По мірі того як повітря розріджувалося, зникала й веселка, а хмари і туман ставали дедалі тоншими та легшими. Простір навколо висвітлювався, перетворюючись на мікрокосмос невеличкого всесвіту. Як і космічний простір у великому Всесвіті, він був темним і бездонним, але не мав жодної зірки. У цьому просторі залишилися плавати лише сонце, будинок, космічний корабель і десяток роботів. Тепер цей світ нагадував Чен Сінь ті простенькі та наївні картини, які вона малювала в дитинстві.

Чен Сінь із Їфанєм активували рушії на скафандрах і полетіли вглиб мікрокосмосу. Пролетівши кілометр до краю, вони блискавично повернулися у початкову точку. Вони бачили нескінченні відображення кожного невагомого об’єкта в будь-якому з напрямків. Подібно до двох дзеркал, розміщених одне навпроти одного, зображення розширювалися довгими рядами в нескінченність.

Будинок швидко розібрали. Останньою на злам пішла вітальня, оформлена у східному стилі, де вони вперше говорили з Томоко. Робот проштовхнув крізь двері всі сувої з каліграфічними письменами, картини, чайне приладдя та останні уламки будинку.

Сонце нарешті згаснуло. Воно виявилося металевою кулею, прозорою з одного боку. Трійка роботів проштовхнули крізь двері і її. Відтепер маленький Всесвіт освітлювався лише лампами. Простір, який уже перетворився на вакуум, швидко вихолонув. Останні молекули води й повітря випали у вигляді крижаних кристалів, що сяяли у світлі ламп.

За вказівкою Томоко всі роботи вишикувались у ряд і пройшли крізь двері.

Тепер у космосі мікровсесвіту залишилися лише корабель із обтічними обрисами й три фігури, які плавали навколо нього.

Томоко тримала в руках металеву скриньку — «пляшку» з посланням, — яку вони вирішили залишити в мікровсесвіті, аби вона потрапила до нового великого Всесвіту. Усередині містився квантовий мікрокомп’ютер, у пам’ять якого перенесли масив даних із комп’ютера мікровсесвіту, що містив інформацію про майже всю історію людської та трисоляріанської цивілізацій. Після народження нового Всесвіту скринька отримає сигнал від дверей і за допомогою крихітного рушія прослизне крізь них до нового світу. Вона дрейфуватиме у багатовимірному просторі Всесвіту, очікуючи моменту, коли її виловлять і розшифрують інформацію. Водночас скринька за допомогою емісії нейтрино постійно транслюватиме назовні збережену інформацію, якщо, звісно, в новому Всесвіті існуватимуть нейтрино.

Чен Сінь та Ґуань Їфань вважали, що і в інших мікровсесвітах, принаймні тих, які відгукнулися на заклик повернути матерію до великого Всесвіту, відбувалося приблизно те саме. Якщо новий Всесвіт таки постане з небуття, він міститиме чимало аналогічних послань, які дрейфуватимуть у закоркованих посудинах. Існувала думка, що низка цивілізацій змогли досягти такого рівня розвитку, що їм стало до снаги закарбувати в мандрівному сховку думки та особистість кожного індивідуума своєї раси, а також його біологічні особливості. Цілком імовірно, що подібного обсягу інформації виявиться достатньо, щоб цивілізація в новому великому Всесвіті змогла реконструюватися та повернутися до життя.

— Ми можемо залишити тут ще зо п’ять додаткових кілограмів? — запитала Чен Сінь, плаваючи в скафандрі з протилежного боку корабля. У руках вона тримала сяючу прозору сферу діаметром близько пів метра, всередині якої дрейфувало кілька менших за розміром куль, наповнених водою. У них, серед заростів зелених водоростей, плавали кілька невеличких рибок. Також у сфері дрейфували кілька мініатюрних материків, вкритих рослинністю. Світло линуло з вершини сфери, де було встановлено невелике світне тіло, що виконувало роль сонця цього маленького світу. Це була повністю автономна екосистема — результат більш ніж десятиденної праці Томоко та Чен Сінь. Допоки маленьке сонце у сфері світитиме, ця маленька екосистема буде існувати. А поки ця сфера лишатиметься тут, Всесвіт 647 не перетвориться на неживий темний світ.

— Звісно, Всесвіт не загине через брак цих п’яти кілограмів, — відповів Ґуань Їфань.

Але він залишив при собі іншу думку: можливо, великий Усесвіт справді перейшов від закритої моделі до відкритої через брак маси лише одного атома. Винахідливість природи іноді перевищує уяву: наприклад, зародження життя потребувало юстирування різних космологічних констант із точністю до однієї мільярдної. Але задум Чен Сінь залишити екосферу не повинен мати жодних наслідків, оскільки не всі мешканці незліченних мікровсесвітів, створених величезною кількістю цивілізацій, відгукнуться на заклик повернутися до великого Всесвіту. Зрештою, Всесвіт недорахується кількох мільйонів тонн власної маси, а може, навіть кількох сотень мільйонів тонн.

Сподіваємося, великий Всесвіт переживе подібну нестачу.

Чен Сінь і Ґуань Їфань піднялися на борт корабля, слідом за ними зайшла й Томоко. Вона вже давно не вдягала свого чудового кімоно, знову повернувшись до камуфляжного вбрання й перетворившись на гнучкого смертоносного воїна. Томоко мала при собі різноманітну зброю та спорядження для виживання в екстремальних умовах, але найбільше впадала у вічі та сама катана у піхвах за спиною.

— Не переймайтеся, — сказала вона двом своїм людським друзям. — Допоки я з вами, вам нічого не загрожує.

Термоядерний двигун корабля ожив, виплюнувши із сопел слабке блакитне полум’я. Космічний корабель повільно рушив до дверей, аби вийти на простори великого Всесвіту.

У мікровсесвіті залишилися тільки послання в пляшці та екосфера. Послання віддрейфувало в могильну темряву, бо у всесвіті розміром один квадратний кілометр лишилося єдине джерело світла — крихітне сонце всередині екосфери. У цьому маленькому світі, наповненому життям, кілька кульок із проточною водою безжурно переміщалися в умовах нульової гравітації. Маленька рибка перестрибнула з однієї кульки в іншу, легко оминувши зелені водорості. На невеликому клаптику землі крапля роси відірвалася від травинки, закружляла й відпливла, відбиваючи промінь ясного сонячного світла в космічний простір.

Довгоочікуваний фінал трилогії «Пам'ять про минуле Землі» не залишить байдужим нікого. У масштабному, заворожливому полотні заключної частини читач знайде відповіді на споконвічні питання, які турбують кожного з нас: хто ми? звідки? куди прямуємо?　

Усе на світі скінченне: квантовомеханічні системи мають період напіврозпаду, людське життя не вічне, зорі невпинно еволюціонують, допоки не перетворюються на щось інше. І навіть, здавалося б, споконвічний Усесвіт не уникне обіймів Смерті. Людство, отримавши перемогу в першій сутичці з Трисолярисом, ствердилося у власній значущості й зважилося зазирнути в глибини космосу.　

Чи виявиться воно готовим до отриманих знань? Чи стане йому сил, мужності й завзяття не відвести погляду від чаруючої картини таємниць Буття?

2017 Фіналіст премії «Ґ'юґо» за найкращий роман

2017 Премія «Локус» за найкращий науково-фантастичний роман