Пітер Блад спокійно глянув на полковника.
— Я хочу нагадати вам, — промовив він, — що мета місії лорда Уейда, — ваші власні апетити ката при цьому не враховуються, — це очистити Карібське море від піратів. Отож я й вжив найефективніших заходів, щоб успішно завершити цю справу. Звістка про те, що я перейшов на королівську службу, сама по собі вже зробить багато для того, щоб ескадра, якою я досі командував, розбіглася.
— Розумію! — не без єхидства промовив губернатор. — Ну, а коли цього не станеться?
— В такому разі у вас буде досить часу, щоб обдумати, як зробити краще.
Лорд Джуліан вчасно попередив новий вибух гніву Бішопа.
— Можливо, — сказав він, — мілорда Сендерленда задовольнить таке вирішення справи.
Це були чемні примирливі слова. Керуючись добрими почуттями до Блада і розуміючи те важке становище, в якому опинився капітан, його світлість вирішив не відступати від своїх інструкцій. Він по-дружньому простягнув капітанові руку, щоб допомогти йому перебороти нові досить серйозні труднощі, які Блад сам створив, давши Бішопу в руки таку зброю проти себе. Та, на жаль, саме від цього молодого вельможі Пітер Блад, засліплений ревнощами, не хотів ніякої допомоги.
— У всякому разі,— відповів він задирливо із неприхованим глузуванням, — це все, на що ви можете розраховувати і що я можу вам дати.
Його світлість невдоволено насупився і кілька разів приклав до уст носову хусточку.
— Мені не зовсім подобається тон, яким ви говорите. А якщо бути точнішим, — зовсім не подобається.
— Пробачте, але такий я вже вродився, — зухвало відповів Блад. — Я сказав те, що думаю, і не збираюсь перепрошувати за свої слова.
Безбарвні очі його світлості трохи розширилися, і, якось мляво повівши бровою, лорд протягло сказав:
— О-о! Який же ви нечемний, чоловіче! Я розчарувався у вас, сер. У мене було склалося враження, що ви могли б ще стати джентльменом.
— Ваша світлість помилилися не тільки в цьому, — не стерпів Бішоп. — Ви допустили ще грубішу помилку, видавши йому королівський патент, бо таким чином врятували мерзотника від шибениці, яку я приготував йому в Порт-Ройялі.
— Маєте рацію. Але найбільша з усіх помилок у всій цій справі з патентами, — сказав Блад, звертаючись до його світлості,— була допущена ще тоді, коли цього товстого работорговця призначили губернатором Ямайки, а не катом, для чого він, власне, створений самою природою.
— Капітане! — з докором вигукнув лорд Джуліан. — Клянусь честю, сер, ви переходите всякі межі. Ви…
Але тут Бішоп перебив його. Звівшись, нарешті, на ноги і давши волю своїй люті, він вибухнув зливою розгнузданої лайки. Капітан Блад теж підвівся і терпеливо чекав, поки буря вщухне. Коли Бішоп замовк, він спокійно, наче нічого й не сталося, звернувся до лорда Джуліана:
— Ваша світлість, ви, здається, збиралися щось сказати? — спитав він з викликом, але чемно.
Та лорд Уейд на цей час уже цілком опанував себе, до нього повернулася його звичайна витримка, і він знову був схильний зайняти примирливу позицію. Розсміявшись, він знизав плечима.
— Слово честі, ми занадто розпалилися, — сказав він. — Та це й не дивно у такому проклятому кліматі. Можливо, що полковник Бішоп занадто незговірливий, а ви, сер, занадто гарячий. Я вже висловився від імені лорда Сендерленда, що згоден зачекати наслідків вашого експерименту.
Але лють Бішопа на цей час перейшла усякі межі, і тепер його не стримали б ніякі сили.
— Ви що, й справді збираєтесь чекати!? — проревів він. — Що ж, чекайте! А я не збираюся. В таких справах, з вашого дозволу, я можу розібратися краще. У всякому разі, я беру на себе сміливість діяти на свою відповідальність.
Лорд Джуліан не витримав боротьби. Він стомлено посміхнувся, знизав плечима і махнув рукою на знак того, що не має нічого проти. Але й це не заспокоїло губернатора.
— Оскільки вам видано патент, то формально у мене немає права вчинити над вами розправу за піратство, хоч ви на неї й заслуговуєте. Проте ви станете перед військово-польовим судом за ваші дії в історії з Волверстоном і за всі наслідки цих дій.
— Зрозуміло, — кивнув Блад. — Нарешті ми добралися до суті. Ви, як губернатор, будете головувати на цьому суді і нарешті матимете змогу звести давні рахунки, повісивши мене. Мало однак ви подбали про те, як це здійснити! — І, розсміявшись, він додав: — Praemonitus, praemupitus!
— Що це означає? — різко спитав лорд Джуліан.
— Мені здавалося, що ваша світлість людина освічена. Як бачите, Блад навмисне поводився якомога зухваліше.
— Мене цікавить не буквальний зміст цих слів, сер, — . промовив лорд Джуліан з холодною гідністю, — а те, що ви хочете сказати ними.
— Вгадайте самі, ваша світлість, — відповів Блад. — А я побажаю вам усього найкращого! — Він зробив широкий жест своїм капелюхом і галантно вклонився.
— Щоб ви не поспішали, — заявив Бішоп, — скажу вам, що капітан порту і комендант фортеці дістали всі необхідні вказівки. Ви не вийдете з порту, мій любий вішальнику. І будь я проклятий, коли не забезпечу вам вічної стоянки тут, на пірсі для покарань!
Пітер Блад насторожився, і його ясні блакитні очі впилися в брезкле обличчя ворога. Переклавши довгу тростину в ліву руку, праву він недбало заклав за вилогу свого камзола і рвучко обернувся до насупленого лорда Джуліана.
— Якщо мене не зраджує пам'ять, ваша світлість обіцяли мені недоторканність.
— Так, обіцяв, — відповів лорд Джуліан, — але своєю поведінкою ви не дозволяєте мені здійснити цю обіцянку. — Він підвівся. — Ви зробили мені послугу, капітане Блад, і я сподівався, що ми зможемо бути друзями. Та оскільки ви самі прагнете іншого… — Він знизав плечима і показав рукою на губернатора.
Блад закінчив за нього:
— Ви хотіли сказати, що у вас не вистачає мужності протистояти вимогам цього хвалька. — Зовні він був спокійний і навіть посміхався. — Добре. Як я вже сказав: praemonitus, praemunitus. В латині ви, здається, не дуже розбираєтесь, інакше ви б знали, що ці слова означають: хто попереджений, той озброєний.
— Попереджений? Ого! — Бішоп аж загарчав: — Попередження трохи запізнилось. Ви не вийдете з цього будинку! — Губернатор ступив крок до дверей. — Гей, хто там… — почав був він.
Та раптом з горла губернатора вилетів якийсь невиразний звук, він урвав мову на півслові і застиг на місці. Капітан Блад тримав у правій руці довгий пістолет, оздоблений золотом і сріблом. Чорне дуло його дивилося просто в лоб губернатора.
— Не тільки попереджений, але й заздалегідь озброєний, — сказав Блад. — Ні з місця, мілорде! А то може статися нещасний випадок. — І лорд Джуліан, що був кинувся до Бішопа на допомогу, застиг на місці.
Губернатор ледве тримався на тремтячих ногах. Щелепа його одвисла, обличчя сполотніло. А Пітер Блад своїм похмурим поглядом наганяв ще більший жах на полковника.
— Сам дивуюсь, чому б мені оце не пристрелити вас без зайвих розмов, губернаторе. І якщо я не роблю цього, то знову ж таки з тієї самої причини, що й тоді, коли одного разу подарував вам життя, хоч ви на нього не заслуговували. Вам, звичайно, причина ця не відома, та все одно, втішайтеся тим, що вона існує. Про одне хочу вас попередити, щоб ви не здумали зловжити моєю великодушністю, яка зараз перемістилася у вказівний палець моєї руки на гашетці цього пістолета. Вам хочеться мене повісити… Так, не приховую — це найгірше, що може статися зі мною, але раніше, — та ви й самі це добре розумієте, — я випущу з вас вашу нечестиву кров, збільшивши таким чином свій борг. — З цими словами Блад відкинув тростину і звільнив ліву руку. — Полковнику Бішоп, дайте мені будь ласка, вашу руку. Жвавіше, жвавіше, чоловіче, вашу руку!
Різкий тон, рішучий погляд і блиск пістолета примусив Бішопа покірно виконати наказ. Куди і поділась його набридлива балакучість. Він боявся навіть рота розкрити. Тимчасом капітан Блад лівою рукою взяв губернатора під руку, а праву із зброєю засунув за вилогу камзола.