(Так, розлучившись з піднесеними на небо вдовою-аеронавткою і юною русалкою, і з чудотворцем-велосипедистом, герцог Абрам і Юрій Капітальний продовжили переміщення до спортбази аквалангістів «Мумутілус» верхи на Саулі і Фрідріху, причому герцог знову розтягнув свою улюблену гармошку і продовжив співати частівки, які колекціонував, а деякі сам склав. А Гліб Любомирович Цвях поїхав у протилежному напрямку до витоків Рідини.
За кілька днів вгодований ясновидець зустріне добрих знайомих: Лицаря Пивної Кружки та Річарда Левове Копито, які їхатимуть зі столиці на захід. І в результаті цієї зустрічі маг зробить відкриття у терентопській історії.
Але про те, чому Мгобокбекбе Гальба та Річард Лойковицький опинилися в тій місцевості, у «чужому» секторі пошуку, і про те, як Цвях зробив історичні відкриття, ми дізнаємось пізніше...
– До речі, щодо Мгобокбекбе та Річарда! – загомоніла Ліва півкуля авторського мозку. – Повідомивши, що лицар Мгоцько отримав телеграму Ісака Гільденштерна про зникнення Естер, ти, громадянине Авторе, абсолютно забув про цих персонажів і базікаєш про персонажів другорядних, як я вважаю, а бідний читач протягом твого базікання змушений мучитися від тортур цікавості!
– Справді! – підхоплює півкуля Права. – Як на мене, вже давно настав час повернутися до Мгоцька та Естер і з'ясувати, що трапилося з донькою корчмаря, і що у зв'язку з цим утнув колишній кухоль-мовець!
– І зовсім я про них не забув! – заперечує Автор. – Я запланував повернутися до цих персонажів після того, як розповім читачеві шість епізодів із мандрівок дванадцяти лицарів Напівкруглого Столу. Чотири епізоди виклав, залишилося ще два. Нехай читач потерпить ще два розділи, а потім дізнається, що змусило корчмаря послати таку телеграму, і що з тими персонажами сталося після.
Що ж до Юрія Персівальйовича Ковалинського і Абрама Лазаревича Глімпельштейна – такі повні імена лицаря Юрія Капітального і герцога Абрама, – то вони, побувавши на базі аквалангістів і запитавши єдиного її мешканця – сторожа, який про яйце дракона і про яєчного шахрая нічого не знав, продовжили мандри у десятому секторі, що дістався їм для пошуків...)
ЩОСЬ ТРИНАДЦЯТЕ. Марновірство
– Аґону донь уссіс ву денаґез альгару, ну день фару заміст вус марістон ульбру, фускез ву броль, там бредаґез мупретон ден ґуль густ, даґездаґез ну крупісфост бардуннофліст ну ґру.
Франсуа Рабле, «Ґарґантюа та Пантаґрюель».
– Трока мовоузус, карґо, карґо, карґо.
– Карґо, карґо, карґо, вільянда пар корбо, карґо...
– Боскос тромульдо боскос.
Вільям Шекспір, «Кінець діло хвалить».
Птр.. р.. інґ – твінґ – твенґ – прут – трут… Трут – прут… – тр. а. е. і. о. у – твенґ… – трут… прут… – Тілі-тілі, тілі-тілі, тілі-тілі… – Далі-тілі, делі-тілі, – ділі-тілі, – далі-пілі, – дулі-пілі – прут-трут – кріш-креш-краш. – Тілі-тілі, тілі-тілі, тілі-тілі – гам – там – трам… – трут-прут – прут-трут.
Лоренс Стерн, «Трістрам Шенді».
– Кра кра тріф траф сґнієфлет
Канатаута ріоґна.
Карло Ґоцці, «Король-олень».
– Тара, бара, мара, деларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар’яж,
Йок пшик, йок пшик.
Грицько Основ'яненко, «Сватання на Гончарівці».
– кумара!
Ніх, ніх заполам бада,
Ешохомо лаваса шиббада,
кумара!
Олександр Вельтман, «Серце й думка».
дзін аха дзін аха бобобо Туао оахііі хіі хіі хєбум ієха ієхо
Трістан Тцара, «Перша небесна пригода пана Антипірина».
ре мікі мікі мікі
шанґ танґ
лілє люліт лілят лінґ
оелят
Ґео Шкурупій, «Ляля».
– Гм! Гм! Гм! Макекембе-ла-моту-ма-моту-ма!
Майк Йогансен, «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших».
– Руа рєо кіо лау коні фіу пєу боу. Мис. Мис. Мис.
Даниїл Хармс, «Помста».
«Варза ґракка, Марлаґраме, о террарма вава марваґріста демоґорґон!»… «Варза ґракка, Мальґріме!... О терра марвіна ґрудумагістерра Білзебуб!»
Джон Б. Прістлі, «31 червня».
Будь-який день будь-якого року.
Існує марновірство, мовляв, число 13 спричинює неприємності та невдачі. Автор Терентопських хронік, то пак твій, безцінний читачу, покірний слуга не бажає, зрозуміло, писати невдалих розділів, тому, піддавшись марновірству, тринадцятий, не встигнувши як слід і розпочати, про всяк випадок одразу закінчує, щоб швидше перейти до чотирнадцятого. Тож цей розділ, тобто щось тринадцяте, можна вважати не тільки найкоротшим у цьому, так би мовити, епосі, але й доволі беззмістовним. Тому в якості епіграфів до нього й підібрані беззмістовні ж (незрозумілі) цитати із творів класиків.
Автор знову назвав себе «покірним слугою» читача. Про всяк випадок, Автор додає, що читач не повинен ці слова розуміти буквально. Щоб читачеві не надумалося наказувати Авторові: «А ну, мій покірний слуго, почисти мої черевики», або «А ну, мій покірний слуго, збігай у магазин і купи мені пива». У цьому випадку Автор стане в горду позу і зневажливо вигукне: «Сам чисть і сам бігай! Бач, який хазяїн вишукався! Хоч я і називаю себе для красного слівця твоїм покірним слугою, насправді я нічиїм слугою не є! Я вільна незалежна людина, роблю те, що сам вважаю за потрібне, і ніхто, зокрема навіть читач, не сміє мені наказувати!»
ЩОСЬ СОРОК СЬОМЕ. Меч Халазюк
– А цей меч також чарівний?
Герберт Уеллс, «Чарівна крамниця».
– Цей меч – найбільша рідкість; це меч Карла Великого, що зберігається в Обергофі понад тисячу років, і не втратив своєї влади й сили.
Карл Лебрехт Іммерман, «Мюнгґаузен».
23 жовтня – 1 листопада 1995 року.
– Я хочу тобі щось розповісти.
– Розповідай! Із задоволенням послухаю!
– А сміятися не будеш?
– Не буду, клянуся!
– Ні, не буду розповідати.
– Чому?!
– А який сенс розповідати тобі анекдот, най його равлик копне, якщо ти клянешся, що не будеш сміятися!
– Ага, знову ти мене розіграв! – зрозумів Річард Левове Копито й засміявся.
Так, мій безцінний читачу, тут ми повертаємося до лицаря Мгоцька, тобто Лицаря Пивної Кружки, тобто Мгобокбекбе Зямалаговича Гальби, і його напарника по мандрівках – Річарда Левове Копито, тобто Річарда Ілліча Лойковицького, які, як ти, можливо, ще пам'ятаєш, відправилися з Жорикбурга до міста Безбаштового Замку, де таємничим образом зникла зі столиці Естер чекала на свого коханого лицаря, якщо вірити її листу, отриманому Лицарем Пивної Кружки в корчмі «Під Рятівною Мухою».
