Коли я виїжджав, особняк Гетсбі стояв ще порож­ній — трава на його газонах скошлатилася так само, як на моєму. Один з місцевих водіїв таксі, проїжджаючи повз браму, щоразу на хвилину зупинявся й показував пасажирам на будинок за нею; можливо, саме цей водій відвозив Дейзі та Гетсбі до Іст-Егга тієї ночі, коли сталося нещастя, і, можливо, він потім вигадав власну небилицю з цього приводу. Мені не хотілося вислухову­вати її, і, вертаючись зі станції, я завжди обминав його машину.

Суботні вечори я проводив у Нью-Йорку, бо спогади про бучні свята Гетсбі були ще надто живі в моїй пам’яті, мені й досі весь час вчувалося приглушене від­луння музики й сміху з його саду й шурхіт автомобіль­них шин на під’їзній алеї. Якось пізно ввечері я й справ­ді почув, як до особняка під’їхала машина, й побачив світло фар на фасаді. З’ясовувати я не став, вирішивши, що це, мабуть, прибув з другого кінця світу запізнілий гість, не знаючи, що свята скінчилися.

Ввечері напередодні від’їзду, спакувавши речі й від­давши ключ від своєї машини її новому власникові-бакалійнику, я пішов востаннє подивитися на те величезне не­доладне домисько. На білих сходах якийсь хлопчик на­дряпав уламком цеглини сороміцьке слово, і воно чітко вирізнялося у світлі місяця; я стер його, човгаючи пі­дошвою по каменю. Потім я зійшов на берег і простягся на піску.

Майже всі багаті вілли понад берегом були вже без­людні, й темряву порушувала тільки примарна світляна пляма від порома, що плив через протоку. І в міру того, як місяць підбивався вище, обриси тих непотрібних спо­руд розмивалися й танули, і перед моїми очима поставав стародавній острів таким, яким побачили його колись голландські моряки, — незаймане зелене лоно Нового Світу. Його дерева, що потім зникли, дерева, що посту­пилися місцем будинкові Гетсбі, шелестом своїм навіяли колись останню і найвищу людську мрію; певно, на одну коротку, зачаровану мить людина затамувала подих пе­ред новим континентом, мимоволі замилувавшись красою, якої вона не розуміла й не шукала, опинившись вос­таннє в історії віч-на-віч з чимось рівноцінним усій за­кладеній у ній здатності дивуватись і захоплюватися.

А потім до тих невеселих роздумів про давній незна­ний світ додалася думка про Гетсбі, про те, з яким за­хопленням він уперше розрізнив зелений вогник на при­чалі перед домом Дейзі. Він здолав довгу путь до цих блакитних газонів, і йому, мабуть, здавалося, що тепер, коли до його мрії рукою подати, ніщо вже не завадить йому впіймати її. Він не знав, що вона вже залишилася позаду, десь у темному безмежжі за цим містом, там, де під нічним небом розстелилися землі Америки.

Гетсбі вірив у зелений вогник, у здійснення всіх ба­жань, у майбутнє щастя, що з року в рік не дається нам у руки. Нехай воно вислизнуло сьогодні, дарма — завт­ра ми побіжимо ще швидше, простягнемо руки далі... І одного чудового ранку...

Отак ми й намагаємося плисти вперед, долаючи течію, а вона безнастанно зносить наші суденця назад, у ми­нуле.

Рукопис роману надійшов до видавництва наприкінці 1924 року і у квітні 1925-го вийшов друком. Задум цього роману можна віднести до 1922 року. Саме тоді у двох листах до Перкінса автор прокреслив його перші контури: дія мала відбуватися в останні декади ХІХ століття на теренах Нью-Йорку і Середнього Заходу. Далі задум зазнав значних змін. Принаймні, у чорнових варіантах рукописів, які зберігаються — як і вся рукописна спадщина Фіцджеральда, — у Принстонському університеті, цей хронотоп навіть не згадується. У двох коректурах, над якими активно працював автор, про нього також ніщо не свідчить: робота йшла, в основному, над характером Ніка Каррауея.

Що ж до деяких конструктивних деталей фабули, то можна твердити, що вони мали під собою певні реальні факти. Після великого фінансового успіху перших публікацій Фіцджеральда молоде подружжя певний час жило у фешенебельному перед­місті Нью-Йорку. Їхнім су­сідом був багатий нью-йоркський біржевий маклер Е. Фуллер, що того ж таки 1922 року оголосив себе банкрутом. Але через рік він став центральною постаттю великого біржевого скандалу, широко висвітлюваного в газетах. Е. Фуллера звинуватили у протизаконних махіна­ціях. У ході слідства з’ясувалося також, що маклер діяв у сув’язі і за дорученням більш «респектабельного» бізнесмена А. Ротстайна, якого, однак, до судової відповідальності не було притягнуто.

Мабуть, вся ця історія по-своєму відбилася у «Великому Гетсбі»: щось з біографії Фуллера та рис його характеру могло служити джерелом історії життєвого шляху та всього іміджу Гетсбі; якоюсь мірою принцип взаємин Фуллера і Ротстайна полегшив відтворення відносин Гетсбі та Вольфсгайма.

С. 62 — ...другий Беласко. — Девід Беласко (1854—1931) — популярний американський естрадний автор і актор.

С. 77 — Американський легіон — організація ветеранів війни, створена в США після Першої світової війни (1919).

С. 122 — Трімальхіон — персонаж «Сатирикона» Петронія (І ст. до н. е.), багач, який вибився з низів.

Т. Денисова