З «Бронзової доби» Землю вже можна було розгледіти неозброєним оком. Після початку сповільнення косміч­ний корабель розвернувся до планети хвостом, і частина екіпажу, вільна від несення вахти, зібралася в кормовому відсіку, аби роздивитися планету крізь широчезні ілюмінатори.

З цієї відстані Земля ще не надто відрізнялася від решти зірок, хіба що можна було роздивитися її блакить. Із увімкненням міжзоряних двигунів розпочався наступний етап сповільнення, й люди, які плавали по відсіку в стані невагомості, почали повільно, немов опадаюче листя, дрейфувати до ілюмінаторів, аж поки всіх їх не притис­нуло до прозорої поверхні. Сила тяжіння поступово зростала, доки не досягла значення 1 g — рівня гравітації на поверхні Землі. Ілюмінатори перетворилися на підлогу. Розпластані тіла людей відчували забуту важкість, яка сприймалася, немов обійми материнської планети. Скляна стіна відбивала гомін людських голосів.

— Домівка!

— Ми вертаємося додому!

— Я знову зустрінуся зі своїми дітьми!

— Ми можемо нарешті народити дитину!

Коли «Бронзова доба» залишала межі Сонячної системи, на кораблі був ухвалений закон, згідно з яким народження дитини має відбуватися тільки після смерті одного з членів екіпажу.

— Вона сказала, що досі чекає на мене.

— Вона тобі вже не пара. Тепер ти справжній герой. Довкола тебе дівчата пурхатимуть, немов зграя пташок.

— Скільки років ми не бачили, як літають птахи?

— Минуле — немов один суцільний сон.

— Ця мить більше схожа на сон.

— Космос направду жахливий.

— Істинно так. Після повернення я вийду на пенсію, куплю невеличку ферму й заживу, як у старі-добрі часи, на землі…

Минуло чотирнадцять років від страшного погрому об’єднаного флоту Землі. Кораблі, вцілілі після Темної битви, що відбулася у двох місцях на протилежних кінцях Сонячної системи, розірвали всі контакти із Землею. Але протягом наступних півтора року «Бронзова доба» ще могла отримувати значний відсоток інформації із Землі, більшість якої складали комунікації й планетарне мовлення, проте були й передачі, спрямовані в глибокий космос.

Але раптом у перші дні листопада 208-го року Епохи кризи всі електромагнітні хвилі із Землі обірвалися. На всіх діапазонах запанувала мертва тиша, ніби Земля була світильником, який вимкнули в один момент.

Витяг із «Минулого поза часом»: гілофобія

Коли людство осягнуло, що насправді Всесвіт — Темний ліс, дитина, яка розпалювала багаття й підкидала в нього дрова, негайно загасила всі вогні. Тремтячи в темряві, вона лякалася найменшої іскорки.

У перші дні навіть використання звичного мобільного зв’язку підпало під заборону, й більшість базових станцій по всьому світу були примусово відключені. Такі заходи в минулому безперечно спричинили б значні заворушення, але на той час громадськість сприйняла їх із повним розумінням і схвалила.

Після того як розум й самовладання поступово повернулися, користування мобільним зв’язком було відновлене, хоча контроль за електромагнітним випромінюванням залишався безпрецедентно суворим. На всі засоби бездротового зв’язку діяли обмеження щодо потужності передавачів, які встановлювалися на дуже низькому рівні, й будь-яке перевищення цих обмежень могло трактуватися як злочин проти людства.

Насправді багато хто розумів, що страхи перебільшені й подібна реакція — повне безглуздя. Пік потужності електромагнітного випромінювання із Землі в космос припав на добу аналогового мовлення, коли теле- й радіовежі мали передавачі великої потужності. Однак із початком доби цифрового зв’язку велика кількість інформації почала передаватися через дроти й оптичні кабелі, й навіть бездротовий цифровий зв’язок потребував значно менших потужностей, ніж аналогові зразки. Електромагнітне випромінювання Землі в космос зменшилося настільки, що деякі вчені до початку Трисоляріанської кризи навіть висловлювали побоювання, буцім за таких умов дружнім інопланетним цивілізаціям буде важко відшукати Землю.

Насправді електромагнітні хвилі — найпримітивніший і найменш ефективний спосіб передачі інформації у Всесвіті. Такі сигнали дуже швидко слабнуть і спотворюються в космічному просторі. Переважну більшість інформації, переданої із Землі за допомогою електромагнітних хвиль, не можна отримати вже на відстані у два світлових роки. Долинути до далеких зір і мати шанс бути перехопленою мала тільки передача, відправлена Є Веньцзє з використанням потужної енергії Сонця.

З розвитком людських технологій з’явилися два значно ефективніші способи передачі інформації вглиб космосу: емісія нейтрино й генерування гравітаційних хвиль. Останній спосіб згодом було використано у виготовленні обладнання для стримування Трисоляриса.

Вплив теорії Темного лісу на людську цивілізацію виявився надзвичайно глибоким: дитина, опинившись біля вугілля, що залишилося від яскравого багаття, пройшла шлях від оптимізму до повної самоізоляції на теренах Усесвіту.

Рік 12-й Епохи стримування. «Бронзова доба»

Переважна більшість екіпажу «Бронзової доби» вважала причиною раптового зникнення електромагнітного випромінювання із Землі саме окупацію Сонячної системи Трисолярисом. Корабель наростив прискорення до зоряної системи з планетами земного типу, що знаходилася на відстані 26 світлових років.

Але вже за 10 днів «Бронзова доба» несподівано отримала радіохвильову передачу від Об’єднаного Конгресу Флотів. Як з’ясувалося, аналогічне повідомлення було відправлене й «Синьому простору», який також залишав межі Сонячної системи, тільки прямував в іншому напрямку. У посланні йшлося про деталі останніх подій і про те, яким чином вдалося запровадити систему стримування загарбницьких настроїв Трисоляриса. Повідомлення також містило пропозицію до екіпажів обох кораблів негайно повернутися на Землю, а ще — засторогу: надсилання цього повідомлення вже пов’язане зі значними ризиками, й у майбутньому розраховувати на радіообмін не варто.

Екіпаж «Бронзової доби» не йняв віри цій інформації, підозрюючи, що це хитро влаштована загарбниками пастка. Однак, аби перевірити усі варіанти, корабель припинив прискорюватися й безперестанно відправляв запити на встановлення зв’язку з Землею, проте жоден із них не мав успіху. Мовчанка Землі в електромагнітному спектрі тривала.

Але якраз тоді, коли «Бронзова доба» збиралася знову розпочати прискорення, сталося неймовірне — всередині корабля у низьковимірній проєкції розгорнувся софон і встановив канал квантового зв’язку між «Бронзовою добою» й Землею. Екіпаж нарешті отримав відповіді на всі свої запитання й переконався в правдивості отриманої раніше інформації.

Команда «Бронзової доби» довідалася, що людство вважає їх справжніми героями, яким вдалося вціліти в Битві Судного дня. Усе населення Землі, затамувавши подих, чекає на їхнє повернення, а командування флоту нагородило екіпаж корабля в повному складі найвищими військовими відзнаками.

«Бронзова доба» негайно взяла курс додому. На той момент корабель перебував на відстані 2300 астрономічних одиниць від Сонця — вже за межами пояса Койпера, проте ще далеченько від хмари Оорта. Оскільки корабель устиг розігнатися майже до максимальної швидкості, сповільнення та повна зупинка коштували йому значного відсотка запасів термоядерного палива, тож на зворотному шляху до Сонячної системи «Бронзова доба» змогла розвинути значно меншу швидкість. Подорож додому тривала цілих 11 років.

На підльоті до Землі в полі зору екіпажу з’явилася невеличка біла цятка, яка стала швидко збільшуватися. Це була «Гравітація» — бойовий лінійний корабель, який вислали назустріч «Бронзовій добі».

«Гравітація» стала першим кораблем зоряного класу, побудованим Землею після Битви Судного дня. У цю добу міжзоряні космічні апарати набували дедалі незвичніших форм, оскільки новітні космічні кораблі гігантських розмірів будувалися шляхом з’єднання різних модулів у довільній послідовності. Але «Гравітація» вигідно вирізнялася з цієї низки — білий циліндр мав настільки ідеальні пропорції, що створював відчуття нереальності. Здавалося, що це просто геометрична фігура, вималювана на екрані комп’ютера за допомогою якоїсь архітектурно-інженерної програми, яка з’явилася в реальному світі з ідеального світу Платона.