Сашка нудилася і байдуже позирала на перехожих, але її погляд знову й знову затинався на власних «свинячих» чоботах. Бабця купила їй ці чуні — інакше їх назвати годі — за сорок гривень на гуртовому ринку минулої осені, а відтак іще довго виїдала мозок чайною ложечкою, натякаючи на власну непомірну щедрість. Таких чобіт, дешевеньких, неоковирних, як ото носять сільські тітки, у школі не мав ніхто — навіть її однокласники з найбід- ніших сімей, навіть ті, чиї батьки пропивали та виносили з дому все, включно зі зношеними рейтузами своїх дружин, такого не носили. А Сашка носила, раніше Сашка й не таке носила. Лише рік тому вона остаточно переросла свою бабцю й звідтоді уже не могла доношувати одяг та взуття її далекої молодості.

— Сашкя, кушять хочіш? — схилився над нею Фаррух. Сашка кивнула й почала збиратися: торгівля сьогодні для неї закінчилася.

— Кушяй карашо, — заусміхався її годувальник, підтверджуючи свою прихильність аж такою щедрою шаурмою, що капуста разом із курятиною чвакнули з усіх щілин лаваша, щойно вона взяла її в руки.

Ще донедавна особливі мотиви цього ґречного таджика з кругленьким черевцем і маленькими вологими очима здавалися їй незрозумілими, але якось один із чергових аукціонів його нечуваної щедрості розставив усе на свої місця.

— Сашкя, сколька тібє лет? Дівятна-ацать? Два- ацать? — спитав тоді Фаррух.

— Чотирнадцять, — чесно відповіла Сашка, вгризаючись у вологий лаваш.

— Ма-а-ала, — не зміг приховати свого розчарування таджик.

Відтоді за звичкою, а може, з інших невідомих причин він і далі підгодовував Сашку, але іноді, винувато усміхаючись, все-таки нагадував їй про те, що такі благородні жести потребують дрібних заохочень. Сашка зітхала й дозволяла йому помацати себе за груди в потемку маленького кіоску з терпким духом жирного м’яса і корейської моркви. «Сашкя, расті бистреє, да?» — примовляв при цьому Фаррух і густо постогнував від задоволення.

Її бабці було майже вісімдесят. Маленька й висохла, схожа на зморшкуватий грибок, вона, тим не менше, доволі бадьоро шурувала в межах власної квартири, виходячи надвір хіба з дуже важливих для себе причин. Скільки Сашка її пам’ятала, бабця завжди переймалася двома речами: власним похороном і громадянськими війнами з найближчими сусідами; і одне, й інше тривожило її однаково гостро й потребувало повної віддачі останніх старечих сил. Понад сорок років свого життя бабця присвятила роботі на макаронній фабриці, та вже давно була на пенсії й ретельно готувала своє тлінне тіло до зустрічі з раєм. Вона підчитувала Біблію, доводила задавнені битви з ворогами до кульмінацій і купувала собі час від часу надзвичайно ошатні труси й панчохи, які складала до спеціально відведеної шухлядки.

Але шість років тому єдина донька підклала їй свиню, несподівано померши у сорок чотири від раку шлунку. Свинею виявилася восьмирічна Сашка — доволі пізня дитина, зачата колись від довгої туги не дуже щасливої жінки за безкорисливої допомоги випадкового незнайомця, звалилася бабці на голову як торішній сніг. «Останнє випробовування перед вратами рая», — вирішила бабця після тривалих вагань і залишила дівчинку в себе.

Перші два роки Сашка мовчала. Вона чемно ходила до школи, їла, спала, слухалася бабцю, робила все точно так, як та їй наказувала, але вдома при цьому не вимовляла й півслова. «Сашка, не дрочи мене, — сердилася бабця, — чи тобі язик відсох? От ремня дам!» Але онука дивилася на неї великими круглими очима й покірно чекала екзекуції. Вилаявшись, бабця на довгі місяці давала їй спокій, лише зрідка повертаючись до неминучих виховних бесід.

Тим часом Сашка хоч і мовчала, проте стрімко росла, і це так само дратувало бабцю. Уже давно вона виробила звичку не тринькати дурно гроші й акуратно складала кожну копійку до особливої коробочки, яку зберігала під заповітною білизною. Щоразу, відкриваючи схованку для планового поповнення, бабця любовно перебирала купюри коричневими сухими пальцями й довго мріяла про те, який пишний похорон собі влаштує, коли прийде час. Але тепер усю її пенсію пожирали безглузді витрати на Сашчине ганчір’я.

«Так, Сашка, — одного дня сказала бабця, перебираючи в голові всі можливі комбінації, - будем гроші робить. А то я з тобою і вмерти по-людськи не вспію». «Добре», — погодилася Сашка, і це було перше, що вона сказала вдома за останні два роки. Так почався їхній маленький бізнес із продажу тієї продукції, до виробництва якої бабця мала найбільший хист. Нарешті на цьому грунті вони знайшли щось на зразок спільної мови. І хоча бабця досі купувала їй необхідні речі так, наче відривала кожну гривню від себе разом зі шкірою, Сашка відчувала, що вони поступово стають рівноправними партнерами. Такі стосунки, зрештою, їй здавалися єдино можливим варіантом, хоча й тепер, у чотирнадцять, вона ще інколи отримувала від компаньйонки по шиї за дрібні промахи.

Що ж до чвар із сусідами, то заради справедливості треба сказати, що не лише бабця, а весь їхній під’їзд кипів давніми та свіжими образами й помстами, через що зажив особливої чорної слави в усьому мікрорайоні. Ніде не поїли одне одного мертвою водою на поминках, не підкладали всяких магічних скруток із волосся та нігтів, не забивали цвяшків по кутах і не обливали двері сусіда котячою сечею так завзято, як у цьому під’їзді. На диво, все це давало моторошні плоди: не бувало й півроку, щоб у якійсь із тутешніх квартир не сталося лиха. Люди вішалися, допивалися до білої гарячки, викидали недоношених дітей, знаходили в себе невиліковні хвороби — і з новою люттю накидалися на своїх кривдників, заповнюючи власні кармічні ємності тепер уже по вінця. Вкрай чорнорота і вразлива Сашчина бабця завжди була в центрі всіх оцих подій: вона постійно готувала смердюче зілля, діставала десь бичачі серця, не гидувала вибирати з сусідського сміття потрібні їй артефакти і безперестанно сипала прокльонами вперемішку з молитвами.

Коли Сашка повернулася додому, бабця робила льодяники, готуючись до прийдешніх вихідних. Вона важко човгала ногами між столом і плитою, вимішувала цукрову воду з яскравими барвниками, варила все це в каструльці й, неодмінно плюнувши на завершення в готову рідину, розливала її по формочках у вигляді півників та зайчиків. Сашка досі не знала, чому бабця надає перевагу саме такому рецепту: чи воліє, щоб її внучка не їла призначених на продаж льодяників, а чи в такий*спосіб висловлює своє ставлення до покупців «їрунди».

— Якщо голодна, налий собі капусти, — похмуро мовила бабця, помішуючи кольорове вариво довгою дерев’яною ложкою.

Сашка байдужо зазирнула до великої каструляки з борщем і сіла на табуретку.

— Бабо, — почала вона обережно, — я тут сьогодні Любу зустріла…

— Ну? — насторожилася бабця і завмерла з піднятою ложкою в руці.

— Бабо, нащо ви їй знову підкладаєте всяке під килимок?

— Тобі що з цього?

— Мені-то нічого… А от ви скоро будете кров’ю срати. Це вам Люба просила передати.

— От манда вшива! — сплеснула бабця руками, і червонястий сироп ляпнув кількома цятками на плиту та брудну підлогу. — Та я ж їй руки-ноги повикручую!

— Бабо, ви б поберегли себе, — сказала Сашка, викладаючи на кухонний стіл уторговані за насіння гроші.

— А ти, гамно малолітнє, не вчи мене! — верескнула бабця і аж затрусилася від злості. — Закрийся, поки я тебе кормлю!

Сашка мовчки схопила щойно зняту куртку і пішла надвір.

Найкраща і єдина Сашчина подруга жила разом з мамою за кілька кварталів. Марина вчилася в іншій школі, була старшою на рік, але доля звела їх неочікувано і, як тепер було ясно, неминуче. Це сталося одного літнього вечора, коли Сашка змушена була сидіти цілу годину під своїм під’їздом і чекати бабцю з ключами, тихцем спостерігаючи за сусідською пацанвою в альтанці неподалік. Пацани її цього разу не зачіпали, різалися в покер і були зайняті винятково собою та єдиною дівчиною в їхній компанії, яка в карти не грала, а сиділа на гойдалці й ліниво посьорбувала слабоалкоголку з яскравої пляшечки. Дівчина була на вигляд Сашчиною ровесницею, але, на відміну від неї, поводила себе дуже впевнено. Найголовніше ж було те, що це маленьке засмагле тіло, щонайбільше кілограмів сорок п’ять, так органічно рухалося, поверталося, підкурювало сигарету за сигаретою й комфортно почувалося у своїх крихітних шортах і короткому топіку, що Сашка як заворожена слідкувала за кожним рухом красивої дівчини.