Пітер Блад, стоячи біля, поруччя на юті в гарному панцері з чорної дамаської сталі, що належав раніше іспанському капітанові «Сінко Льягаса», почував утому й занепокоєння. І Хагторп, який стояв біля нього в такому самому обладунку, і Волверстон, на якого не наліз жодний панцер із захоплених на кораблі, і Піт за штурвалом унизу, — всі вловили це в його голосі, коли він спитав:

— Скільки може тривати ця гра в квача? Та й скільки б не тривала, чим вона закінчиться? Раніше чи пізніше вітер або вщухне, або змінить напрямок; або ми самі попадаємо від звичайнісінького виснаження, і тоді наше життя залежатиме від ласки негідника, що женеться за нами.

— Але завжди трапляються й несподіванки, — докинув юний Піт.

— Так, трапляються, і я вдячний тобі, що ти мені нагадав про це, Джеррі. Тож покладемо свої надії на яку-небудь несподіванку, хоч я просто не бачу, звідки вона може тут з'явитись.

Проте ця несподіванка вже наближалась до них, і наближалась досить швидко, хоч з усіх них лише Блад розпізнав її, коли побачив. Йдучи галсом на захід, вони наблизились до берега, і тут з-за мису Еспада, менш як за милю від них, раптом з'явився величезний, озброєний важкими гарматами корабель, який ішов, наскільки було можливо, проти вітру. Гарматні порти на кораблі було відкрито, по лівому борту з них визирало десятків зо два гармат, а вгорі на вітрі маяв прапор Кастілії.

Побачивши нового ворога, хоча й іншого гатунку, Волверстон процідив крізь зуби круте слівце, більше схоже на стогін.

— От нам і кінець! — вигукнув він.

— А я певен, що це тільки початок, — відповів йому Блад, і в його голосі, ще недавно такому змученому й смутному, почувся сміх. Накази, які він швидко віддав, ясно показали, що саме він замислив.

— Ану, підніміть іспанський прапор і скажіть Оглу дати залп по «Бонавентурі» з носових гармат, коли ми почнемо робити поворот оверштаг.

Коли Піт різко переклав штурвал і «Сінко Льягас», в якого натягнулись усі снасті й зарипіли блоки, повільно повернув назад, на його грот-щоглі гордо замаяв прапор Кастілії. За мить озвалися дві гармати, що стояли на баці. Постріли ці, малоефективні в одному відношенні, виявились дуже ефективними в іншому. Їхній вогонь недвозначно дав зрозуміти іспанцю, що він зустрів свого співвітчизника, який переслідує англійського пірата.

Безперечно, потім доведеться давати якісь пояснення, особливо в тому разі, якщо іспанцям відома недавня історія «Сінко Льягаса». Та це буде аж після того, як вони впораються з «Бонавентурою», а поки що Блада цікавило лише це.

Тим часом іспанець, корабель берегової охорони Санто-Домінго, що перебував у дозорі, почув гарматні постріли за мисом Еспада і повівся точнісінько так, як від нього й сподівався Блад. Навіть без прапора, що тепер майорів на топ-щоглі «Сінко Льягаса», з обрисів і форми цього корабля було очевидне його іспанське походження; не менш очевидним було й те, що він веде бій з англійським шлюпом. Іспанець без найменших вагань втрутився в бій і дав залп лівим бортом саме в ту мить, коли «Бонавентура» робила поворот оверштаг, щоб уникнути цієї несподіваної й непередбаченої небезпеки.

Коли весь шлюп аж здригнувся під ударами гарматних ядер, а його розбитий бушприт повис упоперек носа на переплутаних снастях, Чард мало не сказився. Страшенно розлютившись, він наказав дати залп у відповідь і заподіяв деякої шкоди кораблю берегової охорони, але не такої, щоб позбавити його здатності маневрувати. Іспанець, охоплений бойовим завзяттям, також зробив поворот оверштаг, наміряючись вдарити по «Бонавентурі» з гармат правого борту, і Чард, який на цей час зовсім втратив голову, також повернув, щоб відповісти на цей залп або й випередити ворога.

І тільки здійснивши цей маневр, Чард раптом зрозумів, що з незарядженими гарматами його корабель зовсім беззахисний перед «Сінко Льягасом». Бо Блад, заздалегідь передбачивши таку можливість, і собі зробив поворот оверштаг, прицілився і вдарив із своїх важких гармат. Цей залп усім бортом з порівняно близької відстані змів усе з палуби «Бонавентури» і в друзки розтрощив вікна капітанської каюти, а одне влучно пущене ядро пробило їй борт біля самісінької ватерлінії, і море почало вриватись у пробоїну з кожним похитуванням скаліченого корабля.

Чард зрозумів, що приречений, і його лютий розпач тільки посилився, коли він збагнув, яке непорозуміння стало причиною його загибелі. Він побачив іспанський прапор на топ-щоглі «Сінко Льягаса», і обличчя йому спотворила безсила лють.

Раптом йому сяйнула відчайдушна думка, і він спустив прапор, показуючи, що здається. В ньому ще жевріла надія, що іспанець, не знаючи, скільки людей на «Бонавентурі», кинеться до нього на абордаж. Тоді він поміняється з іспанцем ролями і, оволодівши ворожим кораблем, вийде з цієї пригоди цілим і з честю.

Проте капітан Блад добре розумів, що всяка зустріч Чарда, нехай навіть полоненого, з іспанським капітаном загрожує йому великою небезпекою. Отже, щоб відвернути від себе цю небезпеку, Блад послав по Огла, і цей вправний гармаш вгатив тридцятидвохфунтове ядро в борт «Бонавентури» якраз посередині судна на рівні ватерлінії. Вода ринула в пробоїну.

Капітан сторожового корабля, можливо, здивувався з того, що його співвітчизник і далі стріляє в супротивника, який спустив прапор, але за даних обставин це навряд чи здалося йому підозрілим, хоч, очевидно, й роздратувало, оскільки шлюп, який міг бути трофеєм, поринав у воду в нього на очах.

Що ж стосується Чарда, то часу ні для яких роздумів він уже не мав. «Бонавентура» занурювалась так швидко, що Чард міг урятуватися сам і врятувати своїх людей тільки викинувшись із своїм кораблем на берег, поки він не потонув зовсім. Тому Чард, дякуючи небові за те, що вітер сприяє йому, спрямував «Бонавентуру» на мілководдя біля мису Еспада. Але швидкість шлюпа загрозливо зменшувалась, не допомогло й те, що пірати повикидали за борт усі гармати, щоб полегшити корабель. Нарешті днище «Бонавентури» заскреготіло на мілині й хвилі прокотились по палубі. І на кормі, і на баці було аж чорно від людей, вони повилазили й на ванти, шукаючи там порятунку. Корабель берегової охорони тим часом очікувально тримався віддалік, його вітрила ліниво лопотіли на вітрі, а капітан спантеличено дивився на «Сінко Льягас», що перебував за півмилі від нього і вже повернув на північ. А тим часом капітан Блад питав Піта, чи входить до його морської науки знання іспанських сигналів, і якщо входить, то чи не прочитає він сигналів, що їх підняв корабель берегової охорони, Молодий шкіпер відверто зізнався, що іспанських сигналів не вивчав, і висловив думку, що хоч вони й сховались від дощу, та попали під зливу. — Ну, нащо ж так мало вірити пані фортуні,— промовив Блад. — Ми просто відсалютуємо їм прапором, щоб показати, ніби у нас є справи десь в іншому місці і ми поспішаємо. Виглядаємо ми як справжні іспанці. Навіть у підзорну трубу нас з Хагторпом у цьому іспанському обладунку, певно, не відрізнити від якихось там донів. А нам давно час подивитись, як ідуть справи в хитромудрого Істерлінга. Здається мені, нам випала нагода познайомитися з ним трохи ближче.

Якщо корабель берегової охорони й здивувався з того, що «Сінко Льягас», якому він допоміг знищити піратський шлюп, зникає так безцеремонно, та запідозрити свого співвітчизника в нечесних намірах він усе ж таки не міг. І чи то іспанець справді вирішив, що «Сінко Льягас» має десь невідкладні справи, чи то надто бажав чим швидше взяти в полон команду «Бонавентури», але він не зробив бодай найменшої спроби наздогнати його.

І от сталося так, що двома годинами пізніше капітан Істерлінг, який затримався неподалік берега між мисом Рафаель і мисом Енганьйо, з невимовним жахом побачив, що до нього швидко наближається червоний корабель Пітера Блада.

Перед цим він уважно і з деяким занепокоєнням прислухався до віддаленої канонади; коли вона припинилась, від дійшов висновку, що «Сінко Льягас» захоплено. Побачивши ж, що цей фрегат, цілий і неушкоджений, весело й спритно йде під вітрилами, він не повірив своїм очам. Що сталося з Чардом? Його не було видно. Невже він допустився якоїсь дурниці і дозволив капітанові Бладу потопити себе?