов повісив на пояс меча. Його життя ввесь час висіло на волосинці, яку могла щомиті ввірвати ота тендітна жіноча рука, однак Гіг не відчував аніякісінького страху, ладен сплатити за змогу дивитися на Людану навіть ціною власного життя.

Вона опитала:

— То які ж двері ти для себе обрав?

— Другі, — відповів мечник. — Я багатьох позбавив життя, але то було в чесній січі, а ножа в спину я ніколи нікому не застромлю.

— Ти вб'єш того слизняка й завтра сам станеш моїм чоловіком.

— Я вже давно одружений і маю чотирьох дітей.

— Для царів закони не писані. Ти будеш володарем і визволиш Лідію з-під п'ятсотрічного фрігійського ярма, бо наш народ скоро розчиниться серед фрігійців, утратить мову й перестане існувати.

— Мечникам не личить пошиватися в царі. — Гіг дивився просто в очі цариці.

Людана підвелася з-за столу й переступила останню межу:

— Згадай про свого найменшого сина!

Гіг знітився й утупив погляд у носаки власних чобіт. Людана влучила в найболючіше місце його серця. Всі мечники сподівались на нового царя, бо Здан обіцяв домовитися з фрігійським царем про скасування кровного податку. Але й словом не прохопився про скинення фрігійського ярма. Що ж тоді зміниться?

І все-таки Гіг не хотів брати на душу ще один смертний гріх.

— Тоді сиди тут і вагайся! — В голосі цариці бринів глум. Вона покрила голову й підійшла до порога. — Заберіть у нього меч! — гукнула вона комусь у темряву. — Та добре стережіть!

Гіга знезброїли й замкнули в світлиці самого. То були його ж товариші, отже, не всі вони підтримували царевича Здана.

Гіг ледве дочекався кінця дня. До самого вечора в двері ніхто не заглянув, хоча з-за дверей долинали приглушені голоси. Стіл був так само заставлений наїдками та напоями, яких уранці ніхто не прибрав, але Гігові й на думку не спало попоїсти.

Нарешті день закінчився й над акрополем сіла ніч. У світлиці зробилося зовсім темно, за ґратчастими вікнами потроху втихали голоси. Гіг підійшов до одного вікна й поторгав ґрати, тоді подався до другого вікна. Ґрати можна було висадити хіба доброю колодою. Він підійшов до дубового троноса цариці й виважив його в руках, а в цю мить заскреготав замок і двері з гуркотом розчинилися. На порозі стояв Кандавл, гладкий і розхристаний, а далі було видйо царицю та кількох рабинь, які тислися в куток і перелякано повискували. Жодного мечника й близько не було.

— Ну, рабе проклятий!.. — гаркнув цар, кинувшись на беззбройного Гіга.

Кандавл тримав обіруч за строкате руків'я довгого ассірійського меча.

Гіг наче прикипів до м'якого килима, тільки ширше розставив ноги й не зводив зачарованого погляду з того меча, бо в півтемряві світлиці найкраще було видно лезо.

— Внесіть лампіон! — гукнув цар у чимось трохи освітлені сіни.

Й раптом увесь вималювався на яснішому чотирикутнику дверей. То була добра ціль і добра нагода для Гіга, але він був ошелешений і не розумів поведінки царя, а потім стало пізно: хтось невидимий посунув з-за одвірка до порога лампіон. Тепер Гіг сам перетворився на добру безпорадну ціль і ще дужче напруживсь. Хтось через голову Кандавла кинув у стравну світлицю ніж, але погано замахнувся, ніж упав ближче до царя, який лаштувався вбити Гіга, це Гіг уже добре знав.