Це був останній день року. Я повернувся додому пізно після зустрічі випускників і застав дружину за кухонним столом. Вона сиділа і щось старанно писала. Коли я підійшов ближче, я побачив, що вона розв’язує задачки у шкільному зошиті з математики, де барвисті букви та милі картинки займають більше ніж половину сторінки.

— Люба, чому ти робиш уроки за сина? — спитав я.

— Зараз канікули. І взагалі, зараз у школі не задають домашнє завдання. Але звідки тобі знати...

— А навіщо ти розв’язуєш задачки тоді?

— Просто так. Мені подобається. Та математика, яку тепер наші діти вивчають у школі, дуже відрізняється від того, що вивчали ми з тобою. Вона значно складніша, та значно цікавіша. Ось, глянь. Це ж справжня схема руху автобусів Сеула! Потрібно визначити правильний номер автобуса, звіряючи схему, розклад і маршрут руху автобусів. Ну хіба це не захоплююче? — пояснила дружина.

Чесно кажучи, задачка не здавалася мені такою захопливою, і я б точно не став витрачати дорогоцінні години сну, розв’язуючи її. Та було вже пізно, мені хотілося у ліжко, тому я просто пробуркотів щось позитивно-невиразне і пішов спати.

У вихідні я, як завжди, виносив сміття і помітив у стосі паперових відходів цілу купу таких шкільних зошитів з математики. Усі вони були списані від початку до кінця. До цього моменту я завжди думав, що то наш син так старанно вчиться, але тепер зрозумів, що у моєї дружини з’явилось нове незвичне хобі. З одного боку, це було мило, але з іншого, це було досить дивно. Я знав, що моя дружина завжди мала неабиякі математичні здібності. У школі вона завжди брала участь у олімпіадах з математики, на яких часто перемагала, на тематичних атестаціях вона отримувала найвищі бали, і навіть на випускному іспиті вона б отримала сто зі ста, якби не припустилася помилки у одному завданні. Тому мені здавалось дивним, що така талановита людина так сильно прив’язалася до якихось шкільних зошитів з математики, розрахованих на учнів початкової школи. Я знову спитав, що такого вона знайшла у цих завданнях, і вона знову сказала, що їй просто цікаво.

— Ну як тобі може бути цікаво? Це ж не твій рівень, це задачки для дітей!

— Цікаво і все. Навіть дуже цікаво. Це єдина річ, яка зараз цілком і повністю складається так, як цього хочу я.

Станом на сьогодні моя дружина продовжує захоплюватися розв’язанням математичних задач для учнів початкової школи, а мені залишається лиш надіятись, що колись вона таки займеться чимось іншим. Чимось, що у неї виходитиме, що їй подобатиметься і що вона робитиме, бо справді хоче цим займатися, а не тому, що більше ні́чого робити. Того самого я бажав для Кім Джійон.

Я подивився на невелике сімейне фото у себе на столі, яке було зроблене у перший день народження нашого сина. На фото син такий маленький, що його ледве можна впізнати, тоді як ми з дружиною, здається, анітрішечки не змінилися з того часу. Це ж треба, якщо подумати, це наше останнє спільне фото... Я відчув себе винуватим за це, аж враз у двері постукали. Видно, хтось із моїх підлеглих також затримався на роботі допізна.

У кабінет, тримаючи щось у руках, обережно зайшла одна із наших лікарів-консультантів, Лі Суйон. Вона підійшла до вікна і поставила те, що вона тримала, на підвіконня — це виявився маленький вазон з кактусом:

— Дякую вам за все. Мені шкода йти. Надіюся, що колись мені знову пощастить з вами працювати, — сказала вона стандартні для такої ситуації прощальні слова.

— Мені теж шкода, що ви йдете. Дякую за старанну роботу. Буду радий, якщо колись ви повернетесь до нас у клініку, — відповів я їй такими ж стандартними фразами.

Сьогодні був останній робочий день Суйон. Я був здивований побачити її так пізно в офісі, враховуючи, що її гінеколог прописав постільний режим, так що працювати, тим паче допізна, їй явно не рекомендувалося.

— Я просто наводила лад у картотеці пацієнтів, тому затрималася, — пояснила вона, побачивши німе запитання у моїх очах.

Лі Суйон почала працювати у нас рік тому за рекомендацією директора центру. Після шести років безуспішних спроб завагітніти, їй це нарешті вдалося, але вагітність проходила з ускладненнями. Після декількох випадків із загрозою викидня, Лі Суйон вирішила «тимчасово» залишити роботу. Спочатку я не погоджувався з цим рішенням, вважаючи, що вона спокійно може обійтися відпусткою у зв’язку з вагітністю на 1-2 місяці, але потім подумав, що так навіть краще, адже за короткотерміновою відпусткою на час пологів почалися би постійні відпрошування і лікарняні, бо то в неї би щось боліло, то в дитини.

Звісно, Лі Суйон була чудовим працівником. Красива, одягається акуратно і зі смаком, у неї чарівний характер і вона дуже кмітлива. Як тільки Суйон почала працювати у нас, вона одразу ж запам’ятала, яку каву і з якої кав’ярні я люблю, і завжди купувала її мені по дорозі на роботу. Вона завжди усміхалася і була люб’язною з усіма — і з працівниками клініки, і з пацієнтами, завдяки чому атмосфера у клініці була легкою і ненав’язливою. Її настільки всі любили, що після повідомлення про звільнення, більшість пацієнтів Суйон вирішили завершити лікування, замість того, щоб продовжити консультації з іншими лікарями, що, зрозуміло, стало значною втратою для клініки. Ех, все ж працівники-жінки, які ще не втрясли питання народження та виховання своїх дітей, створюють одні проблеми, хай якими би прекрасними професіоналами вони були. Треба буде обов’язково впевнитися, що та лікарка, яку візьмуть на місце Суйон, незаміжня.