— Мені здається, що вам для страховки ліпше було б постійно тримати мило зануреним у воді, — пробелькотіла тітка Широчінь, заціпеніло дивлячись на риб-ненажер довкола човна. — Що ми робитимемо, коли вони попрокидаються?

— Вони й не засинали, — відповіла принцеса. — Їм просто наразі настільки комфортно, що нема сенсу ворушитись. Залишилося лише півтора бруска мила, і я не хочу витрачати його даремно. Я більше не прийматиму ванну з ним.

Цієї миті хтось на великому човні закричав:

— Королівські гвардійці!

Вершники висипали на узбережжя Королівства, затопивши весь пляж, немов хвилі чорного припливу. Їхні обладунки й мечі виблискували на сонці.

— Пливемо далі, — наказав принц Глибока вода.

— Вони тут, щоб убити нас, — мовила збіліла принцеса.

— Не бійся, все буде гаразд, — принц заспокійливо поплескав її по руці.

Принцеса Росинка глянула на брата, остаточно переконавшись, що він значно гідніший посісти батьків трон, ніж вона.

Вітер був попутним, тож, незважаючи на загату з риб-ненажер, човни швидко дісталися узбережжя Королівства. Коли судна майже одночасно досягли берега, їх щільною стіною оточили кінні гвардійці. Принцеса й тітка Широчінь тремтіли від страху, але досвідчений капітан палацової варти Довге вітрило навпаки — дещо розслабився: гвардійці не оголювали мечів, а списи тримали строго вертикально. Але ще важливішим було те, що він роздивився в очах воїнів, схованих за важкими заборолами: вони з благоговінням та острахом вдивлялися в пінну ріку на морі, де плавали риби-ненажери. Офіцер зіскочив з коня й підбіг до човнів, які щойно торкнулися берега. Принцеві поплічники вистрибнули з судна, й дядько-опікун разом із королівським наставником і кількома охоронцями оголили мечі, відтіснивши принца з принцесою від офіцера.

— Перед вами принц Глибока вода та принцеса Росинка! Преклоніть коліно! — крикнув до офіцера дядько-опікун Темрявий ліс, замахнувшись мечем.

Офіцер опустився на коліно й схилив голову:

— Ми це знаємо, але нам наказано вбити принцесу.

— Принцеса Росинка — законна спадкоємиця престолу! А Крижаний пісок — бунтівник і заколотник, який убив Короля! Як ви можете підкорятися його наказам?!

— Нам це відомо, тому ми й не поспішаємо виконувати його наказ. Але принца Крижаний пісок учора помазали на царювання, тож ми тепер розгублені й не знаємо, чиї накази маємо виконувати.

Дядько-опікун збирався й далі сперечатися, але принц Глибока вода перервав його, зробивши крок уперед, і сказав офіцеру:

— Ми з принцесою під вашим супроводом повернемося до палацу й там, представши перед Крижаним піском, вирішимо наші суперечки раз і назавжди.

Новокоронований король Крижаний пісок якраз бенкетував із відданими йому людьми в найрозкішнішій залі палацу, коли прибули вістові з повідомленням, що принц Глибока вода та принцеса Росинка на чолі королівської гвардії прямують із узбережжя до палацу. На їх прибуття можна очікувати десь за годину. У залі запала мертва тиша.

— Глибока вода? Як йому вдалося перетнути море? Він відростив собі крила? — прошепотів сам до себе Крижаний пісок, але на його обличчі не було й тіні того жаху, що скував усіх присутніх. — Це дурниці, королівські гвардійці не виконуватимуть наказів Глибокої води та Росинки, принаймні поки я живий… Вушко голки!

Почувши своє ім’я, Вушко голки мовчки вийшов із затінку. Він так само був вбраний у сіру чернечу мантію й здавався ще більш змарнілим, ніж раніше.

— Ти — прихопи сніжнохвильовий папір і все потрібне приладдя, сідай на найпрудкішого коня й скачи назустріч Глибокій воді. Щойно угледиш його — одразу ж сідай і малюй. Це буде нескладно, бо тобі не доведеться підбиратися дуже близько — тільки-но він з’явиться на обрії, ти одразу побачиш його постать у всіх деталях.

— Так, мій королю, — прошепотів Вушко голки, позадкував і зник безгучно, немов миша.

— Що стосується Росинки, то розправитися з цим дівчиськом не становитиме великої проблеми — я просто вирву в неї з рук парасольку, — вимовив Крижаний пісок і знову взяв свій келих.

Закінчення бенкету видалося невеселим: міністри пішли геть із занепокоєними обличчями, лишивши короля Крижаний пісок наодинці в спорожнілій залі.

Через якийсь час Крижаний пісок побачив, що Вушко голки повернувся. Його серцебиття одразу пришвидшилося — й не тому що руки нового королівського художника були порожніми чи через його збентежений вигляд. Він уперше почув кроки художника — до цього Вушко голки пересувався абсолютно безгучно, немов стрімка білка в траві. Але зараз Крижаний пісок добре чув його важку ходу, яка нагадувала пришвидшене серцебиття.

— Мій королю, я побачив принца Глибока вода, але не можу перенести його на полотно, — повідомив Вушко голки, опустивши очі.

— Він справді відростив собі пару крил? — холодно запитав Крижаний пісок.

— Якби річ була в цьому, мій королю, то я з ідеальною точністю намалював би кожне перо на його крилах. Однак принц Глибока вода не має крил, але в нього є щось значно страшніше — він порушує принципи перспективи.

— Що таке перспектива?

— Принципи перспективи твердять, що більш віддалені об’єкти здаються нам меншими, ніж ті, які розташовані ближче до нас. Я живописець Західної школи, яка неухильно дотримується принципів перспективи. Тому я не здатен перенести його на полотно.

— А чи існують інші школи, які не дотримуються цього принципу?

— Так, мій королю, це Східна школа живопису. Ось погляньте на цю картину, — й Вушко голки вказав на сувій із зображенням, виконаним тушшю, що висів на одній зі стін зали. Композиція відзначалася вишуканістю й елегантністю, а її велика частина, залишена порожньою, нагадувала танок туману над водою. Вона різко контрастувала з рештою творів, густо промальованих олійними фарбами. — Легко помітити, що під час створення цього малюнка принципів перспективи не дотримувалися. Але я не навчався техніки східного живопису. Майстер Ефір відмовився передавати мені ці знання, можливо, передчуваючи настання сьогоднішніх подій.

— Забирайся геть, — байдуже сказав Крижаний пісок.

— Так, мій королю. Глибока вода прийде до палацу, щоб убити мене й вас. Але я не чекатиму на свою смерть. Я візьму відріз сніжнохвильового паперу й намалюю свій останній, найкращий шедевр — самого себе. — Закінчивши говорити, Вушко голки пішов геть, так само безгучно, як і завжди.

Крижаний пісок гукнув охоронцям:

— Принесіть мені мій меч.

Назовні почувся слабкий, але ритмічний перестук копит, який наростав із наближенням, перетворившись зрештою на громовий гуркіт раптової зливи, поки різко не обірвався біля самого палацу.

Крижаний пісок підвівся, із мечем у руках вийшов із дверей палацу й побачив, як Глибока вода піднімається до нього довгими широкими кам’яними сходами. Принцеса Росинка рухалася за ним у супроводі тітки Широчінь, яка обертала в неї над головою парасольку. На площі перед сходами щільним строєм мовчки стояли королівські гвардійці, не висловлюючи підтримки жодній із протиборчих сторін. Коли Крижаний пісок побачив Глибоку воду, він здався йому вдвічі вищим від звичайної людини. Але з наближенням його зріст зменшувався — так це бачив Крижаний пісок.

Він на мить подумки повернувся на двадцять років назад, у їхнє дитинство: Крижаний пісок тоді вже знав, що риби-ненажери заполонили води навколо Королівства й скоро відріжуть Могильний острів від узбережжя. Але йому вдалося заманити Глибоку воду порибалити у водоймах острова, розповівши про те, що жир із печінки тамтешньої риби допоможе від раптової недуги батька. Зазвичай обережний, Глибока вода повірив його розповідям та, як і було заплановано, з риболовлі не повернувся. Ніхто так і не дізнався правди — Крижаний пісок цією витівкою пишався чи не найбільше.

Він повернувся зі спогадів до реальності: Глибока вода вже піднявся на широкий майданчик перед палацом. Його зріст майже зрівнявся зі зростом звичайних людей.

Крижаний пісок поглянув на брата й сказав: