Бідний Джиммі-Донні! Що вона могла зробити тепер, коли у неї був Костья?
Костянтин Бранніков нагадав про себе того ж дня. Він уже в Москві, успішно вирішив усі свої справи в Японії і на Далекому Сході. Він запрошував свою любу дівчинку до рашенської столиці. Як його персональну дорогоцінну гостю і як гостю — уяви собі — наших президента і прем’єр-міністра. Вони дізналися, що така відома, прекрасна суперзірка Таумі Ремпбелл побувала в якомусь там Києві, центрі якоїсь Малоросії, й трохи ображені. Чому не в Москві? Отож. Негайно збирайся, я тебе чекаю… Ми тебе чекаємо.
— А мене не з’їсть там ваш рашен ведмідь? — пустотливо спитала Таумі.
— Що ти, що ти, — аж злякався Костья. — Він буде засліплений твоєю красою.
— Он як… А у вас… Чому ваш містер президент поцікавився саме у тебе…
— Про тебе, моя красуне?
— Так.
— Ну, в нас влада знає про всіх. До того ж про наш роман тепер пишуть, здається, всі газети.
— О, я знаю, — сказала Таумі. — Я бачила репортаж про нашу подорож до пірамід. Ці папараці…
— І не тільки, — у слухавці почулося зітхання.
І Таумі таки побувала в Москві. Правда, це сталося не відразу — після весілля Мері і її коханого Роберта, після зимового показу мод.
Після приїзду Кості до Нью-Йорка.
Збентежений і трохи зляканий Костя. Чого він боявся?
А ще була її поїздка на Гаїті. Могила Ліонеля на закинутому цвинтарі. Заросла бур’яном.
І стара-престара тітонька Габі, яка туди привела.
— Господи, чи це ти справді, моє янголятко…
Геть вицвіла, напівсліпа жінка, яка пам’ятала, виявляється, маленьку Таумі. Таумочку. Смішне норовливе дівча.
Дві покладені квітки до напіврозбитого хреста з грубого каменю.
— Прости, Ліо…
Єдине, що вона могла сказати. Замовити новий пам’ятник у старого майстра Франсуа.
— Заплющ очі, сонечко…
— І відкрити ротика?
— Ні, просто заплющ. Простягни долоньку.
Мишеня. Її зойк.
Господи, Ліо, чи ти був на цьому світі? Чи не сон її життя взагалі? Може, те, що вони переживали разом з братом, і було єдино справжнім у її житті?
І ще вона побувала на могилі Джавіртана Тампереств'є. Він заповідав не ставити надгробка і жодних пам’ятників. Нехай могила зрівняється з землею.
«Дивне бажання для людини, яка хотіла стати володарем світу», — подумала Таумі.
Чи він вирішив — або володар цього світу, або ніхто? Той, хто зникає назавжди…
Лишилися квіти на горбику землі.
І думка: невже всі старання Джавіртана були тільки для того, аби вона з тим дивним чоловіком — Джоном — зустрілася?
Але жити далі треба було. Через два тижні Таумі забула про свої сентименти. Вона сходила з трапа літака в засніженій Москві. Холодній столиці загадкової Рашен. Зодягнута в білу-білу шубку, яка так контрастно відтінювала її шоколадне обличчя. Пишна зустріч, справді ліпша, ніж у Києві. Були прийоми, зустрічі, слухання опери в Большому театрі. Екскурсія Кремлем. І зустрічі — спочатку з прем’єром, потім президентом. Таумі здалося дивним, що правителі такої великої («ньєобіятной», силкувалася вимовити вона) країни були такими маленькими на зріст. Меншими за неї. Правда, були надзвичайно чемними, подарували дорогу шубу — соболину, дорогоцінну шкатулку (хохлома, сказали при цьому дивне слово, яке Таумі не змогла зрозуміти). Срібну таріль. Прем’єр жартував і розповів якийсь місцевий і, на його думку, смішний анекдот. Спитав, чи Костья возив її на зимове полювання, чи знає вона, що таке справжній «русскій банья»…
Костья, її Костья сяяв. Потім була ніч кохання в його заміському маєтку — розкішному, як і все, що їй показували в цій північній столиці. Таумі боялася, та й не хотіла питати про Наталію. Яке їй до неї діло? Костья збирається розлучитися? Окей. Але це ще нічого не означає. У неї було мінімум четверо офіційних заручин і ще більше чуток про те, що вона поєднала нарешті долю з таким-то. З черговою знаменитістю.
І була «русскій банья», і дивувалася Таумі не так тому, що дівчатка парилися поруч з удвічі, а то й утричі старшими за них дядечками з чималими животиками, як кількістю випитої «рашен водка», після якої чоловіки геть не п’яніли. Таумі розуміла — тут зібралися багаті люди плюс представники високої влади. Вона не здивувалася, коли її Костья сказав, що з нею про щось важливе хоче поговорити важливий чин.
Чин виявився ще одним невисоким, товстеньким чоловіком. У кімнаті, куди зайшла Таумі, одягнена в легкий короткий халатик, стояв столик з напоями — коньяки і вина гарних сортів — це Таумі відразу оцінила, коли чин, який представився Віктором Івановичем, жестом запросив її до столика. Таумі присіла у м’яке, розкішне і зручне крісло, але пити відмовилася. Віктор Іванович чистісінькою англійською мовою спочатку спитав, як їй тут, про враження, сказав, що не кожен гість у них, в Росії, удостоюється честі зустрітися з двома керівниками держави… Це він схвалює, так і сказав — схвалює, видно, що міс Таумі заслужила на такий прийом. Він же їй хоче запропонувати інший прийом і обслуговування. Спритним рухом майже фокусника Віктор Іванович витяг кудись із-за столика валізу із дорогої шкіри. Тут мільйон. Мільйон доларів. Він, звісно, не розраховує на цілу ніч… Але заробити мільйон за годину, хай навіть за півгодини — це не так і мало навіть для такої зірки. То що ви пропонуєте: десь виступити на приватному подіумі, бути присутньою на корпоративній вечірці? — Таумі.
— Ну ти дайош! — сказав по-російськи Віктор Іванович з ноткою навіть якогось захоплення — дивного, перемішаного з ледь вловимим відтінком легкої огиди.
І англійською: міс Таумі, я давно вами захоплений, я ні на що велике, як ваш Костя, не претендую. Година, хай навіть півгодини.
— То ви пропонуєте віддатися за мільйон доларів? — Таумі не приховувала свого здивування і огиди найсправжнісінької.
— Мало? — спитав огрядний чоловік.
— Я не повія, — сказала Таумі. — Не віддаюся навіть за великі гроші.
— Аякже, велика цяця!
Віктор Іванович налив собі півфужера коньяку і залпом випив. Сказав, що знає про її походеньки і пригоди, нема чого прикидатися.
— Я мала стосунки з тими, хто мені подобався, у кого я закохувалася. До побачення, містер Віктор.
Таумі встала, її кігтики пантери ледь-ледь випустилися. Звівся й чоловік — господар, співрозмовник, спокусник, покупець? Перетнув їй шлях. Де й ділася його приязнь і захоплені очі.
— Тебе ніхто не порятує…
— Хочете скандалу — Таумі Ремпбелл була зґвалтована під час візиту до Москви?
— Ну, ти багато про себе думаєш, чорна шлюхо! — рикнув Віктор Іванович. — Дуже багато. Та ми таких…
Він брудно вилаявся і стиснув Таумі в сильних обіймах. Таумі плюнула йому в обличчя і дернула кігтями по щоці, дуже близько до ока. Мабуть, цей чоловік не звик до подібного опору. На якусь мить він відпустив її, й Таумі кинулася до дверей. Вона вибігла у вузький коридор, далі в невеликий хол. Орієнтуватися вона вміла, тому побігла в правильному напрямку. Ввірвалася до кімнати, де сидів Костя, ще троє чоловіків і стільки ж дамочок, двоє з яких були, як і вона, в легких халатиках, а третя обмотана лише рушником, Таумі закричала:
— Костья, відвези мене в готель!
Ще коли бігла, у скронях застукало: Костья, її Костья знав, що з нею має зробити цей огидний кабан. А може, й знав, за скільки має її купити. Як же це? З нею такого ще не було. Траплялися різні пригоди, але такого… Остання спроба зґвалтування була ще в далекій юності.
— Що сталося?
— Ти питаєш, що сталося!
Таумі вліпила Костянтину Браннікову ляпаса.
— Ми їдемо. Негайно!
Вже в машині Костянтин спокійно попросив пояснити, що сталося насправді. Перед тим він спробував вияснити стосунки з Віктором Івановичем. Той засміявся йому у вічі — що, новим Ходорковським забажалося стати? Так у тебе не ті можливості. Комфортних умов не буде, і ніхто навіть не дізнається, де ти подівся. Бранніков у відповідь вліпив під дих. Віктор Іванович зігнувся і став осідати.
