В баладі буде троє персонажів,
і кожний в ній свою зіграє роль;
перераховую от: дівчина Наташа,
механік Костя та лихий король.
Лихий король таку річ вирішив придбати,
не мають що інакші королі,
щоб хвастати та себе вихваляти:
у мене раритети немалі!
Яку ж отримати собі конкретно штуку,
про те йому наснився дивний сон;
і він сказав: хочу, мені щоб в руки
потрапив металевий-от грифон;
щоб був, мовляв, з металу цей звірюга,
та рухався неначе він живий...
Механік Костя званий був до круга
монарха; і сказав той: «Споряди
мені це механічне гарне диво:
грифона-робота». І каже Костя: «Так,
зварганить можна. Заплати красиво,
бо працювать не буду на дурняк.
Грошей прошу я, значить, за роботу
сто тисяч, а за менше – не візьмусь:
складна робота». Королю-підлоті
платити не до шмиги. Той ще гусь.
Довідався: у Кості є кохана –
вродливця Наташа, і любов
між ними, і за неї, незрівняну,
він ладен і свою віддати кров...
Дівицю цю, без всяких аргументів,
що ждала Костю поблизу вікна,
схопили королівські враз агенти...
І в вежі замку хована вона.
Дізнався Костя потім про недолю:
Наташу викрадено, плаче її мать;
щоб викупить заручницю з неволі,
сто тисяч треба лиходіям дать.
Сказав механіку король: «Проблему вашу
готов рішити я – нема мене добріш:
я сам-от викуплю заручницю Наташу,
а ти грифона споруди скоріш.
І будемо тоді з тобою квиті».
Та втямив Костя: на лжеці вінець!
Сказавши: «Згодний!», рушив працьовито,
готуючи монархові кінець.
Король же надзирателя приставив
механікові: пильно ту вартуй
роботу над грифоном із металу,
і повсякдень про те мені звітуй.
Тож підглядав один, трудився другий:
писав, клепав, варив, гвинтив, кував,
і бризкав піт, не покладав він руки...
Король ті звіти слухав – і чекав...
Коротше кажучи, грифона він зварганив –
вродливець із металу, як живий.
Він рухає вухами та ногами,
хвостом, крильми, і дзьобом голови.
Та змайстрував наш Костянтин солдата:
був створений грифон той для боїв!
У його грудях міститься гармата!
Будь-котрих може він розбити ворогів!
Механік осідлав оту машину,
натиснув важіль; та як воїн-спец
враз дзьобнула наглядача у тім'я,
і той упав, і став миттєво мрець.
Керуючи крилатим механізмом,
наш Костя полетів, немов орля.
З висот ландшафти оглядів, донизу
знову кинувся – до замку короля.
І в апартаментах монарха збивши вікна,
грифон залізний усередині вже був
кімнатин королівських; тільки пискнув
настраханий володар і здриґнув,
і кликнув стражу. Та його сторожу
нещадно механізм придав землі.
І королю тоді слова ворожі
сказав наш Костя: «Швидко, не юли,
негайно говори, мою Наташу
ховаєш де? Інакше мій метал
тебе подзьоба». – «В тій високій башті», –
розкрив брехун слізьми свою печаль.
І Костя на грифоні прямо к башті
спурхнув, і через ґрати там він вздрів
свою кохану та омріяну Наташу,
і важелем наказ грифону звів:
грифон кігтями оті ґрати видер.
Наташа к Кості із віконця – ох! –
скакнула на грифона, і гармидер
отак скінчився, бо грифон обох
поніс на південь, далі від корони...
Король від струсу враз дістав інфаркт.
І помер він. А спадкоємця трону
лише порадував оцей-от славний факт.
Не знаю, правда або тільки слухи:
наступник Костю і нагородив...
Механік Костя – золотії руки –
з Наташей жив, грифон же їм служив.
Кінець балади. Вірю я та знаю:
добро сильніше зла, це джерело звитяг!
Закінчую співати й всім бажаю,
щоб було так завжди, завжди отак!
