— Невже? — повторив він і теж схилився на гакаборт поряд з дівчиною. — І що, на вашу думку, являє собою ця людина?
— Колись я поважала його, як нещасну людину.
— Ви знаєте його історію?
— Блад розповідав її мені. Я й шанувала його за ту витримку, з якою він терпів усі страждання. Але після того, що він накоїв, я почала сумніватися, чи правду він мені казав.
— Якщо врахувати те упередження, яке виявила до нього королівська комісія, що судила заколотників Монмута, то сумніватися в правдивості його слів не доводиться. Встановлено, що Блад ніколи не був причетний до повстання Монмута. Його судили за зраду, посилаючись на параграф закону, якого він міг і не знати. Але, повірте, цей Блад у якійсь мірі, помстився за себе.
— Звичайно, — сказала дівчина ледь чутно. — Хоч ця помста і погубила його.
— Погубила? — Його світлість аж засміявся. — Навряд чи ви маєте рацію. Я чув, що Блад розбагатів і перетворює іспанську здобич на французьке золото, яке зберігає у Франції. Про це подбав його майбутній тесть д'Ожерон.
— Його майбутній тесть? — перепитала Арабелла і втупилась у співрозмовника широко відкритими очима. — Д'Ожерон? Губернатор Тортуги?
— Він самий. Як бачите, у капітана Блада сильний захисник. Все це я почув у Сен-Нікола і мушу визнати, що такі новини мало втішають мене, тому що вони ускладнюють завдання, яке я маю виконати за дорученням мого родича лорда Сендерленда. Але це так, хоч для вас, я бачу, це й несподіванка.
Вона мовчки кивнула головою, одвернулась і почала дивитись на воду, що вирувала за кормою. Через якийсь час Арабелла заговорила, і її голос звучав спокійно і холодно:
— Але якби це було правдою, то він, напевне, не займався б зараз піратством. Коли б він… коли б він кохав жінку і збирався з нею одружитися, то, маючи таке багатство, як ви кажете, мабуть, не рискував би своїм життям і…
— Ви маєте рацію. Я теж був такої думки, — перебив його світлість, — поки мені не розтлумачили. Д'Ожерон ненажерливий і для себе і для дочки. Що ж до дівчини, то мені казали, що вона добра пташка, якраз до пари такому чоловікові, як Блад. Дивуюсь, чому він не ожениться і не візьме її до себе на корабель, щоб разом чинити розбій. Я певен, що нічого нового в цій справі для неї не було б, і дивуюся з витримки Блада. Адже він убив суперника, щоб добитися її.
— Убив суперника? За неї, кажете? — В голосі Арабелли прозвучав жах.
— Атож, французького пірата Левасера, Француз був коханцем дівчини і спільником Блада в якійсь авантюрі. Блад домагався дівчини і, щоб заволодіти нею, вбив Левасера. Огидна історія. Але у людей, що живуть у цих краях, своя мораль…
При цих словах Арабелла звела на молодого лорда біле, як крейда, обличчя. Карі очі її метали вогонь, коли вона обірвала спробу лорда виправдати Блада.
— Може, це й правда. Тут інша мораль, якщо після всього цього спільники вбитого дозволили Бладу жити.
— О, мені говорили, що питання про дівчину вирішувалось у чесному бою.
— Хто це вам говорив?
— Пірат, що плавав з ними. Француз, на ім'я Каузак, якого я зустрів у портовій корчмі в Сен-Нікола. Він служив лейтенантом у Левасера і був присутній на дуелі, під час якої було вбито їхнього ватажка.
— А дівчина? Вона теж була присутньою, чи як?
— Авжеж. Вона була там, і Блад, як тільки вбив свого побратима-корсара, зразу ж забрав її з собою.
— І спільники забитого не стали йому на дорозі? — Уейд вловив нотку сумніву в голосі дівчини, але не звернув на це уваги. — О, я не вірю цій вигадці і ніколи не повірю!
— Хвалю вас за це, міс Бішоп. Я теж не вірив, щоб людина докотилась до такої підлості, поки Каузак не розповів мені, як усе було.
— Що ж саме? — Почуття сумніву, що на якусь мить вдихнуло було в Арабеллу бадьорість, одразу зникло. Схопившись за поручні, вона запитально звела на лорда очі. Пізніше, пригадуючи її поведінку в ті хвилини, Уейд подумав, що вона поводилась якось дивно, але тоді він не звернув на це уваги.
— Блад купив у них право забрати дівчину собі. Це йому коштувало понад двадцять тисяч песо. — Його світлість зневажливо засміявся. — Красненька ціна! Вірте, всі вони мерзотники — тільки й знають, що грабувати, продажні шкури… Даруйте, але такі історії не для жіночих вух… — Уейд вибачливо замовк.
Арабелла перевела погляд і помітила, що все перед її очима розпливлося, мов у тумані. Та, зібравшись із силами, через хвилину, вже не таким рівним і впевненим голосом, вона запитала:
— А навіщо француз розповів вам цю мерзенну історію? Мабуть, він ненавидить капітана Блада?
— Н-не думаю, — процідив у відповідь лорд Уейд. — Він передав мені це… ну, як банальність, як епізод із життя піратів.
— Банальність! — вигукнула вона. — О боже! Банальність!
— Насмілюсь сказати, міс Бішоп, що всі ми ще дикуни під тонкою оболонкою цивілізації,— сказав Уейд. — Але цей Блад, судячи з слів Каузака, — здібна людина. В минулому він був бакалавром медицини…
— Так, це правда, — тихо сказала Арабелла.
— Він довго служив в іноземних флотах і арміях. Каузак говорив, але я не зовсім цьому вірю, що він воював під командуванням де Рітера.
— Це теж правда, — ствердила вона і тяжко зітхнула. — Ваш Каузак, мабуть, добре знає Блада. На жаль!
— Ви шкодуєте?
Арабелла кинула на лорда короткий погляд, і він помітив, що вона бліда.
— Всі ми висловлюємо свій жаль, коли почуємо, що людина, яку ми поважали, загинула або померла. Колись я ставилась до нього, як до нещасної, але достойної людини. Зараз… — вона замовкла, і губи її скривилися в посмішку, — зараз про таку людину краще забути. — Після цих слів вона перевела мову на інше.
За короткий час дружба Арабелли Бішоп з лордом Уейдом поглибилась і зміцніла. Арабелла мала природжений хист викликати таку прихильність. Але сталося так, що ту частину подорожі; яка обіцяла бути найприємнішою для лорда, було раптом зіпсовано.
Порушником спокою був не хто інший, як божевільний іспанський адмірал, якого вони зустріли на другий день після відплиття з Сен-Нікола. Капітан «Ройял Мері» був не з легкодушних і не злякався навіть тоді, коли дон Мігель відкрив вогонь. Помітивши, як високо над водою здіймається борт іспанського корабля, що був прекрасною мішенню, англійський капітан в душі в'їдливо посміхався. Якщо у цього дона, що плаває під прапором Іспанії, войовничий запал, то «Ройял Мері» може його остудити. Цілком можливо, що така впевненість у своїх силах мала під собою грунт і що цей день міг би стати останнім днем розбійницької кар'єри дона Мігеля д'Еспіноса, коли б вдалий постріл з «Мілагроси» не влучив у бочку пороху на баку «Ройял Мері» і не висадив у повітря добру половину англійського корабля ще до початку бою. Як цей порох опинився на баку, ніхто ніколи не дізнається, бо хоробрий капітан не дожив до того, щоб провести відповідне розслідування.
За якусь мить «Ройял Мері» була знівечена, втратила управління і безпорадно гойдалася на хвилях. Капітан її і майже третя частина команди загинули, а ті, що лишилися живі, не встигли опам'ятатись, як іспанці вже взяли корабель на абордаж.
Коли дон Мігель ступив на палубу «Ройял Мері», Арабелла Бішоп була в капітанській каюті під кормою, куди її відвели для безпеки, а лорд Джуліан заспокоював і втішав її, що все закінчиться благополучно. Сам Джуліан був далеко не певний цього, про що свідчила помітніша, ніж завжди, блідість його обличчя. Не можна, звичайно, сказати, що він був боягузом. Але думка про рукопашний бій бозна з ким, та ще на такій дерев'яній посудині, яка кожної хвилини може пірнути в морську безодню, була не зовсім приємною для того, хто був хоробрим на суші. На щастя, міс Бішоп не потребувала того безпорадного втішання, яке їй міг дати лорд Уейд. Безперечно, вона теж трохи зблідла, і її карі очі помітно збільшились. Але вона не втратила влади над собою і, схилившись над капітанським столиком, знаходила в собі силу, щоб заспокоювати свою насмерть перелякану покоївку, яка повзала біля її ніг.
