ЦІ думки Рогана, сповнені галактоцентричного всерозуміння, звернутого до будь-якої існуючої форми, мов голкою, що вціляє у нерв, прошив високий, повторюваний зойк тривожних сирен.

Усі його гадки за мить зникли, відсунуті набридливим звуком, що заповнив усі палуби. Наступної секунди Роган вибіг у коридор та помчав з іншими в тяжкому ритмі стомлених кроків і теплих людських подихів. Іще раніше, ніж дістався до ліфта, відчув — не інтуїтивно і навіть не всім своїм єством, а так ніби корпусом корабля, молекулою якого став сам, — удар. Цей удар хоча здавався незмірно далеким і слабким, був такий, що пронизав тіло крейсера від кормових перебірок аж до носа, удар, силу котрого не можна було порівняти ні з чим, котрий — це він чув — прийняло й еластично відкинуло щось іще більше, ніж «Непереможний».

— Це він! Це він! — почулися крики серед тих, що бігли. Вони по черзі зникали в ліфтах, двері з шипінням зачинялися, обслуга тупотіла крутими сходинками, не дочекавшись своєї черги. Але крізь мішанину голосів, заклики, свистки боцманів, невпинний звук сигнальних сирен і тупотіння з горішньої палуби долинув інший, беззвучний, але тим потужніший струс наступного удару. Світло в коридорах блимнуло й заясніло знову. Роган ніколи не думав, що ліфт може їхати так довго. Він стояв, навіть не усвідомивши, що все ще з усіх сил притискає кнопку, а поруч з ним був уже лише один чоловік, кібернетик Лівій. Ліфт зупинився, і Роган, вибігаючи з нього, почув найтонший, який тільки можна уявити, свист, верхні регістри котрого, він це знав, вже не сприймало людське вухо. Це був наче зойк усіх відразу титанових стиків крейсера. Він смикнув двері рубки, зрозумівши, що «Непереможний» відповів вогнем на вогонь.

Та це вже був, власне кажучи, кінець бою. Перед екраном, на його яскравому тлі, стояв чорний і великий астрогатор; горішні лампи були вимкнуті, можливо, навмисно — а крізь смуги, що бігли екраном згори вниз, розмиваючи всю площину поля зору, виднівся (унизу — вгрузлий у землю, вгорі — гігантський, животатий, з клубами, що повзли в усі напрямки, на перший погляд зовсім не рухомий) гриб вибуху, який розбив на атоми і знищив «Циклопа» у потрійному периметрі. У повітрі ще висіло страхітливе, дзенькотливе тремтіння, крізь яке чувся монотонний голос техніка:

— Двадцять і шістдесят, в пункті Нуль... Дев’ять і вісімдесят в периметрі... Один і чотири двадцять два в полі...

Маємо 1420 рентгенів в полі, тобто випромінювання пробило силове поле... — зрозумів Роган. Він не знав, що таке взагалі могло статися. Так коли глянув на циферблат головного розподільника потужності, зрозумів, який заряд використав астрогатор. Цією енергією можна було закип’ятити внутрішньоконтинентальне море середніх розмірів. Ну що ж — Горпах волів не ризикувати повторним пострілом. Може, переборщив, але тепер у них, принаймні, був лише один супротивник.

А на екранах тим часом з’являлося незвичайне видовище: кучерявий, а водночас багатоголовий верх гриба палав усіма барвами веселки: від найсріблястішої зелені аж до глибоких вишневих і кармінових відтінків червоного. Пустелі — Роган помітив це щойно — взагалі не було видно. Її, мов густою імлою, затягнув пісок, піднятий угору на кількадесят метрів. Він там і залишався, коливаючись, та ніби перетворився на справжнє море. А технік далі повторював наступні числа:

— Дев’ятнадцять тисяч у пункті Нуль... вісім і шістсот в периметрі... один і один, і нуль два в полі...

Перемогу, здобуту над «Циклопом», супроводжувала глуха мовчанка, бо тріумфувати через знищення власної, та ще й найсильнішої одиниці, якось не випадало. Люди почали розходитися, у той час як гриб вибуху дедалі ріс в атмосфері і раптом загорівся на верхівці новою гамою барв, тим разом поцілений променями сонця, яке ще стояло над обрієм. Він уже вийшов над найвищі шари крижаних хмар і високо над ними зробився лілійно-золотим, бурштиновим та платиновим; ці відблиски хвилями розходилися з екранів на всю рубку, яка мінилася, ніби на білих емальованих пультах хтось порозтирав барви земних квітів.

Роган здивувався ще раз, побачивши одяг Горпаха. Астрогатор стояв у плащі — сніжно-білому парадному плащі, який одягав востаннє під час прощальних урочистостей на Базі. Мабуть, ухопив перше-ліпше з одягу, що трапилось на око. Заклавши руки у кишені, з настовбурченим на скронях сивим волоссям, він обвів поглядом присутніх.

— Колего Роган, — сказав несподівано м’яким голосом, — зайдіть до мене.

Роган наблизивсь та мимоволі виструнчився, тоді астрогатор повернувся і рушив до дверей. Так ішли, один за одним, коридором, а крізь вентиляційні отвори в шумі потоку повітря чути було глухе і мовби гнівне шемрання людської маси, що заповнювала нижчі палуби.

Роган увійшов до каюти астрогатора, не здивований цим запрошенням. Щоправда, він бував тут рідко, але після свого самотнього повернення на Базу в кратері його викликали на борт «Непереможного», і Горпах прийняв його власне тут. Такі запросини, як правило, не віщували нічого доброго. Хоча тоді Роган був надто вражений катастрофою у яру, щоби боятися гніву астрогатора. Щоправда, той не дорікнув йому жодним словом, лише дуже прискіпливо випитував про обставини, що супроводжували напад хмари. У розмові брав участь доктор Сакс, який висловив припущення, що Роган уцілів, бо перебував у «ступорі» — остовпінні, котре приглушує імпульсну активність головного мозку. Тому хмара вирішила, що він уже нешкідливий, один із вражених. Щодо Ярґа, нейрофізіолог вважав, що водія врятував цілковитий випадок, бо, втікаючи, він опинився поза зоною атаки. Тернер, натомість, який майже до кінця намагався захищати себе й інших, стріляючи з лазерів, хоча й поводився відповідно до свого обов’язку, але, що парадоксально, саме це й стало згубою, бо його мозок працював нормально, чим привернув увагу хмари. Звісно, вона була сліпою, в людському розумінні, і жива істота становила для неї лише певний рухомий об’єкт, що заявляє про свою присутність електричними потенціалами кори мозку. З Горпахом і лікарем вони навіть розглядали можливість захисту людей способом уведення їх у стан «штучного остовпіння». Для цього мали б застосувати відповідний хімічний препарат, але Сакс визнав, що такі ліки діяли б із дуже великим запізненням, якби виникла справжня потреба «електричного камуфляжу», з іншого боку — не можна висилати людей на операцію в стані ступору. Зрештою — всі ці дослідження не дали конкретних результатів. Роган подумав, що Горпах, можливо, хоче ще раз повернутися до тієї справи.

Він зупинився посеред каюти, удвічі більшої за його власну. У стіні вона мала безпосереднє сполучення з рубкою і низку мікрофонів внутрішнього зв’язку; більше ніяких ознак, що тут роками жив командир корабля, не помічалося. Горпах скинув плащ. Під ним були штани й сітчаста сорочка. Крізь її вічка проступало густе, сиве волосся на його широких грудях. Він сидів трохи боком до гостя, тяжкими руками спирався на столик, на якому не було нічого, крім книжечки, оправленої в потерту шкіру, якої Роган ще не бачив. Перевівши погляд з цього фоліантика на свого командира, Роган побачив його наче вперше. Це був смертельно втомлений чоловік, який навіть не намагався приховати перед ним тремтіння руки, піднятої до чола. У цей момент Роганові сяйнула думка, що він взагалі не знає Горпаха, під командою якого служив уже четвертий рік. Він ніколи не замислювався, чому в каюті астрогатора нема нічого особистого, жодної з тих дрібних речей, часом дивних або наївних, які люди беруть у космос на пам’ять про дитинство чи дім. Цієї миті Роганові здалося, що він зрозумів, чому Горпах нічого не мав, чому на стінах не було якихось старих фотографій з обличчями близьких, які залишилися на Землі. Командир не потребував нічого подібного, бо весь був тут — і Земля не була йому домом. Та, може, жалкував про це тепер, уперше в житті? Його важкі плечі, спина і шия не виказували старості. Старою була лише шкіра на руках, груба, з нечисленними зморшками на кісточках пальців, яка біліла, коли їх згинав. Він дивився на легке тремтіння руки з байдужим, на перший погляд, інтересом, ніби констатував щось, що доти було йому чуже. Роган не хотів на це дивитися. Але командир, ледь схиливши голову, глянув йому в очі і з якоюсь майже соромливою усмішкою буркнув: