Можливо, це Дюк Брунька?
Портрет роботи невідомого живописця
кінця XX – початку XXI століття.
Графіті на паркані.
Дюк Брунька
ЯЙЦЕПОС
ЯЙЦЕПОС, або Забавні хроніки підпільного королівства поблизу Харкова
Нібито химерна, бешкетна й курйозна спроба ушкварити чарівно-лицарський, так би мовити, епос. З детективною, м'яко висловлюючись, фабулою. Для благодушного й поблажливого читача, обдарованого почуттям гумору. Читача, не спотвореного надмірною солідністю та снобізмом.
У трьох книгах
Книга третя. ЛИЦАРІ ТА ІНШІ ОРГАНІЗМИ
Я певен, що в цій історії ви знайдете все, чого тільки можна вимагати від цікавого читання; в недоліках ж її, якщо тільки такі виявляться, винен, на мій погляд, безперечно, собака-автор, а не сам предмет.
Мігель де Сервантес.
ЩОСЬ СОРОК П'ЯТЕ. Дірка в кальсонах
Вам ніколи не випадало бути в товаристві справжніх тварин?.. О, то ви не знаєте, скільки чесноти, скільки дійсної моральності й невимушеної веселості завжди буває в подібних зібраннях!
Осип Сенковський, «Осіння нудьга».
Однак немає сумніву, що розум у тварин часто наближається до нашого.
Ян Потоцький, «Рукопис, знайдений у Сарагосі».
24 – 27 жовтня 1995 року.
Ти, безцінний читачу, можливо, помітив закономірність: у кожному другому розділі, то пак щосі Терентопських хронік про мандрівки лицарів Напівкруглого Столу присутній фрагмент пророцтва чарівника Гектора Манюні. У попередньому щосі, сорок четвертому, за назвою «Лісовий колектив Рабіновича» такого фрагмента не було. Виходячи із чого, ти, напевно, уже зміркував, що в цьому щосі, сорок п'ятому, фрагмент пророцтва буде. Тому Автор вирішив, не відкладаючи, уже на початку розділу відразу ж ознайомити тебе, читачу, із цим черговим фрагментом.
От він:
А про те, хто був власником цього клаптика папірця з текстом, ти, читачу, дізнаєшся трохи згодом.
☼ ☼ ☼
Коли граф Яків (Яків Ганелонович Слюнявчиков) верхи на коні Оттокарі (названому так на честь чеського короля Оттокара Другого Пржемисла, що правив зі 1253 по 1278 рік) і лицар Хома (Хома Сергійович Аріельченко) на коні Монтесумі (названому на честь ацтекського правителя Монтесуми Другого, що правив зі 1503 по 1520 рік) в'їхали в село Нижні Драконопаси, то першим ділом вирішили відвідати тамтешню корчму з назвою «Під Розвісистою Локшиною». Бо ці два лицарі Напівкруглого Столу, які вчиняли пошуки викраденого драконячого яйця і організатора викрадення у наданому їм жеребом п'ятому секторі королівства, дещо зголодніли в дорозі, а від корчми тягнуло спокусливими апетитними ароматами.
Поруч із цим пунктом громадського харчування – досить великою хатою з побіленими стінами і покритим дерев'яною черепицею дахом – були хата корчмаря і господарські споруди: комори, хлів, лазня, льох, нужник... Між садовими деревами була натягнута мотузка, на якій, прикріплена дерев'яними прищіпками, сушилася постільна білизна: пошивки, простирадла, підковдри.
З дверей корчми, над якими була прибита фанерна вивіска з назвою, мальовничо нанесеною олійними фарбами, тягло, крім ароматів, і музикою в народному стилі.
Граф Яків і лицар Хома, спішившись і прив'язавши Оттокара з Монтесумою до дерев'яної перекладини, увійшли «Під Розвісисту Локшину».
У корчмі панував святковий настрій.
Доспіхоносці думали, що музику виробляють сільські музики, а виявилося, що музикує магнітола “National Panasonic RX-CW50F” (придбана корчмою, ясна річ, у Великому Світі).
Зо два десятки відвідувачів обох статей злегка випивали, закушували, лопотіли, сміялися, а дві пари навіть танцювали під музику на вільнім від столів майданчику.
До лицарів одразу ж кинулися корчмар – дядько з висячими світлими вусами – і його дружина – соковита рум'яна дамочка зі жвавими чорними очима, в хусточці, пов'язаній так, що кінці її стирчали над чолом наче ріжки, – гостинно запрошуючи присісти і пригоститися.
Граф Яків сказав цій парі, що хотів би для початку зробити в корчмі два оголошення. Господиня з «ріжками» негайно перемістилася до магнітоли і зменшила звук.
– Шановні пані та панове, – почав граф, і всі присутні повернулися до нього, – я, лицар Напівкруглого Столу граф Яків, так би мовити, страждаю на клептоманію, тобто непереборну хворобливу тягу до крадійства. Попереджаю наперед, що можу у когось із вас щось украсти, тому будьте уважні, пильнуйте своє майно. Ну, а якщо у когось із вас щось пропаде, не хвилюйтесь, а відразу звертайтесь до мене: якщо це щось вкрав я, то я вам його негайно поверну, бо я хоч і клептоман, але чесний і шляхетний лицар...
Дійсно, Яків був обуяний непереборною тягою до крадіжок. В юності він був звичайним кишеньковим злодюжкою. Кілька разів потрапляв до в'язниці і піддавався «спілкуванню» з катом. Потім вступив до лицарів Напівкруглого Столу, скоїв лицарський подвиг (приборкав гігантського крота, що влаштовував землетруси в селі Підпахвочухівці; до речі, вийшов каламбур: зробив КРОТа КРОТким), за що отримав від короля титул барона; потім вчинив другий подвиг (врятував двадцять дев'ять тарганів із палаючого будинку), за що отримав титул графа. При цьому він продовжував у навколишніх що-небудь красти, але як чесна й благородна людина заздалегідь про це оточуючих попереджав і вкрадене, як правило, повертав. Чарівник Акмус, дізнавшись про цю його манію, запропонував її видалити за допомогою гіпнозу, але Яків відмовився, сказавши, що, по-перше, якщо змінити його нахили, то йому чогось не вистачатиме, він почуватиметься не в своєму посуді, так би мовити; а по-друге, крадійство приносить йому задоволення, а задоволення – це позитивні емоції, а позитивні емоції, з погляду медицини, дуже корисні для здоров'я; нехай, мовляв, манія залишається, адже вона нікому особливо не шкодить.
Отже, попередивши відвідувачів корчми «Під Розвісистою Локшиною» про свою клептоманію, граф Яків тут же зробив і друге оголошення: повідомив, що і кого вони з лицарем Хомою розшукують, попросив повідомити, якщо хтось із присутніх про це щось знає, і продемонстрував портрет організатора викрадення драконячого яйця: раптом хтось впізнає. На жаль, ніхто в корчмі зображеного не впізнав і нічого нового з цього питання не повідомив.