> Темний ліс… Що ви маєте на увазі?

> Те саме, що й ви.

> Ви збираєтеся нападати на нас?

> Я — поховання. Я вже мертве. Тож ніхто не нападатиме. Теорія Темного лісу не працює між різновимірними світами. Світ із меншою кількістю вимірів не загрожує існуванню світу з більшою кількістю, а ресурси низьковимірних світів не мають жодної цінності для представників світів із більшою кількістю вимірів. Але Темний ліс завжди існує між істотами одного виміру.

> Ви можете дати нам кілька порад?

> Швидше забирайтеся з цієї калюжі. Ви тендітні, тонкі картинки й, залишившись тут, швидко перетворитеся на ще одне поховання… Зачекайте, здається, ви маєте рибу в човнику.

Ґуань Їфань застиг на кілька секунд, перш ніж зрозумів, що на борту дійсно є жива риба. Він постійно мав при собі невеличку екосферу, трохи більшу за кулак. Скляна куля вміщувала крихітну рибку й кілька водоростей — ретельно відтворена замкнена екосистема. Це був його улюблений талісман, який він прихопив із собою в експедицію.

> Мені подобається риба. Можете мені її дати?

> Яким чином?

> Просто киньте.

Троє дослідників опустили візори шоломів і відкрили люк човника. Ґуань Їфань, оскільки перебував в чотиривимірному просторі, підніс до очей сферу, обережно тримаючи за тривимірний край, щоб востаннє поглянути на рибку. Зараз виднілося безмежжя деталей екосфери, завдяки чому цей маленький живий світ здавався ще яскравішим та барвистішим. Ґуань Їфань розмахнувся й пожбурив екосферу в напрямку Кільця, спостерігаючи, як маленька прозора куля зникає в чотиривимірному просторі. Задраївши люк, вони продовжили розмову:

> У Всесвіті існує лише ця калюжа?

Відповіді не надійшло. Після цього Кільце більше не реагувало на жодні спроби поновити розмову.

Цієї миті надійшло повідомлення, що «Синій простір» знову потрапив під зливу мікрометеоритів. Також довкола кораблів різко збільшилася концентрація різного космічного сміття — навіть почали з’являтися дрібні чотиривимірні об’єкти, які здавалися уламками кораблів чи інших артефактів. Капітан Чу Янь наказав негайно повертатися, тож заплановану висадку на Кільце довелося скасувати.

Оскільки тепер їм була відома відстань до материнського корабля, шлях назад виявився вдвічі коротшим. За дві з чимось години вони долетіли до «Синього простору» й успішно відшукали ту саму точку викривлення. Дослідників зустріли як героїв, хоча їхні відкриття й не мали практичного значення для майбутнього двох кораблів.

— Докторе Ґуань, що ви самі думаєте про ваше останнє запитання Кільцю? — запитав із цікавістю Чу Янь.

— Я знову скористаюся своєю аналогією. Ймовірність того, що ми наштовхнулися на унікальну аномалію — маленьку мильну бульбашку діаметром кілька десятків астрономічних одиниць на величезному аркуші паперу завдовжки 16 мільярдів світлових років, — настільки мала, що нею можна впевнено знехтувати. Швидше за все, на поверхні паперу існує ще чимало інших бульбашок.

— Інакше кажучи, ми відшукаємо ще щось подібне в майбутньому.

— Є значно цікавіше питання: чи не стикалися ми з цим у минулому? Лише поміркуйте: Земля летить крізь космічний простір вже мільярди років. Чи не могла наша планета проминути колись чотиривимірну зону?

— Це мало б бути дивовижним видовищем, але, напевно, могло статися в епоху динозаврів чи навіть раніше. Я не думаю, що людство колись ставало свідком чогось подібного. Цікаво, чи могли динозаври знайти точку викривлення?

— Ключове запитання: чому існують мильні бульбашки? Чому в тривимірному Всесвіті настільки багато чотиривимірних фрагментів?

— Полковнику, я гадаю, що відповідь на це питання може виявитися надзвичайно страшною, темною таєм­ницею.

«Синій простір» і «Гравітація» почали рухатися в напрямку від чотиривимірної зони. З’явилася сила гравітації, яка притискала екіпажі до кормових частин кораблів. Ґуань Їфань та інші науковці обох кораблів наступні кілька днів майже безвилазно провели в чотиривимірному просторі, спостерігаючи й вивчаючи його властивості. Такий режим роботи можна було частково пояснити обмеженістю в часі, але й нестерпне відчуття клаустрофобії тривимірного світу також додало їм наснаги.

На п’ятий день після початку прискорення всіх, хто перебував у чотиривимірному просторі, раптово викинуло в тривимірний світ навіть без проходження через точку викривлення. Система моніторингу кораблів засвідчила, що всередині корпусів зникли незвичні джерела електромагнітного випромінювання. Точки викривлення залишилися позаду, як і чотиривимірна зона, — «Синій простір» і «Гравітація» вилетіли за межі аномалії.

Це було дещо несподівано, оскільки за розрахунками вони мали досягти межі аномалії лише за 20 годин льоту. Можливих причин було дві: рух чотиривимірної зони прискорився в напрямку, протилежному вектору руху кораблів, або ж розмір цієї ділянки скорочується сам собою. Більшість вважала, що правильна друга версія. Окрім власних спостережень, усі пам’ятали почуте від Кільця:

Коли пересихає море, риба збивається в калюжі. Коли ж калюжі висихають — риба зникає.

Пара кораблів розпочала гальмувати на повній потужності двигунів, допоки не опинилася на стику чотиривимірної зони й тривимірного простору, де, як вважалося, було безпечно.

Край чотиривимірної ділянки неможливо було побачити неозброєним оком: космос здавався порожнім і спокійним, немов вода в глибокому басейні. Море зірок Чумацького Шляху, як і завжди, виблискувало сріблястим світлом, не допускаючи думки, що там, попереду, в іншому вимірі схована величезна таємниця.

Але незабаром їхнім очам відкрилося дивне й неймовірне видовище: прямо попереду раптово нізвідки з’являлися лискучі довгі лінії. Спочатку вони здавалися ідеально прямими і, якщо дивитися неозброєним оком, пласкими. Лінії простягалися на відстань від 5 до 30 тисяч кілометрів. Одразу після появи вони виблискували синім, поступово змінюючи забарвлення на червоне, одночасно згинаючись, скручуючись, і в результаті розламалися на безліч дрібних частин, які незабаром зникли. Згідно зі спостереженнями, подібні лінії утворювалися саме на межі чотиривимірної зони, ніби невидима гігантська ручка раз-по-раз обводила її кордони в просторі.

Кораблі відправили автоматичний зонд до межі двох вимірів, де з’являлися довгі лінії. На їхнє щастя, зонд якраз підлітав до кордону, коли виблиснула наступна лінія, тож прилади мали змогу зафіксувати явище з відстані лише в 100 кілометрів. Тепер деталі того, що відбувалося, можна було розгледіти навіть зі звичайної фокусної відстані. Щойно попереду засвітилося синім, зонд полетів у тому напрямку на повній швидкості й здолав відстань до ліній якраз у ту мить, коли вони зігнулися й розчинялися в просторі. Детектори показали надзвичайно високу концентрацію гідроґену й гелію, а також велику кількість пилу важких елементів, здебільшого феруму й силіцію.

Вивчивши дані спостережень, Ґуань Їфань та інші науковці швидко зрозуміли природу цих ліній: це був результат потрапляння речовини з чотиривимірного простору в тривимірний. Зі скороченням чотиривимірної зони часточки речовини потрапляють у тривимірний простір і миттєво розкладаються на елементи. Хоча об’єм речовини, що просочується в нижчий вимір, мізерний, її розгортання в тривимірному світі призводить до експансивного збільшення в об’ємі й розширення по прямій. Згідно з підрахунками, кілька десятків грамів чотиривимірної речовини вистачило б, щоб сформувати в нашому світі лінії завдовжки 10 тисяч кілометрів.

Враховуючи швидкість скорочення чотиривимірного фрагмента, приблизно за двадцять днів можна було очікувати на викид у тривимірний простір Кільця! Капітани кораблів вирішили, що вони мусять залишитися, аби стати свідками такого космічного дива. Зрештою, тепер вони можуть нікуди не поспішати. Спалахи довгих ліній маркували край чотиривимірної зони, тож обидва кораблі рухалися вперед із обережністю, підтримуючи швидкість скорочення аномалії.