Нарешті пірат Довготелесий Квентін оголосив, що до «Летючого Єврея» ідуть аборигени, на що наплічний магнітофончик капітана викрикнув: «Сто сімнадцять акул тобі в селезінку!» За допомогою димових шашок фрегат був укритий від поглядів тубільців, що наближалися, «пірати» швидко його розібрали й здули, після чого хутко вчухрали на автобусах. Коли дим розсіявся, їх уже й сліду не було, на здивування тамтешніх мешканців.

Цей фокус бухгалтери, що отак піратствували, ушкварили й в інших місцях. Зрозуміло, це було можливо тільки при безвітряній погоді. При вітрі, по-перше, дим відносився б, не створюючи необхідної завіси, а по-друге, пустотілий фрегат надмірно розгойдувався б, видаючи свою надувну сутність. Слава Богові, погода бухгалтерам-авантюристам сприяла.

У глуху ніч з 14 на 15 жовтня Семен Аронович Зільбердуля, в одіянні не пірата, а бухгалтера, увійшов у Яєчню-Ясну й безлюдними вулицями дочимчикував до ратуші. Оглянувшись обабіч та із задоволенням переконавшись, що на освітленій ліхтарями вулиці сплячого міста нікого немає (свідки ні до чого), став виводити пензликом, занурюючи його в баночку з жовтогарячою фарбою, на стіні ратуші слова: «Жителі Яєчні-Ясної і Яєчнеяснинської області! Ми, кровожерливі, безжалісні пірати із фрегата "Летючий Єврей"...» Його не радувала думка, що він бруднить стіну, а жителі будуть змушені цю мазанину зафарбовувати, витрачаючи на це час і кошти. Але противагою каяттям його інтелігентності слугувала думка, що праця зі знищення жовтогарячого графіті буде для яєчнеяснинців скромною платою за можливість пишатися своєю перемогою над примарними піратами...

Коли над Яєчнею-Ясною здійнявся транспарант, капітан Кривавий Сьома, зсунувши з ока чорну пов'язку, подивився на нього в підзорну трубу й констатував:

– Розгадали! Молодці! Усе, що ми запланували, здійснилося. Тепер у Яєчні-Ясній і взагалі в королівстві з'явиться переказ про те, як наші співгромадяни за допомогою кмітливості вигнали примарних піратів. Колеги, пишайтеся: ми власними руками творимо історію й легенди батьківщини!

– Повісити зрадників на бом-брам-реї! – вигукнув недоречно з капітанського плеча магнітофончик.

І знову, дочекавшись ночі й перевтілившись зміною одежинки з пірата на бухгалтера, взявши пензлик і баночку з помаранчевою фарбою, Семен Аронович подався до міста...

Закінчивши цю гру, члени таємної організації «Дике сальдо» повернуться у свої контори й займуться бухгалтерською працею. А за рік, восени 1996 року, у Свіжегнійопольській області з'явиться корабель-привид «Летючий Українець»... Але то вже інша історія...

1 листопада 1995 року.

Першого листопада тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року, тобто на двадцять третій день Великої Яєчної Експедиції, барон Вадим Оптиміст на коні Гонорії й барон Геннадій на коні Горбачові, переміщаючись дев'ятнадцятим сектором Терентопського королівства, що дістався їм для пошуків, опитавши жителів сіл Мінчитриївки й Самогонки (і не довідавшись там нічого нового про викрадене яйце), прямували до сіл Чвиркунів та Базікалів.

Погода була хмурою. Небо було таким сивим і кошлатим, немов намагалося вдаватися бородою старого Франсуа Рабле. Мрячив дрібний дощ. З дерев пурхало мокре листя, і найнахабніше з них прилипало до лицарів. Загалом, у цей день у цій частині королівства мандрівка була не найкомфортнішою.

Їхали мовчки.

Але рівно о 15 годині, 54 хвилині та 17 секунді за жорикбурзьким часом барон Геннадій порушив мовчання.

А саме: голосно чхнув.

Після чого вийняв носовичка і витер ніс і губи. Потім носовичка сховав.

І лицарі продовжили їхати мовчки.

Більше у подорожах цих двох яйцешукачів за час Великої Яєчної Експедиції не сталося нічого цікавого. Цей розділ Автор назвав «Відсутність» саме через те, що в ньому (у розділі, а не у Авторі) відсутні захоплюючі події. Тому Автор змушений закінчити п'ятдесят п'ятий розділ, щоб перейти до наступного, п'ятдесят шостого, який, як Автор сподівається, виявиться і більшим і цікавішим, ніж цей.

– Стоп! – протестує Права півкуля авторського мозку. – Якщо в подорожах цих двох геть-чисто немає чогось цікавого, то навіщо треба було присвячувати їм цей розділ? Чи не простіше було взагалі про їхні подорожі не згадувати?

– Простіше, – погоджується Автор. – Але я не шукаю легких шляхів. Педантизм змусив мене хоч щось сказати і про цю пару мандрівників. Бо, якби я розповів про мандрівки вісімнадцяти пар лицарів Напівкруглого Столу, і абсолютно нічого не сказав про мандрівки дев'ятнадцятої, то почував би себе таким, що не доробив роботи. Отже, цей розділ написаний, можна сказати, для галочки. Щоб не страждало моє письменницьке сумління.

– Підозрюю, що тобі просто не вистачило фантазії вигадати захоплюючу історію і про цих двох, – каже Ліва. – Вичерпалася уява.

– Ні, – заперечує Автор, – не вичерпалася. А просто я не хочу читачеві брехати. Якщо під час мандрівок Вадима Оптиміста та Геннадія не трапилося нічого особливо цікавого, щоб про це розповісти, то я так чесно читачеві і говорю, а не морочу голову вигадками про те, чого не було.

Втім, додає Автор, перш ніж закінчити цей лаконічний розділ, який своєю короткістю поступається лише ще більш короткому тринадцятому з назвою «Марновірство», згідно з традицією, повідомлю читачеві, як виглядали лицарі, їхні коні та щити.

Барон Вадим Оптиміст, повне ім'я якого Вадим Вікторович Цотеленек був світлорусим чоловіком тридцяти двох років, сухорлявим і досить оптимістичним, що й відбилося у прізвиську. Барон Геннадій (повне ім'я Геннадій Михайлович Вофанок) був брюнетом тридцяти трьох років, дещо широковилим, оскільки мав зокрема монголо-татарських предків. І оптимізмом, на відміну від партнера, не відрізнявся. Якби серед лицарів Напівкруглого Столу був ще якийсь Геннадій, і знадобилися б прізвиська, щоб їх розрізняти, то не виключено, що цьому Геннадію дісталося б прізвисько Песиміст. Обидва були зросту вище середнього, і обидва носили окуляри, оскільки страждали на короткозорість. І обидва носили на обличчі вуса. А Геннадій, крім того, і борідку.

Кінь Гонорій, названий так на честь давньоримського імператора, що імператорствував у IV-V століттях нашої ери, був леопардового типу чубарої масті, тобто мав темні плями на білому тлі. Кінь Горбачов, названий так на честь першого і останнього, тобто єдиного президента Совєтського Союзу, був рудо-чалої масті, тобто мав домішки білих волосків до рудої шерсті.

На щиті барона Вадима Оптиміста зображений червоний метелик у світло-блакитному полі, а на щиті барона Геннадія – темні сонцезахисні окуляри в полі жовтому.

Більше Автору з приводу цих двох подорожан сказати нема чого. Щоб мені, – додає Автор, – не довелося ніколи цілувати власної потилиці, якщо брешу.

19 жовтня 1995 року.