Але спробуй знайти для своєї писанини зовсім оригінального героя, якщо у світовій літературі героїв мільйони, а то й мільярди; спробуй всунути у свої писання такого, щоб він від усіх відрізнявся! Непроста задачка. У пошуках героя, що не експлуатувався раніше літераторами, Автор терентопських хронік гарячково дриґає мозковими звивинами, працьовито ворушить чолом, з апетитом гризе ніготь, куйовдить нігтями потилицю, задумливо почухує пахву й більш пікантні частини тіла, шарпає мізинцем ніздрю й робить інші маніпуляції, що супроводжують народження ідеї. І ці рухи не проходять даром: ідея вилуплюється!

І вчепившись у цю ідею, Автор задає, безцінний читачу, тобі питання прямо, не в брову, а у вухо: скажи-но, читачу, чесно, не ламаючись і не ухиляючись, скільки художніх літературних творів – оповідань, віршів, п'єс, повістей, поем, романів – ПРО СЕБЕ САМОГО ти читав? В якій кількості творів ти виступив як персонаж? В яких саме творах діяв не якийсь інший герой, а ти, саме ти, особисто, власною персоною? Що? Ти не читав жодного твору про себе самого? (Твої щоденники й мемуари, якщо такі є, не беруться до уваги). У жодному із творів ти поки ще не виступив як персонаж? У всіх творах, що тобі дотепер доводилося читати, діяли якісь інші суб'єкти, а про тебе жоден із авторів навіть і не пискнув?

Ага! Отже, раз ти дотепер не фігурував у світовій літературі як персонаж, значить саме ти Авторові й потрібний, ти і є найоригінальніший і найбажаніший герой для Автора Терентопських хронік! Ну, нехай не головний герой і навіть не другорядний, а всього лише епізодичний, але для початку й це непогано. Багато великих акторів починали кар'єру з епізодичних ролей. Коротше кажучи, саме тебе, безцінний читачу, Автор зараз всуне у свій, м'яко висловлюючись, епос у вигляді незалежного мандрівного лицаря! Ні, що не кажи, а це дійсно свіжа, оригінальна ідея: зробити читача героєм твору!

Так що хочеш чи не хочеш, читачу, але Автор надягає на тебе лицарський доспіх, вкладає в руки меч і щит, і водружає тебе верхи на коня; хочеш чи не хочеш, але декілька хвилин ти побудеш одним із лицарів Терентопського королівства!

Отже, уяви, безцінний читачу: твій вірний кінь, не поспішаючи, везе тебе лісовою ґрунтовою дорогою, лускатою від опалого листя. Обладунок на тобі дуже зручний, затишний і легкий, підігнаний точно по фігурі, тому не сприймається як ладунок (вибач за невмисний каламбур). Рукавичкою ти змахуєш кленового листка, що, спланерувавши з гілки, зачепився черешком за щілину забрала твого шолома, ставши перешкодою зору. Тишу порушують тільки шурхіт опалого листя та глиці під копитами, ледве чутне поскрипування шкіри зручного сідла, ляскіт крил сойок, що перепурхують із дерева на дерево, та барабанний дріб дятла.

Ти помічаєш удалині двох вершників, котрі їдуть назустріч. Напевно, це лицарі, що, як і ти, мандрують у пошуках викраденого яйця дракона. Ви зближаєтеся, і ти, безцінний читачу, упізнаєш цих витязів: одного з них ти неодноразово бачив на лицарських турнірах і кілька разів із ним бився, іншого бачив лише один раз – на останньому турнірі в День Шляхетного Мордобою, і відразу запам'ятав.

– Вітаю вас, лицарі Напівкруглого Столу! – голосно говориш ти, безцінний читачу, торкнувшись пальцями шолома в привітальному жесті.

– Привіт вам, Чорно-білий Лицарю, – говорить Річард Левове Копито. – Познайомтеся: це наш новий колега – лицар Мгоцько або Лицар Пивної Кружки.

– А, я пам'ятаю: Його Величність присвятив вас у лицарі перед самим турніром у День Шляхетного Мордобою, – киваєш ти, безцінний чита... ні, тепер – Чорно-білий Лицарю, напарникові Річарда. – Не очікував, не очікував я зустріти в цьому секторі ще двох лицарів Напівкруглого Столу, адже декілька днів тому я зустрів тут двох ваших – Остапа Окрошколюба й Остапа Електричку, що прямували до селища Сортирославля. Я чув, що ви, придворні лицарі, шукаєте яйце попарно в дев'ятнадцяти секторах королівства, і раптом зустрічаю в одному секторі відразу дві пари! Це виходить, що в якімсь секторі нікого з ваших немає?!

– Так, ми шукали яйце в іншому секторі, най його равлик копне, але раптом виникли невідкладні справи в цьому, і Його Величність вирішив, що ми повинні помінятися секторами з Остапами, – пояснює Лицар Пивної Кружки. – Його Величність послав Остапам телеграму, най її равлик копне, до запитання в Сортирославль, де пропонує їм перебратися в інший сектор, той, де раніше були ми, і продовжувати пошуки там. Вони, напевно, уже одержали цю телеграму й полишають цей сектор, або вже покинули. Так що жоден сектор не залишиться без лицарів Напівкруглого Столу, най його равлик копне. А ви, Чорно-білий Лицарю, виходить, теж шукаєте яйце в цих місцях...

– Так, шукаю, шукаю, усі лицарі шукають, але, на жаль, поки жодних результатів, – зітхаєш ти, Чорно-білий Лицарю. – А в вас що-небудь є, які-небудь зачіпки?

– Абсолютно нічого, – розводить руками Річард Левове Копито.

– Який цікавий меч! – вигукуєш ти, Чорно-білий Лицарю, помітивши в Лицаря Пивної Кружки холодну зброю з рукояткою, прикрашеною білим кристалом.

– Так, стародавній і, здається, чарівний, – хвастається Річард. – От знайшли в Оксамитовій пущі нещодавно за допомогою однієї примари, що, ще будучи живою людиною, зарила там його й інші скарби. Мгоцько, покажи-но його в повній красі!

Лицар Пивної Кружки виймає меч із піхов. Ти, Чорно-білий Лицарю, у захопленні: зброя нереально прекрасна!

– Пощастило! Хоч і не яйце дракона, але знахідка чудесна! – по-доброму заздриш ти, Чорно-білий Лицарю. – Ну що ж, бажаю успіхів. Поїду далі. Може, і мені посміхнеться удача, і я теж знайду якщо не яйце, то що-небудь вартісне.

– Не раджу переміщатися строго на схід, най його равлик копне: цим маршрутом усі населені пункти вже обстежені Остапами, – зауважує Лицар Пивної Кружки.

– Спасибі за підказку, а то дарма гаяв би час, – говориш ти, Чорно-білий Лицарю; чорно-білий, як фільми Чарлі Чапліна (за винятком, звичайно, кольорової «Графині з Гонконгу»); зрозуміло, мова про забарвлення доспіху, а не обличчя й тіла. – І так останнім часом попадаються села, де вони вже побували. Запитуєш селян про яйце дракона, а вони: «Уже запитували»... Візьму північніше... або південніше... До побачення.

– Щасливої дороги! – прощаються ті двоє, і ти, об'їхавши їх, продовжуєш путь...

От і вся роль Чорно-білого Лицаря, котру довірив зіграти тобі, безцінний читачу, випендрьожний Автор. Скидай панцир, злазь із коня й вертайся в первісну іпостась. Більше Автор не буде так безцеремонно з тобою експериментувати, даю волосся на відсікання (те, що під пахвами).

(Досить начитаний читач може вигукнути, що, зробивши читача персонажем, Автор Терентопських хронік не виявив великого новаторства. Оскільки у світовій літературі таке вже бувало; інші літератори в інших творах уже таке робили (ну, наприклад, український літератор Олег Чорногуз у гумористичній повісті «По знайомству», перевиданій згодом під назвою «Голубий апендицит»). Тому вигук Автора, мовляв, «це справді свіжа, оригінальна ідея» не відповідає дійсності. Автор Терентопського так званого епосу щодо цього заперечує: «Так, деякі літератори таке робили з читачем. Але з яким читачем? Якимось абстрактним, неконкретним, узагальненим. А я зробив це не з абстрактним, неконкретним і узагальненим, а з тобою, особисто з тобою, безцінний мій читачу... Так-так, не з якимось іншим читачем, а саме з тобою, що має:

таке ім'я: _____________ (упиши сам);

таке прізвище: _____________ (упиши сам);

такі дату та місце народження: _______________________ (упиши сам);

і таку зовнішність:

______________________________________________________________________________________________________ (опиши сам, подивившись, якщо треба, в дзеркало).

Так, безцінний читачу, саме тебе з твоїми паспортними даними (які, сподіваюся, ти не полінувався вписати) ще ніхто з письменників персонажем скоріше всього не робив. От і виходить новаторство».)