Скролити безкінечний потік даних було роботою Співака; але справжнім його захопленням стало встановлення їх правдивості.

Співак чудово розумів, що його робота не є аж надто унікальною: він просто заповнював відсутні фрагменти. Але це мав хтось робити, і він навчився отримувати від такого процесу задоволення.

Якщо згадувати про приємні моменти, то, коли ця насінина відділилася від материнського світу, він іще був пристанищем радості й задоволення. Але відколи між материнським та окраїнними світами розпочалася війна, радості поменшало. Відтоді минуло понад 10 тисяч відтинків часу, і в материнському світі та цій насінині залишилося не так багато розваг. Щастя минулих часів можна було віднайти хіба що у старих музичних записах, наспівувати які — одна з небагатьох віддушин сьогодення.

Переглядаючи дані, Співак якраз наспівував одну з пісень:

Співак не нарікав на долю — виживання вимагає значних мисленнєвих зусиль й витрат енергії.

Ентропія Всесвіту дедалі збільшується, зменшуючи водночас ступінь упорядкованості, немов гігантський чорний птах, що розкинув безмежні крила, тисне згори на все суще. Але системи з низькою ентропією все ще були здатні стримувати її, ба навіть зменшувати. Ступінь упорядкованості в них зростав, немов фосфоресцентні утворення здіймалися з темряви морських глибин, прагнучи досягнути поверхні. У цьому й полягав сенс, вищий за будь-яку насолоду. Аби зберегти цей сенс, системи з низькою ентропією мали існувати і в майбутньому.

Намагання зрозуміти щось, вище за це, були чистим безглуздям. Подібні речі не варто навіть обмірковувати, бо все одно нічого нового не відкриєте, лише накличете біду. Не кажучи вже про вершину піраміди сенсу — її могло не бути взагалі.

Повертаючись до координат: існує багато їх різновидів, які зараз розлітаються космосом, подібно до матричних комах, що літали у небі материнського світу. Збір координат був завданням головного ядра, яке заковтувало всю інформацію, що поширювалася космосом: середню, довгу та легку мембрану, а одного дня, можливо, і коротку мембрану також. Головне ядро запам’ятовує місцерозташування всіх зірок, узгоджує з різними проєкціями та комбінаціями, визначаючи координати відправлення повідомлень. Казали, що головне ядро здатне вирахувати положення всіх зірок щомиті впродовж 500 мільйонів відтинків часу. Співак жодного разу не перевіряв правдивість цього твердження, бо це було чистим безглуздям. У ті далекі часи кластери з низькою ентропією траплялися у Всесвіті досить рідко, і не могло бути й мови про еволюцію генів переховування та зачищення.

Але тепер —

Крийся добре; очищуй заповзято.

Однак з усього масиву координат лише невелика частина була правдивою. Сліпа віра у фіктивні повідомлення спричинить очищення порожніх світів. Це було марнотратством енергії, але була й інша шкода — ці порожні світи могли стати в пригоді у майбутньому. Відправники неправдивих координат — дійсно нерозумні істоти, і з часом вони отримають відплату за це.

Існує кілька правил, яких можна дотримуватися, оцінюючи правдивість координат: наприклад, пакетний сигнал із координатами почасту виявляється неправдивим. Але подібні правила були суто евристичними: якщо ви хотіли з високою часткою вірогідності визначити правдивість координат, вам доводилося користуватися інтуїцією. Головне ядро цієї насінини не могло стати вам у пригоді. Навіть над’ядро материнського світу не допомогло б вам у розв’язанні цієї задачі, тому й досі існувала потреба у присутності тіла з низькою ентропією.

Співак володів такою здатністю, але це було не якимось особливим його талантом чи інстинктом, а саме інтуїцією, натренованою протягом десятків тисяч відтинків часу. Набір координат в очах невтаємниченого мав вигляд простої решітки, проте Співакові вона здавалася живою. Кожна деталь мала значення. Наприклад, яку кількість орієнтирів було використано? Яким чином позначена зірка-ціль? І безліч інших дрібних нюансів. Звісно, головне ядро також надасть певну інформацію: хронологічні записи, пов’язані з цим набором координат, напрямок до джерела мовлення та тривалість передачі. Усе разом органічно складеться в єдине ціле, і в свідомості Співака постане образ самого мовця. Дух Співака перетне прірву простору та часу, перегукнеться з духом мовця і відчує його страх і занепокоєння. Також будуть й інші незвичні для материнського світу почуття, такі як ненависть, ревнощі, жадібність тощо, але головним чином страх. Зі страхом координати набувають правдивості. Для всіх тіл із низькою ентропією страх є запорукою виживання.

Цієї миті Співак помітив правдиві координати в безпосередній близькості до напрямку руху насінини. Координати транслювалися за допомогою довгої мембрани, і навіть сам Співак не міг до пуття пояснити, чому він вирішив, що ця передача є правдивою, — інтуї­цію не завжди можна пояснити. Він ухвалив рішення зачистити передачу, бо все одно інших занять не було — його співу це аж ніяк не перешкоджало. Неважливо, помилився він чи ні. Зачистка не була ювелірною роботою і не вимагала абсолютної точності. Утім, вона також не була невідкладним завданням, просто колись все одно довелося б її зробити. Саме через це його посада не вважалася престижною.

Співак вийняв із збройного відсіку насінини кульку чистої маси і почав шукати поглядом зірку, на яку вказували координати. Головне ядро спрямовувало його погляд, немов спис, що летів зоряним небом. Співак утримував кульку маси щупиком силового поля, готуючись до пострілу. Але коли нарешті роздивився позначене місце, то розслабив щупик.

Однієї з трьох зірок бракувало, а на її місці клубочився білий зоряний пил, немов щойно вийняті китові тельбухи.

Світ уже зачищений, і тут більше нічого робити.

Співак повернув кульку маси до сховища.

Робота завершилася, навіть не почавшись.

Він активував у головному ядрі програму з відстеження точки пострілу кулькою маси, яка знищила цю зірку. Імовірність успіху подібного задуму була близькою до нуля, але за протоколом він мав це зробити. Програма швидко закінчила моніторинг — безрезультатно, як і завжди.

Незабаром Співак зрозумів, чому світ зачистили з таким поспіхом: на його околицях, десь на відстані половини структури цього світу, він угледів сліди туманності, які повільно оберталися. І якщо аналізувати ці два явища порізно, то важко зрозуміти причини появи цієї туманності. Однак якщо зробити прив’язку до координат трансляції, то одразу стає зрозуміло, звідки вона взялася. Туманності, що повільно обертаються, — небезпечний знак, саме тому світ зачистили так швидко. З’ясувалося, що існують інші сутності з низькою ентропією, наділені інтуїцією, кращою за його. Воно й не дивно. Як казав Старійшина: «Якими швидкими ви не були б, у Всесвіті точно знайдеться хтось, швидший від вас. І наскільки повільними ви не виявилися б, завжди є хтось повільніший».

Щиро кажучи, будь-яка трансльована координата буде рано чи пізно зачищена. Це просто питання часу. Вам цілком може здаватися, що ця координата неправдива, але в сотнях мільйонів інших світів із низькою ентропією існують сотні мільйонів інших чистильників, серед яких точно знайдеться бодай один, який вважатиме саме цю координату правдивою. Усі сутності з низькою ентропією мають ген зачищення, який є їхнім інстинктом. Окрім того, зачистка була некопіткою справою. У Всесвіті скрізь розкидані потенційні джерела сили, і вам лише треба змусити їх зробити зачищення за вас. Це не вимагало жодних зусиль, навіть не відволікало від співу.