Але Співакові все одно було трохи не по собі.
— Чому ви цього разу дали мені дозвіл на використання фольги так легко?
— Не така вже вона й дорога.
— Але ж якщо ми постійно будемо вдаватися до використання…
— Вона використовується повсюдно у Всесвіті.
— Так, це правда. Але раніше ми були значно стриманішими у використанні…
— Ти щось чув? — Старший пробігся свідомістю Співака, змусивши його здригнутися. Він швидко відшукав підслухані чутки, але вони не були великим гріхом — на борту насінини ця інформація вже стала набуттям усіх.
Чутки стосувалися перебігу військових дій між материнським та окраїнним світами. У минулому повідомлення про військову кампанію надходили регулярно, але потім їх транслювання припинилося. Це могло свідчити лише про одне: події розгортаються не надто добре чи й узагалі склалася кризова ситуація. Материнський та окраїнний світи мирно співіснувати не можуть: або вороги загинуть, або ж знищать нас. Якщо надії на перемогу не лишилося…
— Материнський світ вирішив перейти у двовимірний простір? — запитав Співак. Звісно, Старший уже знав, що він хотів спитати.
Старший не відповів. Мовчання не менш змістовне за відповідь.
Якщо все дійсно так, то це величезне горе. Співак й уявити собі не міг такого життя. Але на верхівці піраміди цінностей знаходиться саме виживання — воно вище за все. Вирішуючи завдання з виживання, всі тіла з низькою ентропією у Всесвіті можуть вибрати лише менше з двох зол.
Співак видалив ці думки зі свого органу пізнання. Йому не варто про це думати, бо інакше точно не уникнути проблем. Ліпше він спробує пригадати, на якому рядку пісні зупинився. Пригадувати довелося довго, але зрештою він продовжив із того самого місця:
Посмугований прекрасними відмітками,
Він здається м’яким, мов мул на мілководді…
Вона загорнеться в тканину часу
І запросить полетіти до краю існування.
О, цей безтілесний політ:
Очі наші бачитимуть привиди зірок,
І ми здаватимемося їм примарами.
…
Не припиняючи мугикати, Співак помістив двовимірну фольгу в щупик силового поля і безжурно вистрілив у напрямку зоряної системи щипачів.
Рік 67-й Епохи сховищ. «Зоряне кільце»
Чен Сінь пробудилася й зрозуміла, що перебуває у невагомості.
Гібернація відрізнялася від звичайного сну тим, що втрачалося відчуття плину часу. Протягом усієї процедури ви могли розуміти, скільки минуло часу, лише протягом двох годин: години до входження у стан гібернації і години після. Скільки часу ви не перебували б у сплячці, вам усе одно здається, що минуло не більше двох годин. Тому щоразу при виході з гібернації виникає відчуття швидкого перемотування часу-простору, ніби ти ввійшов крізь ворота в абсолютно новий світ.
Чен Сінь зрозуміла, що перебуває у білій сфері, а поруч із нею левітує АА, вдягнута у такий самий компресійний костюм для гібернації. У неї було мокре волосся, кінцівки безсило висіли, навіть не роблячи спроб поворухнутися, — вочевидь, їх пробудили в один і той самий час. Коли вони зустрілися поглядами, Чен Сінь спробувала щось запитати, але оніміння від лютого холоду ще не минуло, тож їй не вдалося витиснути жодного звуку. АА у відповідь злегка похитала головою, підказуючи, що знає не більше за Чен Сінь.
Чен Сінь виявила, що їхня сфера залита жовтуватим світлом, яке нагадувало призахідне Сонце й проникало крізь круглий отвір, схожий на ілюмінатор. У ньому було видно тільки розмиті кручені лінії, об’єднані паралельними смугами жовтого та синього кольорів, — світ, у якому бушували шторми й вихори. Вочевидь, це поверхня Юпітера. І вона дуже відрізнялася від вигляду планети півстолітньої давнини, який пам’ятала Чен Сінь.
Широкий і бурхливий хмарний пояс посередині нагадував їй Жовту річку, хоча вона чудово розуміла, що один із вихорів цієї річки міг запросто проковтнути Землю. На тлі такої картини Чен Сінь угледіла об’єкт, корпус якого мав вигляд витягнутого циліндра з перерізами різного діаметра. Три коротші циліндри у різних місцях перпендикулярно кріпилися до більшого, повільно обертаючись навколо його осі. Чен Сінь вирішила, що бачить велике космічне місто, яке складається з восьми зістикованих менших міст.
Інший факт був не менш дивовижним: місце, де вони перебували, залишалося статичним відносно космічного міста, а от поверхня Юпітера на задньому плані повільно оберталася! І, зважаючи на яскравість баченої ділянки, вони зараз перебували на сонячному боці планети — можна було навіть побачити тінь космічного міста, відкинуту завдяки сонячному світлу на газоподібну поверхню Юпітера. За деякий час у полі зору з’явився термінатор Юпітера, розділивши планету на світлу і темну частини, та вигулькнула Велика червона пляма, яка ще не втратила здатності лякати, віщуючи про прихід монстра. Усе це підтверджувало факт того, що і місце, де вони зараз перебували, і космічне місто не перебувало у затінку Юпітера й не оберталися разом із планетою навколо Сонця. Натомість вони перетворилися на супутники Юпітера й кружляли навколо планети-гіганта.
— Де ми? — запитала Чен Сінь хрипким голосом. Вона, хоч і насилу, але вже змогла говорити, однак решта тіла все одно відмовлялася коритися її волі.
— Точно не знаю, здається, на космічному кораблі, — знову похитала головою АА.
Вони продовжували парити в жовтому світлі Юпітера, немов уві сні.
— Ви на борту «Зоряного кільця».
Голос пролунав з інформаційного вікна, яке секунду тому вигулькнуло біля них. На екрані з’явився сивий чоловік, у якому Чен Сінь із першого погляду впізнала Цао Біня. Побачивши, наскільки постарів її знайомий, Чен Сінь збагнула, що вони з АА провели в гібернації чимало часу. Цао Бінь підтвердив її здогадки, повідомивши, що сьогодні 19 травня 67-го року Епохи сховищ, тож із часу їхнього останнього нетривалого пробудження минуло 56 років. Чен Сінь знову сховалася від плину часу в гібернації й мусила спостерігати, як блискавично зістарилися всі інші. Почуваючись у цьому винною, вона вирішила більше не користуватися гібернацією, хай які випробування на неї не очікували б.
Цао Бінь повідомив, що космічний корабель, на якому вони зараз перебувають, представляє найсучасніше покоління зорельотів і був збудований лише три роки тому, отримавши назву у спадок від попередників. Цао Бінь також розповів, що після повстання на Зоряному кільці більш ніж пів століття тому його разом із Бі Юньфеном визнали винними й засудили до невеликих строків ув’язнення, проте амністували задовго до повного відбуття покарання. Бі Юньфен помер понад 10 років тому, але попрохав передати їй щирі вітання. Чен Сінь відчула, як сльози застилають її очі.
Також Цао Бінь розповів, що чисельність міського кластера Юпітера зросла до 52 міст, більшість із яких вирішили об’єднатися у великі конструкції. Зараз вони мають змогу спостерігати в ілюмінаторі юпітеріанське Гігамісто ІІ. Завдяки подальшому вдосконаленню Системи раннього сповіщення Сонячної системи всі міста стали штучними супутниками Юпітера й мали змінити орбіту лише після отримання повідомлення про напад за теорією Темного лісу, сховавшись на темному боці планети.
— Життя у містах знову почало нагадувати райське, але, на жаль, ви не встигнете побачити це на власні очі. Часу обмаль, — мовив Цао Бінь і раптом замовк. Чен Сінь із АА обмінялися стурбованими поглядами. Вони зрозуміли, що старий як міг відтягував цю мить, аби не псувати їхнього пробудження.
— Прийшло підтвердження завдання удару? — запитала Чен Сінь.
— Так, ми отримали остаточне підтвердження, — кивнув Цао Бінь. — За пів століття було дві хибні тривоги, й обидва рази ми були за крок до того, щоб вас пробудити, але тепер це правда. Діти — мені вже 120 років, і я маю право вас так називати, — так от, дітки, напад за теорією Темного лісу став дійсністю.
