Естер у листі обіцяла, що буде чекати коханого щодня на майдані Питання, біля пам'ятника. Тому, в'їхавши в Безбаштовий Замок і розпитавши зустрічну безбаштовозамків`янку (язик до Києва доведе, як говориться, а тим більше до майдану Питання), ці яйцешукачі, що стали до того ж і дівошукачами, бо шукали Естер, відразу ж перемістилися саме на цей майдан.

Естер біля пам'ятника не було.

– Ну, що ж, давай її чекати, – сказав Лицар Пивної Кружки. – Раз Естер обіцяла зустріти мене на цьому місці, най його равлик копне, значить прийде.

Майдан оточували дво- і триповерхові будинки, де на перших поверхах були крамниці й пункти харчування – каварні, ресторанчики тощо. Із двох каварень стільці й столики були винесені на майдан, щоб клієнти могли вкушати страви на свіжому повітрі (погода дозволяла: дощу й інших опадів не було). (До речі, в сучасних українських текстах часто-густо фігурує слово «кав’ярня». Авторові Терентопських хронік цікаво, якому це «розумнику» спало на думку слово «каварня», що фігурує в українських текстах минулих часів, переінакшити на «кав’ярня», начебто в цих закладах відвідувачам подають не каву, а кав’яр, тобто солону риб’ячу ікру, що зазвичай не відповідає дійсності і може вводити людей в оману та збивати з пантелику. Ні, Автор Терентопських хронік воліє заклади з кавою називати каварнями, без усякої солоної ікри.)

Щоб не тупцювати навколо пам'ятника, тобто великого алюмінієвого знака питання, бо, як говорить народна мудрість, у ногах правди немає, Мгоцько з Річардом, зійшовши з Тутанхамона й Ігоря Святославича й прив'язавши коней до дерев'яної поперечини, установленої спеціально для причалювання транспорту вершників, вирішили сісти за один зі столиків, так, щоб пам'ятник перебував у їхньому полі зору.

До них відразу метнулася юна офіціантка з меню. Лицарі, почастовані пустельником, були ситі, але, щоб не засмучувати дівчину відмовою, замовили по склянці безалкогольного газованого напою «Пупсик Коля» і по коржику.

Не встигли вони допити «пупсика», як із крамниці «Сувеніри» вийшов товстенький чорновусий чоловік і попрямував у їхній бік. Зупинившись навпроти Мгобокбекбе й Річарда, він їх уважно оглянув, особливо щити, приставлені до спинок стільців, і вимовив:

– Якщо не помиляюся, саме ви і є Лицар Пивної Кружки?

– Так, це я, – відповів Мгоцько.

– Мене попрохали передати вам листа. – І вусатий простягнув йому конверт.

На ньому почерком Естер було написано: «Лицареві Пивної Кружки». Мгобокбекбе швидко надірвав конверт, вийняв листа, написаного рукою коханої, і прочитав:

«Коханий!

Термінові обставини, про які я розповім при особистій зустрічі, змушують мене, не дочекавшись тебе в Безбаштовому Замку, негайно покинути це місто й переміститися в Шмарклів. Тепер я буду чекати на тебе в Шмарклові на майдані Краплі, знову біля пам'ятника.

Цілую, твоя Естер».

– Коли вона дала вам цього листа? – запитав Лицар Пивної Кружки.

– Учора, приблизно опівдні, – відповідав угодований вусань. – Гарна дівчина! Вона пояснила, що призначила вам побачення біля пам'ятника, але вимушена терміново виїхати, тому попрохала передати листа. Я торгую в крамниці «Сувеніри» і бачу весь майдан крізь вітрину; ось вона й вирішила, що коли ви сюди прибудете, я вас неодмінно побачу, і зможу вручити послання. Описала вашу зовнішність. Я із задоволенням – допомогти такий милій дівчині...

Лицарі не тільки подякували торговцеві за таку послугу, але зайшли в його крамницю й купили по сувеніру: Мгоцько – металеву флягу з гербом Безбаштового Замку (тобто зображенням щита, на якому знак питання), а Річард – щітку для чищення коня, прикрашену тим же символом.

☼ ☼ ☼

Які ж обставини змусили Естер зненацька покинути Жорикбург і переміститися в західну частину королівства, спочатку в Безбаштовий Замок, а тепер – у Шмарклів? Так думав Мгобокбекбе, коли вони з Річардом виїхали з Безбаштового Замку в західному напрямку. Ішла з університету додому, як завжди, і раптом – овва! – ні з того ні із сього збочила, пішла зі столиці, опинилася в іншому місті... Так, Ісак Маркович говорив, що вона збочила після того, як поспілкувалася на вулиці з якимсь суб'єктом, якого коваль Вакула Нетребенько, що проходив повз них, чомусь прийняв за мене, хоча, за твердженням патріарха Іполита Четвертого, що теж проходив повз, той суб'єкт анітрішки на мене не схожий. Хто б міг бути той незнайомець, і чому після спілкування з ним Естер покинула Жорикбург?.. Втім, та зустріч із чи то схожим, чи то несхожим на мене незнайомцем може й не мати відношення до її переміщення в Безбаштовий Замок. Але яка ж, яка ж важлива справа її так раптово потягла на захід? Може, вона помітила організатора викрадення драконячого яйця, так званого Траляляліні, якого шукаємо й ми, лицарі, і міліція; може, вона стала за ним стежити й кинулася по його слідах... Але було б вірніше й безпечніше відразу ж повідомити міліцію, а не переслідувати самій. Ні, не така Естер екзальтована авантюристка, аби поводитись так необачно. На неї це не схоже; вона вчиться на юриста, тому в такому випадку відразу ж повідомила б правоохоронні органи, а не кинулася б грати в переслідувача. Але якщо не це, то що ж, що її змусило... Ех, скоріше б, скоріше б її зустріти... Але, на жаль, щоб доїхати до Шмарклова, не загнавши до смерті коня, знадобиться не один день, тому прийдеться йому, Мгоцькові, потерпіти.

Жовтень уже наближався до кінця. На зміну тривалого бабиного літа насувалася дідова осінь: незатишний холод, озброєний студеними вітрами й нудотними дощами. (Автор не впевнений, що існує таке поняття як «дідова осінь». Але якщо якийсь сезон називається бабиним, і жоден не називається дідовим, то це виглядає якоюсь дискримінацією дідів.) Деякі дерева стали зовсім жовтими, інші, начебто, засоромившись чогось, почервоніли, інші побуріли, а були й такі, що вже повністю оголилися; але залишалося й чимало стійких, що хизувалися зеленим кольором, однак зелень ця була вже не смарагдова, а набула сумовитого відтінку військового брезенту...

– От тільки описів осінньої природи отут не вистачало! – засичала нетерпляча Права півкуля авторського мозку. – Не гальмуй! По-перше, у світовій літературі стільки геніальних описів осені! І тобі їх однаково не переплюнути, громадянине Авторе, навіть і не напружуйся. По-друге, сучасний читач у сучасних творах, та й ще таких, що претендують уважатися детективними й взагалі гостросюжетними, шукає захоплюючий сюжет із несподіваними поворотами, те що називається «ех, цікаво закручено», а зовсім не млосні теревені про клімат і ботаніку. Читач і без тебе знає, що таке осінь і як вона виглядає в наших широтах, тому не дратуй його подальшим белькотом на цю тему. Не зупиняючись і не розглядаючи дерев та хмари, жваво чухрай напрямки до Шмарклова, де ми, напевно, довідаємося розгадки таємничого зникнення зі столиці красуні-брюнетки.

– Ну... Еее... Ех! – тільки й може сказати на це Автор.

Села, хутори й інші дрібні населені пункти, що попадалися на шляху лицаря Мгоцька й Річарда Левове Копито після того, як вони перемістилися із сімнадцятого сектора королівства в столицю, а зі столиці в одинадцятий сектор, уже були опитані лицарем Остапом Окрошколюбом і графом Остапом Електричкою. Король, як і обіцяв, дав Річардові й Мгоцькові список поселень, де обидва Остапи вже побували, тому Лицар Пивної Кружки з напарником не витрачали час на опитування, і або взагалі не затримувалися в цих пунктах, або затримувалися ненадовго, тільки щоб перекусити, поспати й обмитися. Після Безбаштового Замку вони наспіх побували в селі Вирвизубівка, селищі Хахашкине, селі Крупні Крупи, на хутірці Авалонечко, у селах Комахи, Хвонтанці, Галактика-Заканавна...

У невеликій посадці за Галактикою-Заканавною їм зустрівся незалежний мандрівний лицар...

Коли Автор написав цю останню фразу, йому раптом нестерпно схотілося, щоб цей зустрічний лицар був якимсь особливим, чимсь виділявся не тільки серед лицарів у цих писаннях, але й взагалі серед усіх персонажів світової літератури. Автор, як не крути, суб'єкт творчий, тому йому хочеться виявити оригінальність, випендритися, зробити щось таке, чого до нього ніхто не робив, написати про когось, про кого до нього ніхто не писав.