Раптом кільце завбільшки з монету перетворилося на гігантський об’єкт. Чжо Вень поглядом змусив човник виконати протиаварійний маневр — він оминув дужку Кільця, пролетівши крізь отвір посередині. Тепер картина, що відкрилася очам пасажирів, нагадувала гігантську арку, підвішену в просторі. Човник почав гальмувати на повну й розвертатися, зависнувши недалеко від центру Кільця.

Уперше люди наблизилися до справжнього чотиривимірного об’єкта. Подібно до вже знайомого об’ємного відчуття чотиривимірного простору, дослідники тільки зараз збагнули справжню велич об’єктів, створених у цьому світі. Хоча Кільце не відкривало їхнім поглядам глибинних таємниць свого влаштування, вони не могли не відчути величезної глибини й вселенського спокою, які віяли від цього об’єкта. Для тривимірних істот Кільце мало вигляд не окремого об’єкта, а суперпозицій незліченних Кілець. Ця чотиривимірна структура захоплювала дух, даючи спостерігачам змогу побачити священну гору Меру всередині гірчичного зерна, як описується в буддійській сутрі[22].

З близької відстані поверхня Кільця мала дещо інший вигляд, ніж під час спостереження за допомогою телескопа з космічного корабля: колір із золотавого змінився на темно-мідний, а тонкі лінії, які здавалися якоюсь схемою, виявилися подряпинами від зіткнень. Кільце й досі не виказувало жодних ознак активності — ніякого світіння чи іншого випромінювання. Вдивляючись у прадавню поверхню Кільця, троє дослідників на човнику відчули дежавю: згадавши лискучі поверхні знищених Краплин, вони намагалися уявити, наскільки величний вигляд мало це чотиривимірне Кільце, якщо колись виблискувало дзеркальними боками.

Діючи за заздалегідь погодженим планом, капітан Чжо Вень надіслав до Кільця привітання радіохвилями середньої довжини. Це було просте растрове зображення, що складалося з шести рядків крапок, які утворювали послідовність простих чисел: 1, 3, 5, 7, 11, 13.

Вони навіть не сподівалися отримати якусь відповідь, але та надійшла негайно. Швидкість була настільки разючою, що всі троє не повірили власним очам. Інформаційне вікно посередині кабіни човника відобразило растрове зображення, аналогічне тому, яке надіслали вони, — шість рядків крапок формували такі шість чисел послідовності: 17, 19, 23, 29, 31, 37.

Вочевидь, звідти відповіли на привітання.

План експедиції передбачав лише відправлення повідомлення без надії на відповідь, тож ніхто не розробляв подальших дій після отримання відповіді. Поки трійця обговорювала їх, система зв’язку човника отримала таке растрове зображення від Кільця, іншу послідовність чисел: 1, 3, 5, 7, 11, 13, 1, 4, 2, 1, 5, 9.

Незабаром надійшла й третя послідовність: 1, 3, 5, 7, 11, 13, 16, 6, 10, 10, 4, 7.

І четверта: 1, 3, 5, 7, 11, 13, 19, 5, 1, 15, 4, 8.

І п’ята: 1, 3, 5, 7, 11, 13, 7, 2, 16, 4, 1, 14…

Растрові зображення продовжували надходити одне за одним. Очевидною закономірністю рядків чисел були перші шість із них — привітання, відіслане човником. Що стосується наступних шести чисел у кожному зображенні, то Чжо Вень і Вест перевели погляд на Ґуань Їфаня — єдиного справжнього вченого серед присутніх. Космолог довго вдивлявся в рядки чисел, що з’являлися на інформаційному вікні, але зрештою лише розгублено похитав головою:

— Я не бачу в цих послідовностях жодної закономірності.

— То припустимо, що її там просто немає. — Вест вказав на інформаційне вікно: — Перші шість чисел надіслали ми, тож цілком логічно, що вони могли бути сприйняті як наше позначення. Інші шість чисел щоразу змінюються, тож їх можна інтерпретувати як «усе про тебе».

— «Воно» хоче дізнатися більше про нас?

— Імовірніше, отримати більше інформації для розробки й встановлення комунікації вищого рівня, перш ніж ми зможемо спілкуватися далі.

— То відправмо йому систему Розета.

— Спершу ми маємо отримати дозвіл.

Система Розета була базою даних, розробленою для навчання трисоляріан земних мов. Вона включала близько двох мільйонів унікальних позначень із історії Землі та людства, а також велику кількість динамічних зображень і малюнків. Система містила програмне забезпечення для зіставлення тексту з відповідними зображеннями чи його частинами для полегшення тлумачення й вивчення земних мов.

Материнський корабель схвалив запит дослідників, але на човник систему Розета попередньо не встановили, а канал зв’язку між кораблями був заслабким для передачі настільки великого масиву інформації. Напряму транслювати інформацію з корабля в Кільце за допомогою електромагнітних хвиль виявилося неможливим, але, на щастя, «Гравітація» була оснащена передатчиком нейтрино. Залишалося сподіватися, що Кільце здатне отримувати інформацію подібним чином.

За три хвилини після закінчення передачі «Гравітацією» системи Розета за допомогою пучка нейтрино човник отримав серію растрових зображень від Кільця. Перше зображення — ідеальний квадрат зі стороною у вісім крапок, загалом — 64; в куті наступного зображення бракувало однієї крапки — лишилося 63; третє зображення позбулося вже двох — 62…

— Це зворотний відлік або ж індикатор виконання завдання. Це може свідчити, що «воно» отримало Розету й обробляє масив даних. Зачекаймо, — запропонував Вест.

— Але чому відлік розпочався з 64?

— У двійковій системі числення число «64» є аналогом «100» в десятковій системі — перше розумно велике.

Чжо Вень і Ґуань Їфань зрозуміли, що участь Веста в експедиції виявилася недаремною — схоже, психолог дійсно відточив навички налагодження контактів із розумними чужинними формами життя.

Коли зворотний відлік дійшов до 57, відбулося дещо дивне: наступне число, надіслане Кільцем, висвітилося вже не малюнком із крапок, а знайомими арабськими цифрами — 56!

— Ти диви, як швидко вчиться! — вигукнув Ґуань Їфань.

Зворотний відлік тривав, зменшуючись на одиницю кожні десять секунд. За кілька хвилин відлік добіг кінця, продемонструвавши на екрані нуль, який змінився зображенням із чотирьох китайських ієрогліфів:

> 我是墓地。 — Я — поховання.

У системі Розета використовувалася суміш китайських ієрогліфів і англійських слів, тож цілком логічно, що Кільце мало писати повідомлення саме подібним чином, але це речення було написано ієрогліфічним письмом. Ґуань Їфань увів запитання у віконце й розпочав спілкування між людством і Кільцем:

> Чиє поховання?

> Того, хто його створив.

> Це космічний корабель?

> Колись я було космічним кораблем. Але тепер я мертве, тож я поховання.

> Що ти таке? Хто з нами спілкується?

> Я — поховання. З тобою спілкується поховання. Я вже мертве.

> Ти маєш на увазі, що ти корабель-привид, на якому загинув увесь екіпаж? То ти система управління кораблем?

(Жодної відповіді)

> Навколо видніються чимало подібних об’єктів. То вони всі поховання?

> Більшість із них поховання, а решта стане ним найближчим часом.

> Ви дісталися сюди здалеку, чи завжди тут були?

> Я здалеку; вони всі так само здалеку, але з інших місць.

> Звідки?

(Жодної відповіді)

> Ви створили чотиривимірний простір?

> Ви розповіли, що вийшли з моря. Ви створили море?

> Отже, цей чотиривимірний простір для вас чи вашого творця — те саме, що море — для нас?

> Це вже калюжа. Море давно висохло.

> Чому на такій маленькій ділянці простору скупчилося стільки космічних кораблів, чи то поховань?

> Коли пересихає море, риба збивається в калюжі. Коли ж калюжі висихають — риба зникає.

> Тут зібрано всю рибу?

> Риби, винної у висиханні моря, тут нема.

> Вибачте, але це важко зрозуміти.

> Риба, яка висушила море, вийшла на сушу ще до того, як воно висохло, й перебігла з одного Темного лісу до іншого.

Два слова в цьому реченні пролунали, немов два розкотисті гуркоти грому. Троє дослідників у човнику й усі члени екіпажів двох кораблів, які вслуховувалися в слабкий сигнал, здригнулися від почутого.