Співак міг просто терпляче чекати, допоки правдиві координати зрештою зачистять інші невідомі тіла з низькою ентропією, проте це не пішло б на користь материнському світу та насінині. Оскільки Співак отримав координати і поглянув на вказаний світ, то встановив із ним певний зв’язок. Було б наївним вважати, що такий зв’язок залишиться одностороннім. Досить згадати великий закон синхронності виявлення: якщо ви змогли відшукати світ із низькою ентропією, то і цей світ зможе рано чи пізно роздивитися вас, це лише питання часу. Тому чекати, доки інші закінчать за тебе роботу, — просто небезпечно.

Наступним завданням було перемістити ці, вже безплідні, координати до бази даних — архіву, який називався похованням. Цього також вимагав протокол. Звісно, вся супутня інформація координат — історичні записи тощо — також відправиться до архіву, так само як у материнському світі за звичаєм із останками хоронять особисті речі.

Серед «особистих речей» виявилося дещо, що змогло привернути увагу Співака: три записи спілкування загиблого світу з іншим адресатом, яке відбувалося з використанням середньої мембрани. Середня мембрана була найменш ефективною, найпримітивнішою з-поміж інших. Більшість у спілкуванні віддавала перевагу використанню довгої мембрани, але подейкують, що для цього можна використовувати навіть коротку. Якщо це виявиться правдою, то абоненти стануть рівними богам. Але Співакові подобалося працювати з середньою мембраною. Він вважав, що вона наділена простою красою, яка символізувала епоху, сповнену радістю. Співак часто компілював примітивні повідомлення з мембрани у тексти пісень, які було так приємно співати. Звісно, він зовсім не розумів сенсу повідомлень, та це й не було потрібно. За винятком координат, інформація з примітивних повідомлень не була аж надто корисною. Краще було просто насолоджуватися їхньою музикою.

Але цього разу Співакові вдалося зрозуміти частину повідомлення, оскільки воно мало систему автодекодування! Хоча Співак зміг вловити лише загальні обриси описуваних подій, йому відкрилося чаруюче дійство!

Спочатку інший світ передав повідомлення за допомоги примітивної мембрани. Особини з низькою ентропією незграбно зачепили свою зірку — Співак вирішив називати їх щипачами, — мов стародавні музики материнського світу, які перебирали струни цитр. Саме це повідомлення містило систему автодекодування.

Хоча ця система й була вкрай примітивною, цього виявилося достатньо, аби Співак зміг зрозуміти, що послан­ня знищеного світу містило ту саму систему, а отже, було відповіддю на перше повідомлення! А ще неймовірнішим виявилося те, що щипачі надіслали свою відповідь!

Надзвичайно цікаво!

Співак раніше чув про світи з низькою ентропією, в яких відсутні інстинкти переховування та зачищення, але на власні очі бачив уперше. Звісно, ці три сеанси зв’язку між двома світами не містять точної інформації про місце їхнього розташування, проте дають уявлення про відстань між ними. Якби їх відділяла значна відстань, це не становило б для них жодної проблеми. Але відстань між ними була просто мізерною — лише 416 структур; тобто вони фактично приклеїлися один до одного. Таким чином, знаючи місцерозташування одного зі світів, можна легко з’ясувати, де розташовано інший, це було лише питанням часу.

Саме так відкрили світ щипачів.

За дев’ять відтинків часу після перших трьох повідом­лень відбулася ще одна трансляція: щипачі знову активували свою зірку, щоб передати повідомлення… з координатами! Головне ядро достеменно визначило, що це координати. Співак поглянув на зазначену зірку і виявив, що цю систему зачистили приблизно 35 відтинків часу тому. Він подумав, що, ймовірно, помилився: у щипачів усе-таки був ген переховування, бо неможливо мати ген зачищення і не мати до пари іншого. Але, як і більшість інших мовців, вони, вочевидь, не мали технологій зачистки.

Стає ще цікавіше.

Чому ж тоді хтось із низькою ентропією, зачистив­ши систему з трьома зірками, не зробив того самого зі щипачами? Пояснень не бракує. Можливо, вони просто не помітили первісного обміну трьома повідомленнями, оскільки інформація, що передається найпримітивнішою мембраною, часто лишається поза увагою. Але поміж мільйонів світів хтось усе-таки мав це помітити, як-от Співак тепер. Навіть якби він пропустив, це стало б надбанням іншої істоти з низькою ентропією — питання лише в часі. Не слід виключати можливість, що щипачів помітили, але вирішили, що спільнота з низькою ентропією, не наділена геном переховування, не становить серйозної загрози і не вартує такого клопоту.

Але це помилка! Велика помилка! Якщо щипачі дійсно не мають гена переховування, то вони не бояться викриття факту свого існування і будуть експансивно рости та нападати без остраху.

Принаймні допоки їх не знищать.

Але цей випадок був іще загрозливішим. Через дев’ять відтинків часу після обміну трьома повідомленнями відбулася передача координат іншої системи. Ще через 60 відтинків часу координати знищеного тризіркового світу були передані вже за допомогою довгої мембрани з якогось іншого місця. Такий ланцюг подій малював лиховісну картину великої небезпеки. Зачистка тризіркової системи відбулася 12 відтинків часу тому, тож щипачі мали зрозуміти, що їхнє місцеперебування теж розкрито. Єдиним виходом для них було б закутатися туманністю, що повільно обертається, аби продемонструвати відсутність небезпеки для інших і не провокувати нападів.

Але вони цього не зробили. Можливо, вони не мають відповідних знань? Але після першого використання власної зірки для розсилання повідомлень минуло достатньо часу, щоб навчитися цього. Можливо, вони вирішили просто цього не робити?

Якщо так, то щипачі становлять надзвичайну небезпеку, значно більшу, ніж той знищений світ.

Крийся добре; очищуй заповзято.

Співак окинув оком світ щипачів. Цілком стандартна зоряна система, якій лишилося існувати ще принаймні один мільярд відтинків часу. Система мала вісім планет — чотири рідкі планети-гіганти та чотири кам’янисті планети. Досвід підказував Співакові, що цивілізація з низькою ентропією, яка відіслала первісне повідомлення, мешкає на одній із кам’янистих планет.

Співак активував «велике око» — він украй рідко користався цим приладом, оскільки не мав достатньо повноважень для цього.

— Ти що замислив? — напосів Старший на насінині. — «Велике око» зараз дуже зайняте.

— Я хотів би поглянути зблизька на один зі світів із низькою ентропією.

— Це не твоя робота. Для виконання твоїх завдань тобі вистачає обладнання.

— Мені просто стало цікаво.

— «Велике око» має значно важливіші цілі для спостереження. У нас нема часу задовольняти твою цікавість. Повертайся до виконання своїх обов’язків.

Співак не наполягав. Посада очищувача належала до найнижчого рангу на насінині. Усі ставилися до нього зневажливо, вважаючи його роботу простою й рутинною. Але вони забували, що випадки трансляції координат часто становили значно більшу небезпеку, ніж добре заховані світи.

Лишалося розпочати процедуру зачистки. Співак знову вийняв кульку маси зі сховища й раптом збагнув, що використовувати звичні засоби для зачистки світу щипачів буде помилкою. Їхня зоряна система мала іншу, ніж знищена сусідка, структуру: в ній були сліпі плями. Використання кульки маси може залишити незачищені ділянки, і всі зусилля підуть прахом. Для гарантованого ефекту треба скористатися двовимірною фольгою, але Співак не має повноважень обирати її як зброю на власний розсуд, тому повинен отримати дозвіл від Старшого.

— Мені потрібна двовимірна фольга для повної зачистки, — повідомив він Старшому.

— Використання дозволяю, — негайно відізвався той.

Шматок фольги з’явився перед Співаком. Він зберігався в запечатаній упаковці й сяяв кришталевою чистотою. Хоча цей різновид зброї не був унікальним, він не подобався Співакові. Дорогий набій приховував у собі жорстоку смерть, хоча Співакові й подобалася втілена в ньому естетична непоступлива м’якість, якій було до снаги увіковічити смерть у пісні.