Наступні кількадесят днів Ґуань Їфань із іншими вченими були з головою занурені в обчислення, роздуми й гарячі дебати, та зрештою всі дійшли згоди, що за сучасного теоретичного рівня фізики неможливо зробити достатню кількість припущень про закони існування чотиривимір­ного простору. Але весь розвиток фізики за минулі три століття підтвердив принаймні одне правильне припущення: існування вищих вимірів у макросвіті неодмінно тяжіє до розпаду на меншу кількість вимірів, як-от вода все одно стікає з обриву. Саме тому чотиривимірна зона продовжує невпинно скорочуватися, й четвертий вимір викидає в наш тривимірний світ.

Проте зникаючий вимір зникає не повністю: він просто трансформується зі ще одного виміру макросвіту в один із семи вимірів квантового світу.

Скоро всі вони знову зможуть побачити Кільце неозброєним оком — самопроголошене поховання незабаром зникне назавжди, потрапивши до тривимірного світу.

«Синій простір» і «Гравітація» припинили прискорюватися й притримувалися відстані в 300 тисяч кілометрів до межі зони, оскільки викид Кільця в тривимірний простір мав супроводжуватися виділенням колосальної енергії — саме через це довгі лінії мали таке тривале світіння.

Через двадцять два дні межа чотиривимірної зони відступила за місцерозташування Кільця. У момент його входження в тривимірний простір здалося, що Всесвіт розламався навпіл, а місце розлому випромінювало настільки сліпуче сяйво, що здавалося, це одним порухом розтягнули в довгу лінію яскраву зірку. Коли яскравість світіння трохи знизилася, екіпажі кораблів побачили довжелезну лінію, що тяглася через увесь космос. Її країв не було видно, але це мало такий вигляд, ніби Бог-уседержитель за допомогою рейсшини начертав її на креслярській дошці Всесвіту. Згідно з отриманими даними, ця лінія, що розділила видимий Усесвіт надвоє, розтягнулася аж на одну астрономічну одиницю. Ці ж приблизно 130 мільйонів кілометрів відділяють Землю від Сонця. На відміну від ліній, що з’являлися раніше, товщину цієї можна було без проблем розгледіти навіть із відстані у кілька сотень тисяч кілометрів. Спектр випромінюваного світла так само тьмянів від яскравого синьо-білого до тепло-червонястого. Довжелезна пряма почала скручуватися, зминатися й лопатися, перетворюючись на пиловий пояс, який уже не світився сам собою, а натомість здавався засіяним міріадами зірок, що виблискували спокоєм тьмяного срібла. Усі до останнього спостерігача з обох космічних кораблів мали дивне відчуття, що пиловий пояс дуже схожий на Чумацький Шлях. Те, що сталося, нагадувало процес фотографування з надзвичайно сильним спалахом, після чого об’єкт, закарбований на знімку, став поступово розсипатися в космосі.

Споглядаючи за цим дивовижним видовищем, Ґуань Їфань із легкою ноткою суму пригадав подаровану ним Кільцю екосферу, якою те не встигло довго побавитися. Разом зі спалахом усе чотиривимірне начиння Кільця за коротку мить перетворилося на порох. Ті, інші, вже мертві чи вмираючі кораблі не уникнуть такої ж долі. У цьому величезному Всесвіті вони можуть існувати лише в подібних маленьких загонах.

Страшна темна таємниця.

«Синій простір» і «Гравітація» відправили рій дронів до пилового поясу: крім проведення досліджень, вони мали на меті з’ясувати, чи можна поживитися якимись корисними ресурсами. Виявилося, що Кільце здебільшого розклалося на найпоширеніші у Всесвіті хімічні елементи — гідроґен і гелій. Обидва ці елементи годяться для використання як паливо для термоядерних двигунів, але їх не вдалося зібрати у великій кількості — вони містились серед іншого пилу в газоподібному стані й швидко розсіювалися. Певний відсоток залишків випав у вигляді важких елементів, тож зонди зібрали дещо дійсно корисне.

Тепер екіпажі двох кораблів мали визначитися зі своїм майбутнім. Утворена тимчасова рада оголосила, що кожен член екіпажів може самостійно обрати свою долю: продовжити плавання на борту чи повернутися до Сонячної системи.

Для тих, хто вирішить повернутися, буде сконструйовано спеціальний модуль, оснащений одним із семи термоядерних двигунів кораблів, та перенесено обладнання для гібернації. Протягом усієї подорожі тривалістю в 35 років ті, хто забажає повернутися додому, перебуватимуть у глибокому сні. «Синій простір» і «Гравітація» повідомлять Землю про відправлення модуля та його орбітальні параметри за допомогою засобів зв’язку, що працюють на емісії нейтрино, аби людство змогло перестріти гібернованих. Але задля безпеки сеанс зв’язку із Землею відбудеться лише через якийсь період після відправки модуля. Якщо на той час Земля буде здатна вислати корабель для перехоплення й сповільнення модуля до його прибуття, то з’явиться можливість використати більше палива для розгону й загальна тривалість польоту зменшиться десь на 10 років.

Якщо до того часу Земля й Сонячна система ще існуватимуть.

Ризикнути повернутися у світ, що прямує до руйнації, зголосилися лише трохи більше двох сотень людей. Решта обрала шлях мандрівки в невизначеність глибокого космосу разом із «Синім простором» і «Гравітацією».

Через місяць їхні шляхи розійшлися назавжди: модуль рушив до Сонячної системи, а «Синій простір» та «Гравітація» розпочали маневр обльоту чотиривимірної зони, аби незабаром обрати нову галактику як ціль подорожі.

Світло термоядерних двигунів забарвило ще більш стоншений пиловий пояс у золотаво-червоне, нагадавши про літній захід сонця на Землі. Усі, хто повертався додому й вирушав у мандрівку до незвіданого, відчули, як до горла підступив клубок. Прекрасне призахідне сяйво швидко зникло посеред космосу, поступившись місцем вічній ночі, що огорнула все суще.

Дві насінини людської цивілізації продовжували торувати шлях до глибин моря зірок. Яка доля не очікувала б на них, вони розпочали цю мандрівку наново.

АА сказала Чен Сінь, що її очі зараз красивіші й світяться яскравіше, ніж раніше, й, можливо, вона говорила правду. Чен Сінь у минулому страждала на помірну короткозорість, але тепер бачила все надзвичайно чітко та яскраво, ніби світ навколо переродився наново.

Від їхнього повернення з Австралії минуло шість років, але всі страждання, пов’язані з переселенням, здавалося, не залишили жодного відбитку на АА. Вона нагадувала свіжу й гарну рослину, що струсила негаразди минулого, немов дощові краплі зі свого листя, не давши можливості зашкодити їй. Протягом минулих шести років компанія Чен Сінь під керівництвом АА пережила бурхливий розвиток і стала провідним гравцем на ринку будівниц­тва на навколоземній орбіті. Але АА зосталася тією ж вродливою й веселою молодою жінкою, геть не схожою на інших директорів великих компаній. Хоча в цю епоху це вже, скоріше, стало нормою.

Проте ці шість років випали з життя Чен Сінь — її помістили до гібернації. Після повернення з Австралії й обстеження їй встановили діагноз: її сліпота спочатку мала психосоматичну природу й була спричинена сильним психічним шоком, але згодом переросла у фізіологічне ураження — відшарування сітківки й некроз тканин ока. Лікування полягало в трансплантації сітківки, вирощеної з її власних стовбурових клітин шляхом клонування, але весь процес тривав би п’ять років. Чен Сінь уже перебувала в глибокій депресії, й якби вона провела наступні п’ять років у повній темряві, то ніхто не зміг би гарантувати стабільний стан її психічного здоров’я. Тож лікар умовив Чен Сінь пристати на пропозицію лягти в гібернацію.

Але світ і направду оновився. Дізнавшись про запуск трансляції гравітаційних хвиль, людство захлинулося радощами. «Синій простір» і «Гравітація» набули ореолу казкових рятівників, а члени екіпажів почали вважатися справжніми героями. Підозру в убивстві під час Темної битви екіпажу «Синього простору» було скасовано, а їхні дії кваліфіковано як законну самооборону під час нападу. Також героями були проголошені члени Руху опору Землі, які протистояли окупантам на всіх континентах під час примусового переселення людства. Коли бійці, одягнені в лахміття, постали перед очима людей, ті не змогли стримати сліз. За деякий час обидва космічні кораблі й борці опору стали символом величі незламного духу людства, й незліченна кількість шанувальників, здавалося, думали, що й вони завжди мали таку ж крицеву волю.