Незнайомі світи, сповнені доглянутих фемін із персиковою шкірою, мужніх чоловіків, здатних на сміливі вчинки, сонячних курортів, шикарних віл та, головне, запрограмованих щасливих розв’язок, заворожували й підкупали чесними гарантіями. Адже далеко не завжди, купуючи, приміром, абстрактний продукт із назвою «сосиски» на ціннику, можна розраховувати на знайомі смак і запах, тобто усі складові очікуваної якості. Не так було із сентиментальним маслітом. Прочитавши бодай одну любовну історію з численного поріддя подібних, Майя Дмитрівна впевнено могла поручитися за всі інші: саспенсів їй сповна вистачало в побуті, і творці строго передбачуваних сюжетів, здається, чудово це розуміли. Кохання, безкомпромісно справжнє кохання щедро випорскувало з кожного рядка і переконливо зводило в обіймах розпашілих від почуттів героїв.

Ті обійми часом були дуже ніжними. Зі складною сумішшю внутрішнього протесту й захвату Майя Дмитрівна несподівано знайшла в улюблених книгах чимало прихованих мін; мужні чоловіки й доглянуті фемпіи, не шкодуючи фізіологічних подробиць і багатої на специфічні евфемізми лексики, часом наважувалися на такі спільні сміливі вчинки, що для Майї Дмитрівни разом настали часи вражаючих прозрінь.

Яким далеким, ефемерно-розмитим маяком власних ілюзій видавалася тепер та безневинна картинка, що не так давно, лише наприкінці 80-х, трапилася їй у збірці оповідань, придбаній для племінниці! На ілюстрації до новели якогось прибалтійського автора була зображена зовсім юна дівчина, яка виходила зі ставка на берег, де, залишений можливостями картинки «за кадром», але смачно прописаний у тексті хлопець ніяково за цим спостерігав. Скупі лінії слабо сформованих художником оголених дівочих грудей гостро пронизали тоді Майю Дмитрівну недоречним еротизмом та, головне, приголомшеним усвідомленням, що це — у книзі, що це — можна.

У любовних романах можна було практично все, принаймні в чітко окреслених масштабах фантазії самої Майї Дмитрівни. Перші уроки такого окреслення їй були викладені, звісно, ще в дитинстві. У сім років, захопившись батьковою медичною бібліотекою, вона знайшла немало вабливих малюночків, якими рясніли сторінки довідника зі шкірно-венеричних захворювань. Мати, підловив- ши доньку за блудливим хихиканням, миттю поставила її на крупу й ретельніше заховала всі можливі збуджувачі уяви, включно навіть з ортопедичним підручником. Показна, крутобока, багата на вторинні статеві ознаки, ця жінка мала тонку душевну конституцію і не любила сороміцьких витівок. Так, викривши чотирнадцятирічну вже Майю за читанням іншої сумнівно корисної для розвитку юної піонерки книжки, а саме за «Стражданнями юного Вертера», мати знову була вимушена проводити виховну роботу. «Це непристойність», — строго осадила вона доньку, «увімкнувши» для повної переконливості один зі своїх осудливих виразів обличчя.

Минали роки, і в сипучих пісках явно намітилися промоїни нового часу.

— Ба-ашка Майя, — зовсім недавно з насмішкуватою жалістю вкотре підкреслила цей факт п’ятнадцятирічна онука Майї Дмитрівни у відповідь на її стримане зауваження щодо надміру сміливого як для ніжного віку фільму, — в якому світі ти живеш? Та я, якщо тільки захочу, одним кліком можу відкрити будь-який сайт з порнухою. А ти досі думаєш, що чиїсь смішні зажимания під ковдрою можуть вплинути на моє моральне обличчя?

…Майя Дмитрівна так не думала. Майя Дмитрівна, сидячи у паркій маршрутці, що вже пнулася з останніх своїх маршрутчиних сил на Повітрофлотський міст, думала про інше: від смішних зажимань під ковдрою в них із Костею вийшло двоє доньок…

Символічний образ її молодості, в принципі, міг би обмежитися схематичним планом однієї лише кімнати. Майже сорок років тому вісімнадцять метрів під дахом материного будинку вмістили щойно одружених Майю з Костею і двох Майїних сестер, старша з яких, Туся, також була «в комплекті» з чоловіком. Кожна пара облюбувала собі містечко за різними шафами, а незаміжня Леська спала під столом — так вони жили доти, доки перша партія дітей не пішла до школи, й молоді інженери нарешті отримали по окремому житлу. Але шість років за- шафно-гуртожиткового періоду Майя Дмитрівна завжди згадувала з особливим теплом.

Щоранку всі розбігалися дружно кувати світле майбутнє своєї великої держави, а щовечора — траєкторією через ясла й продмаги — збігалися додому, де готуван- ня-підмивання-зашивання-прасування та «ня-ня-ня» й «ма-ма-ма» найменших споживачів батьківської уваги нарешті доводили всіх до повної знемоги. Коли діти утихомирювалися, дорослі втомлено збирались поговорити про насущне на маленькій тьмяній кухні. Але щойно перший ковток цейлонського чаю терпко обпікав горло, як із кімнати, в неодмінно повторюваній щовечора зловредній тональності, проривалося дитяче кувікання.

— Ваша, — єхидно розводив руками Тусин чоловік.

Усі напружено прислухалися.

— Та, наче, ні… - невпевнено заперечував Костя.

— Ваша, ваша! — сміялася Туся, й Майї уривався терпець. У темряві вона навпомацки знаходила свою молодшу — та й справді найчастіше була винуватицею — і прикладала її до грудей. Плакса солодко зітхала й заходилася монотонно чмакати. Тіні з вулиці пробігали світлими смужками по стіні. Ніч важко склеювала повіки й загусала в потилиці.

Зранку Майя Дмитрівна знаходила себе за рідною шафою, й звична схема — світле майбутнє — ясла — ня- ня-ня — ля-ля-ля — нетривкий сон — повторювалася. Невідомо, які саме ланки такого насиченого життєвого коловороту розмикалися для програмних сімейних утіх, але діти, тим не менше, поповнювали ряди мешканців кімнати з вражаючою послідовністю. Певна річ, урегулювання найпростіших законів природи в державі, що не любила ніяких сороміцьких витівок, залишалося справою самих потопельників.

Одного разу Туся, з’їздивши до санаторію й підлатавши нерви тишею та бадьорим хвойним духом, повернулася з напрочуд яскравим рум’янцем і лукавим виглядом. Вона довго м’ялася, інтригуючи Майю Дмитрівну неясними натяками, доки нарешті не поділилася пошепки своєю, точніше, спільною відтепер удачею. В процедурній вона заприятелювала з однією львів’янкою, яка, в результаті задушевних бесід і обопільного бідкання, обіцяла допомогти Тусі як мінімум в одній із її проблем. Західні околиці великої країни, звісно, передбачали хвилюючі переваги близькості інших, хоч не таких могутніх, але набагато свідоміших у врегулюванні найпростіших законів природи держав.

Туся з Майєю чатували на дорогоцінну посилку зі Львова з тим трепетом, із яким діти відшукують шарудливі згортки під новорічними ялинками. Але добрий Дід Мороз на якомусь з етапів ланцюжка радянської пошти дав маху: бандеролька загубилася. Приголомшені несправедливістю, сестри, тим не менше, посоромилися бити на сполох. «Що я скажу на пошті? — з чорним лицем зітхала розчарована Туся. — Що чекаю на посилку, вщент напаковану виробом номер два?!»

Таким чином довгоочікуваний переїзд молодих сімей до окремих хрущовських гніздечок скидався вже на розформування дитячого садка: вражено-натужний плач шістьох Майїно-Тусиних дітей символічно позначив завершення першого, прекрасного у своїй несвідомій сюр- реалістичності періоду.

Починався наступний. Розморена щастям Майя Дмитрівна святкувала початок нової ери серед порожньо- лункого простору власної квартири. Аж дві заквітчані простенькими шпалерами кімнати, коридор, кухонька і сумісні туалет з ванною розохочували невідомими обріями іншого життя. Ніколи раніше в неї не було навіть своєї кімнати, і хоча й тепер про такі буржуазні привілеї, звісно, не йшлося, кухня — принаймні вона! — впевнено обіцяла хазяйці повну свободу самовираження. Пляшка шампанського ахнула святковими бульбашками, і захмеліла Майя Дмитрівна задерикувато станцювала в кожній із метрових клітинок, негласно призначених для майбутнього її кухонного чистописання.

Між тим, дні цеглинками часу зчіплювалися в тижні, ті формували щільні блоки місяців — і, врешті, стіни років планомірно складали міцний кістяк їхнього злагодженого побуту: любовний човен спокійно дрейфував у плавнях буднів, діти ставали дорослими, житло обростало тонким жирком благополуччя. Купили чеський гарнітур, кольоровий телевізор, новенький холодильник, видали заміж старшу доньку Аллу, поховали маму, зібрали гроші на новенький «Москвич», з’їздили кілька разів до Євпаторії…