— Я одразу ж розповіла про це всім жінкам в офісі. Ми разом пішли, знайшли камеру і повідомили в поліцію. Тепер у нас в офісі всіх допитують, а той псих-охоронець і збоченці з нашого офісу, які обмінювалися фото — під слідством.

— Це жахливо. Це просто жахливо, — Джійон не знала, що сказати.

Раптом до Джійон дійшло, що і її фото можуть бути десь там, в інтернеті. Ніби читаючи її думки, Кан Хесу сказала, що приховану камеру охоронець встановив цього літа, отже, на той час Джійон уже не працювала, і додала:

— Чесно кажучи, я тепер ходжу до психотерапевта. Я намагаюся вдавати, що все добре — сміюсь та поводжуся так, ніби нічого не сталося, але це зводить мене з розуму. Кожного разу, коли зустрічаюсь з новими людьми, я можу думати лише про те, чи ця людина бачила мої фото. Якщо незнайомець мені усміхається, мені здається, що він насміхається наді мною. Боже, та мені здається, що немає такої людини на світі, яка б не впізнала мене з тих відео. Більшість жінок в офісі тепер приймають антидепресанти і ходять на психотерапію. А пам’ятаєш Джонин? Вона прийняла критичну дозу снодійних і її ледве вдалось відкачати у лікарні. Двоє дівчат з адміністративного відділу — Чхве Хеджі та Пак Сонйон — узагалі звільнилися.

Кім Джійон подумала, а що, якби вона не звільнилася? Її б тоді теж зняли на приховану камеру, і вона б так само, як і її колишні співробітниці, зараз страждала від цього, ходила б до психотерапевта чи узагалі звільнилася б з роботи. Вона не уявляла, що звичайна середньостатистична жінка може так легко стати героїнею порнокартинок. Кан Хесу сказала, що через працівника служби безпеки, який встановив у туалеті приховану камеру, і через колег, які так підло обмінювалися непристойними фото своїх співробітниць, більше ніколи не зможе довіряти чоловікам.

— Уявляєш, ті придурки, які тепер під слідством через поширення фото, ще посміли жалітися, що ми занадто жорстоко вчинили з ними, — пожалілася Хесу. — Типу, це ж не вони встановили камеру, і не вони були авторами фото — вони «просто дивилися картинки, доступні будь-кому, хто зайде на сайт», а ми тепер робимо з них, бідненьких, якихось сексуальних маніяків. Вони ж самі розповсюджували ці фото! Як вони не розуміють, що вчинили злочин? Вони всі якісь хворі на голову.

Хесу також розказала, що їхня начальниця, Кім Иншіль, зібрала групу з потерпілих, які були готові йти далі, і звернулася до організації з питань захисту прав жінок. Вона також вирішила піти з компанії, забравши з собою співробітниць, які не хотіли там залишатися, після того, як директор компанії відмовився будь-яким чином реагувати на те, що сталося. Жінки вимагали, щоб компанія вибачилася перед ними, покарала винуватців і вжила усіх заходів, аби подібне ніколи не повторювалося, але директор, навпаки, робив усе, щоб якомога швидше зам’яти цю справу, аргументуючи це тим, що подібний скандал, якщо він стане відомим широкому загалу, поставить хрест на репутації компанії. Він також апелював до того, що у всіх чоловіків, замішаних у цій справі, є сім’ї, невже жінкам стане легше, якщо вони зруйнують їхні життя? Тим паче, що чим більше жінки роздуватимуть цей скандал, тим більше людей дізнаються про їхні непристойні фотографії в інтернеті. Враховуючи, що директор вважався одним з найбільш інтелігентних та прогресивних чоловіків його віку, така невдала спроба самозахисту викликала у Иншіль відразу і стала останньою краплею, яка переповнила чашу її терпіння:

— Той факт, що у них є сім’ї та батьки, означає, що вони мали сто разів подумати, перш ніж робити щось таке, а не те, що ми маємо їм усе пробачити. Одумайтесь! Можливо, вам цього разу і вдасться все замняти, але якщо ви продовжите в тому ж дусі, це рано чи пізно повториться. Ви ж знаєте, що у нашій компанії належним чином не проводилися семінари з попередження сексуального насилля на роботі?

Кім Иншіль теж була налякана і втомлена всією цією ситуацією. Усі вони — Иншіль, Хесу та інші жертви — хотіли, щоб це все якомога швидше закінчилося, вони хотіли повернутися до нормального життя. Винуватці ризикували конкретними речами — жертви ж ризикували всім.

Коли Джівон виповнилося трохи більше ніж рік, її віддали в ясла. На диво, дівчинці там сподобалося, і вона швидко адаптувалася. Джійон відводила дочку в ясла о 9:30, там вона гралася, обідала й о першій Джійон забирала її додому, де купала і вкладала Джівон на денний сон. Не враховуючи час, який забирала дорога, Кім Джійон отримувала близько трьох годин вільного часу. Звісно, вільним цей час назвати було важко — Джійон використовувала його, щоб справитися зі всією домашньою роботою: випрати одяг, перемити посуд, поприбирати, приготувати їсти. Рідко коли у неї випадала можливість спокійно присісти і випити чашечку кави.

Дослідження доводять, що у матерів, які виховують дітей віком до двох років, у добі в середньому є 4 години 10 хвилин на себе, а у матерів, які відправляють своїх дітей у ясла, цей час дорівнює 4 годинам 25 хвилинам, тобто, різниця між ними складає всього лиш 15 хвилин. Це яскраво свідчить про те, що більшість матерів не мають часу на відпочинок, навіть якщо їхня дитина ходить в ясла. Уся різниця полягає лише в тому, доводиться їм робити домашню роботу з дитиною чи без[37]. Все одно для Кім Джійон можливість зосередитися на домашній роботі, не відволікаючись постійно на дитину, була вже великим полегшенням.

Вихователька хвалила Джівон, казала, що вона чудова дівчинка і швидко адаптується, тому можна спробувати залишати її в яслах на денний сон та забирати пізніше. Кім Джійон сказала, що поки все ж забиратиме донечку зразу після обіду, але думка про те, що у неї може з’явитися більше вільного часу, викликала бажання спробувати щось нове.

Джон Дехьону з Кім Джійон вдалося виплатити кредит, який вони брали на гарантійний депозит на квартиру, до народження дочки. Але через два роки проживання у цій квартирі хазяїн повідомив, що піднімає суму гарантії на 60 мільйонів вон[38], тому їм знову довелося взяти позику. Найближчим часом їм не світило придбання власної квартири, у якій їхня сім’я могла б жити, не переживаючи постійно за гроші на гарантійний депозит, за те, що їм прийдеться виїжджати з квартири, якщо хазяїн не захоче продовжувати договір оренди та інші турботи, які супроводжують життя на орендованій квартирі. А майбутнє обіцяло бути сповненим ще більших турбот — скоро Джівон потрібно буде відправляти в садочок, а потім — на різноманітні гуртки та заняття, на які потрібні гроші. На Кім Джійон дедалі більше навалювався тягар — вона відчувала, що і їй уже пора приносити гроші в хату. Ціни на квартири, вартість життя та навчання постійно росли, не знаючи меж. Для всіх, крім тих, кому пощастило отримати великий статок у спадок або здобути дефіцитну високооплачувану спеціалізацію, життя ставало все складнішим і складнішим.

Серед знайомих Кім Джійон було багато матерів, які, віддавши дітей у дитячий садочок, починали працювати. Деякі продовжували займатися тим же, що і до декрету, але переходили на фріланс, декотрі зв’язували свою кар’єру зі сферою освіти — починали працювали репетиторами або викладачами на курсах, відкривали власні навчальні групи у себе вдома, та найбільше було тих, хто влаштовувався на підробітки з погодинною оплатою: касирами, офіціантками, працівниками служби підтримки чи обслуговуючим персоналом із заміни фільтрів у домашніх очищувачах для води. За статистикою, більше ніж половина жінок можуть знайти нову роботу щонайменше через п’ять років після звільнення з попереднього місця. Але навіть у тих випадках, коли роботу вони знаходять, нова посада у більшості випадків виявлялася нижчою за ту, з якої вони звільнялися, а умови праці — гіршими. Порівняння жіночого ринку праці щодо віку працюючих показало, що ближче до пенсійного віку кількість жінок, які працюють у невеликих компаніях (до чотирьох співробітників) збільшується вдвічі. Також помітні зміни відбуваються у сферах праці: зменшується кількість задіяних в офісній роботі та на підприємствах, і збільшується кількість працівників жіночої статі у сфері обслуговування — готельному, ресторанному бізнесі, а також у сфері продажів. Звісно, це означало, що оплата їх праці була значно нижча, ніж могла би бути у інших сферах[39].