Усі відзначили внесок Чен Сінь і АА в прорив у дешифруванні текстів казок. АА удостоїлася особливої похвали й одразу зрозуміла, що її статус в КІІ значно зріс.

Чен Сінь відчула, як зволожуються її очі. Вона думала про Юнь Тяньміна, уявляла, як він, опинившись у ворожому й дивному чужинницькому оточенні, незламно продовжує свою боротьбу посеред темряви нескінченної космічної ночі. Для того щоб донести людству сокровенне знання, він, напевно, витратив чимало часу, перш ніж створив систему підтримувальних метафор. Потім йому довелося вигадати понад сотню казок, аби з надзвичайною обережністю сховати потрібну інформацію в тексті трьох із них. Три століття тому він подарував Чен Сінь зірку, а три століття потому подарував людству надію.

Очікувалося, що надалі розшифровування текстів казок відбуватиметься досить жваво. Погодивши використання системи підтримувальних метафор, спеціалісти також виступили на підтримку й іншого, хоч і геть невмотивованого, припущення: якщо перша вдало розшифрована порція тексту стосувалася способу втечі за межі Сонячної системи, то інші його частини мають описувати способи передачі послання миру до Всесвіту.

Проте вже дуже скоро фахівці виявили, що, порівняно з вдало розшифрованою однією частиною тексту, зрозуміти решту прихованого в трьох казках послання буде набагато складніше.

На наступне засідання голова КІІ приніс із собою парасольку, виготовлену за його замовленням. Вона повністю повторювала описану в казках — ту, яку майстер Ефір подарував принцесі: велика, чорного кольору, до кінця кожної з восьми спиць прив’язані камінці. Класичні парасольки в сучасному світі вже давно вийшли з ужитку. Замість них користувалися пристроєм, який називався «дощовий екран» і нагадував маленький ліхтарик: із нього струменіло повітря, що здувало дощові краплі. Звісно, люди мали уявлення про класичний вигляд парасольок, бо бачили їх у фільмах і телепрограмах, проте мало хто тримав у руках. Присутні з цікавістю взялися крутити парасольку й пересвідчилися, що її дійсно можна утримувати у відкритому положенні за рахунок відцентрової сили та прив’язаних камінців, як і описано в казках. І так само чується відповідне звукове сповіщення, коли обертання стає занадто швидким або занадто повільним. Усі, хто спробував покрутити парасольку, в один голос твердили, що це дуже виснажливо, й висловлювали щире захоплення годувальницею принцеси, яка легко могла обертати її цілий день без перерви на відпочинок.

АА й собі взяла парасольку і розкрила її над головою. Вона мала не такі сильні руки, тож парасолька почала швидко провисати й почулося пташине цвірінчання, яке попереджало, що швидкість обертання стає занизькою.

Відколи голова КІІ уперше відкрив парасольку, Чен Сінь не відводила від неї погляду, а тепер несподівано крикнула АА:

— Не зупиняйся!

AA збільшила швидкість обертання парасольки, й пташине щебетання стихло.

— Крути швидше, — сказала Чен Сінь, продовжуючи дивитися на парасольку.

АА почала з усіх сил обертати парасольку, аж поки не почулося гудіння, як при сильному вітрі, що попереджало про зависоку швидкість обертання. Чен Сінь знову попросила її сповільнитися, й знову роздалися пташині трелі; й так кілька разів.

— Це не парасолька! — викрикнула Чен Сінь. — Я знаю, що воно таке.

Бі Юньфен, який сидів поруч із нею, згідно кивнув:

— Я теж здогадався. — А потім повернувся до Цао Біня — третього з-поміж присутніх, хто народився в докризові часи: — Збагнути, що воно таке, могли тільки ми троє.

— Істинно так, — схвильовано відповів Цао Бінь, також не відводячи погляду від парасольки. — Але вже навіть у наші часи це була рідкісна річ.

Дехто з присутніх дивився на трійцю як на викопних істот, інші не зводили очей із парасольки. Але ніхто не розумів, про що мова, й усі чекали пояснень.

— Відцентровий регулятор парового двигуна, — пояснила Чен Сінь.

— Що воно таке? Якась схема управління?

Бі Юньфен похитав головою.

— Коли було винайдено цю річ, ще не було електричного струму.

Цао Бінь пояснив:

— Це пристрій для підтримки роботи парової машини на заданих обертах за змінного навантаження, винай­дений у ХVIII сторіччі. Він складається з двох-чотирьох тягарців, підвішених на важелях, які сполучені через дві тяги з муфтою, що ковзає по валу регулятора. Нагадує цю парасольку, але з меншою кількістю спиць. Вал пристрою обертається паровим двигуном, і якщо додати пари, то його обертання прискориться, й при такій конструкції регулятора це призведе до підняття тягарців угору. Рух тягарців через ковзну втулку й систему важелів спричинить закривання заслінки, а це зменшить подачу пари в парову машину, що матиме наслідком зниження обертів. Коли ж частота обертів парової машини зменшиться, то сповільниться й обертання валу, а відтак — зменшиться відцентрова сила. Таким чином, тягарці опустяться вниз, спричиняючи відкриття заслінки, що забезпечить збільшення подачі пари… Це найдавніша промислова система автоматичного керування.

Отже, людство зрозуміло першу частину дворівневої метафори парасольки. Але, на відміну від човника-оригамі, який урухомлюється за допомогою мила, відцентровий регулятор парового двигуна не вказував на щось конкретне. Друга частина дворівневої метафори отримала багато інтерпретацій, найпопулярнішими з яких стали дві: система управління з негативним зворотним зв’язком і стала швидкість.

Спеціалісти почали шукати в тексті визначальну метафору й незабаром збагнули: принц Глибока вода. Зріст принца не змінювався для спостерігача, незважаючи на зміну відстані між ними. Цей опис також можна було трактувати по-різному, але з-поміж усіх варіантів було обрано два найочевидніших: спосіб передачі інформації, за якого сигнал із пройденою відстанню не затухає, та фізична величина, яка є сталою в будь-якій системі відліку.

Зіставивши всі метафори стосовно парасольки, фахівці змогли встановити найбільш вірогідне поєднання: стала швидкість, що не змінюється у будь-якій системі відліку.

Вочевидь, ішлося про швидкість світла.

Несподівано для всіх було знайдено ще одну визначальну метафору для опису парасольки.

От саме з них і виробляють чарівне мило з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая. Але збирати ці бульбашки — надзвичайно складна справа, оскільки вони розносяться зі швидкістю вітру… Тільки найпрудкіші коні, яких на весь Хе’ерсіньґеньмосикеньлай набереться з десяток, можуть наздогнати бульбашки, що розносяться вітром. Коли вітер починає їх видувати з чарівних бульбочкових дерев, миловари сідають на цих швидких коней і мчать за вітром, ловлячи їх спеціальною марлею… Бульбашки з чарівних дерев узагалі не мають ваги, тож справжнє чисте мило з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая теж невагоме. Це найлегша річ у світі, проте надзвичайно дорогоцінна.

Найшвидше у світі; не має маси чи ваги — проста однорівнева метафора світла.

Отже, метафорично парасолька вказувала на світло, але ловлю чарівних бульбашок із бульбочкових дерев можна було інтерпретувати двояко: абсорбування світлової енергії або зменшення швидкості світла.

Більшість інтерпретаторів схилялися до думки, що перший варіант тлумачення має мало спільного зі стратегічними завданнями людства, тож усі сфокусувалися на другому варіанті.

Хоча вони ще не могли чітко зрозуміти сенс послання, під час обговорення другого варіанта тлумачення метафори зосередилися на можливому взаємозв’язку між зменшенням швидкості світла й транслюванням послання миру до Всесвіту.

— Уявімо, що нам вдалося знизити швидкість світла в межах Сонячної системи. Тобто космічний простір, обмежений орбітою Нептуна чи поясом Койпера, матиме інші властивості, які будуть помітні навіть для віддаленого спостерігача.

Ця думка не давала спокою нікому з присутніх.

— Але чи матиме це якесь значення для сторонніх спостерігачів? Припустимо, ми зменшимо швидкість світла на одну десяту — яким чином це переконає когось у відсутності загроз із нашого боку?