Кронотос не хотів здаватися, але тут втрутився Горпах, пропонуючи відкласти подальшу частину дискусії. Він просив подати конкретні пропозиції, які б випливали з того, що встановлено з великою долею ймовірності. Ниґрен спитав, чи не можна було б екранувати людей, одягаючи їм металеві шоломи, які унеможливлюють дію магнітного поля. Фізики, однак, дійшли висновку, що це не дасть результату, бо дуже сильне поле утворить у металі силові завихрення, котрі розігріють шолом до високої температури. Коли почне пригрівати, не буде іншої ради, як зірвати його з голови, наражаючись на відомі наслідки.

Була вже ніч. Горпах в одному кутку зали розмовляв з Ляудою та лікарями; окремо зібралися кібернетики.

— Дуже дивно, що істоти з вищим інтелектом, ті макроавтомати, не перемогли, — сказав хтось. — Це був би виняток, що підтверджує правило: еволюція рухається в напрямку ускладнення, вдосконалення гомеостазу... Питання інформації, її використання...

— Ті автомати не мали шансу саме через те, що були вже від початку надто високорозвиненими й складними, — заперечив Саураган. — Такими їх зробили конструктори для полегшення співпраці з мислячими істотами, а коли ліряни зникли, вони залишилися мовби каліками, позбавленими командування. Натомість ті форми, з яких виникли нинішні «мушки» (я зовсім не стверджую, що вони існували вже тоді, навіть уважаю це винятком, вони, очевидно, виникли значно пізніше), ті форми були порівняно примітивні і тому мали перед собою багато шляхів розвитку.

— Може, був навіть вищий чинник, — докинув доктор Сакс, підійшовши до них. — Ми маємо справу з механізмами, а механізми ніколи не виявляють таких саморемонтних тенденцій, як живі тварини, жива тканина, котра сама відновлюється після скалічення. Макроавтомат, навіть якби міг відремонтувати інших, потребує для цього інструментів, цілого машинного парку. Отож вистачило відрізати їх від таких інструментів, щоб осліпити. Тоді вони стали жертвою, майже безборонною, для літаючих створінь, ушкодити які було значно складніше...

— Це надзвичайно цікаво, — раптом сказав Саураган. — Виходить, що автомати слід будувати цілком інакше, ніж робимо це ми. Аби вони були справді універсальними, слід брати за основу малі елементарні цеглинки, псевдоклітини, які можуть взаємозамінюватися.

— Не таке вже це й нове, — усміхнувся Сакс, — адже еволюція живих форм відбувається таким чином, і невипадково... Тому й те, що «хмара» складається з таких замінюваних елементів, напевно, не є випадковим... Це справа матеріалу: пошкоджений макроавтомат вимагає частин, витворити які може лише високорозвинена промисловість. Натомість конструкцію, складену з кількох кристаликів чи термісторів або інших простих ланок, можна й знищити, але це не завдасть відчутної шкоди, бо її негайно замінить один з мільярда подібних.

Зрозумівши, що тут небагато дочекається, Горпах покинув зібраних, які, мабуть і не зауважили цього, захопившись дискусією. Він пішов до рубки, щоб сповістити групу Рогана про гіпотезу «мертвої еволюції». Уже стемніло, коли «Непереможний» установив зв’язок із суперкоптером, що був у кратері. До мікрофона підійшов Ґаарб.

— Тут у мене лише семеро людей, — сказав він, — з них двоє лікарів з тими нещасними. Решта в даний момент сплять, окрім зв’язківця, який сидить зі мною. Так... Ми перебуваємо під повним силовим захистом. Але Роган ще не повернувся.

— Ще не повернувся?! А коли виїхав?

— Близько шостої вечора. Забрав шість машин і всіх інших людей... Ми домовилися, що він повернеться після заходу. Сонце зайшло десять хвилин тому.

— А ви маєте з ним радіозв’язок?

— Він зник годину тому.

— Ґаарбе! Чому ви негайно не сповістили мене?!

— Роган сказав, що зв’язок на якийсь час зникне, тому що вони в’їжджають в один із тих глибоких ярів, ви ж знаєте. Їх схили тут заросли тим металевим свинством, яке дає таке відбиття, що практично й мови немає, аби впіймати сигнал...

— Прошу негайно сповістити мене, коли Роган повернеться... він за це відповість... як так піде, ми швидко можемо втратити всіх...

Астрогатор іще говорив, коли його перервав вигук Ґаарба:

— Під’їжджають, астрогаторе! Бачу фари, піднімаються яром, це Роган... одна, дві — ні, тільки одна машина... зараз дізнаємося все...

— Чекаю.

Ґаарб, бачачи світло фар, котрі похитуючись над самою землею, щомиті вдаряли снопами у табір і знову ховались у складках місцевості, схопив ракетницю і двічі вистрелив угору. Ефект був чудовий: усі, хто спав, зірвалися на ноги; тим часом машина зробила півколо, зв’язківець на командному пункті відкрив прохід у силовій стіні, і крізь позначену блакитними вогниками смугу в’їхав транспортер, усіяний курявою, та застиг перед дюною, на якій стояв суперкоптер. Вражений Ґаарб упізнав у машині невеличку розвідувальну амфібію на три місця, котра слугувала для підтримки радіозв’язку. Разом з іншими, у світлі квапливо скерованих прожекторів, він побіг назустріч машині. Вона ще не зупинилась, як із люка вистрибнув чоловік у подертому комбінезоні. Обличчя мав таке вимазане брудом і кров’ю, що його не впізнали, аж доки не обізвався.

— Ґаарбе, — прохрипів бідолаха, хапаючи вченого за плече, і ноги його підкосилися.

Підбігли інші, підхопили товариша й загукали:

— Що трапилося?! Де інші?..

— Нема — вже — їх... нікого... — прошепотів Роган і знепритомнів, упавши на руки колег.

Близько дванадцятої ночі лікарям вдалося привести його до тями. Лежачи під алюмінієвим дахом барака, в кисневому наметі, він розповідав те, що за півгодини Ґаарб через телеграфіста передав «Непереможному».

Колона, яку вів Роган, складалася з двох великих енергоботів, чотирьох гусеничних всюдиходів і малої машини-амфібії. В останній був Роган з водієм Ярґом і боцманом Тернером. Рухалися валкою, визначеною регламентом процедури III ступеня. Першим їхав енергобот без людей, за ним розвідувальна амфібія Рогана, далі чотири машини, екіпажі яких складалися з двох осіб, а замикав колону другий енергобот. Разом із переднім вони оберігали всю групу куполом силового поля.

Роган зважився на цю експедицію, оскільки ще в кратері йому вдалося за допомогою «електричних собак» — ольфактометричних датчиків — виявити сліди чотирьох відсутніх людей групи Реґнара. Розуміли — якщо їх не знайти, то бідолахи загинуть від голоду чи спраги, блукаючи скелястими вертепами, ще безпорадніші, ніж діти. Перші кілометри розшукувані здолали, рухаючись за вказівниками датчиків. Біля входу до одного з широких і мілких у цьому місці ярів близько сьомої вони знайшли виразні сліди ніг, що відбилися в мулі, нанесеному напіввисохлим потоком. Вирізнялися три типи слідів, ідеально збережені на м’якій поверхні, які лише трохи підсохли протягом дня; був там і четвертий, невиразний, частково змитий водою, що ледь дзюркотіла серед каміння. Сліди з характерним рисунком вказували на те, що їх залишило важке взуття людей з групи Реґнара, які рухались у глибину яру. Трохи далі відбитки зникли на камінні, але це, звичайно, не зупинило Рогана, бо він знав, що схили яру дедалі стрімкішають. Тому здавалося неймовірним, що вражені амнезією втікачі могли на них видертися. Роган розраховував незабаром знайти їх у глибині яру, котрий не проглядався через численні круті повороти. Після короткої наради колона рушила далі, доки не підійшла до місця, в якому на обох схилах росли химерні, надзвичайно густі металеві хащі. Це були низькі, вузлуваті утворення заввишки від метра до півтора. Виростали із заповнених чорнуватим мулом тріщин у голих скелях. Спочатку це були окремі кущі, потім — суцільні хащі, котрі всуціль укривали обидва схили яру іржавим, колючим, мов щітка, покровом майже до самого дна, де, прихована великими каменями, струменіла ледь помітна нитка води.

Там і сям серед «кущів» виднілися отвори печер. З одних випливали тоненькі струмочки води, інші були сухі чи майже сухі. У ті отвори, які містилися низько, люди Рогана намагалися зазирати, присвічуючи ліхтариками. В одній із таких печер розшукувачі знайшли велику кількість дрібних трикутних кристаликів, частково затоплених водою, що стікала зі склепіння. Добру їх жменю Роган поклав до кишені. Якісь півкілометра вони дерлися вгору щораз стрімкіше: гусениці машин досі чудово долали схил. Оскільки в двох місцях знову помітили сліди ніг в засохлому болоті, то були певні, що йдуть правильним шляхом. За одним з поворотів радіозв’язок, який підтримували з суперкоптером, значно погіршився; Роган пояснив таке екрануючою дією металевих хащів. Обабіч яру, котрий угорі був завширшки двадцять метрів, а внизу якихось дванадцять, стриміли майже вертикальні в деяких місцях стіни. Їх укривало наче якесь жорстке чорне хутро — дротяна маса кущів. Цих «рослин» було стільки, що вони творили одноманітну гущавину, дістаючи аж до краю яру.