Лікар переглянув попередні медичні записи Кім Джійон і сказав, що випише їй ліки, які можна приймати на грудному вигодовуванні. Усі ці дії супроводжувалися лише декількома клацаннями комп’ютерної мишки, і Джійон подумала: «А колись лікарям потрібно було довго ритися у архіві, щоб знайти медичну карточку пацієнта, і всі рецепти на ліки вони виписували від руки. На що їм тепер жалітися з комп’ютерами? Офісні працівники теж колись мали бігати туди-сюди з паперовими документами та звітами за начальниками, щоб отримати гроші чи підпис — з комп’ютерами і їм, значить, немає на що жалітися. І фермерам тепер не потрібно сіяти та збирати весь урожай вручну — у них теж, виходить, не робота, а мрія?» Звісно, що ніхто б не додумався так сказати. У всіх галузях віталися технічні відкриття, завдяки яким вдавалося зменшити кількість фізичних зусиль, що докладаються до роботи, та коли діло доходило до роботи по дому, критерії враз мінялися — чомусь використання домашньої техніки, яка полегшувала життя домогосподаркам, часто засуджувалося суспільством. Ставши такою ж домогосподаркою, Кім Джійон чітко відчула, якими поляризованими були думки людей про домашню роботу. Одні асоціювали її з неробством, а інші казали, що це «робота, від якої безпосередньо залежить благополуччя людини», але навіть ці люди не задумувались над тим, щоб оцінити роботу домогосподарок у відповідному грошовому еквіваленті. Мабуть, усі боялися це робити, адже якщо оцінити таку роботу, повинен бути той, хто її оплатить. А хто буде платити жінкам, які присвячують своє життя веденню домашнього господарства?
Мама Джійон не могла допомагати доньці через те, що була занадто зайнята роботою в ресторанчику. Бізнес йшов важче, ніж колись, бо у районі відкрилося багато різноманітних ресторанчиків. Батькам довелось скоротити кількість працівників, щоб зекономити на зарплатах, через що мати Джійон повинна була працювати більше. На щастя, їм все ж вдавалося заробляти достатньо, щоб забезпечувати себе і сина, який ще навчався. Час від часу мама приносила Кім Джійон каші з їхнього ресторану.
— Хоч ти така худенька, тобі вдалося народити здорову донечку, ти годуєш і виховуєш її без чиєї-небудь допомоги — я так тобою пишаюся! Материнська любов і справді не знає лімітів.
— А як тобі було, мамо, коли ти нас ростила? Тобі було дуже важко, чи не так? Ти не шкодуєш, що нас було так багато у тебе? Чия-чия, а твоя материнська любов і справді не знала меж.
— Ой, і не кажи. Твоя сестра кричала цілодобово. Я й не пригадаю, скільки разів бігала з нею в лікарню, щоб впевнитись, що з нею все в порядку. Вас троє, ваш батько за все життя ні одного підгузка не поміняв, а бабусю вашу ніщо не могло зупинити від вимагання повноцінного раціону тричі на день. Роботи завжди було непочатий край, вічно хотілося спати, а все тіло боліло. Це було пекло, по-іншому і не скажеш.
Джійон задумалась, чому мати ніколи не розказувала про це? Не тільки мама, але й інші родичі, старші друзі та ровесники, у яких уже були діти. У фільмах завжди показували лише милих та красивих діточок, у яких були щасливі, красиві та успішні матері. Звісно, Джійон пообіцяла сама собі завжди докладати всіх зусиль для того, щоб достойно виховати донечку, але вона не хотіла чути від інших, яка вона велика молодець чи яка вона чудова мама. Їй здавалося, що такі слова позбавляють її права жалітися і права думати, що материнство — це тяжко.
У той рік, коли Кім Джійон вийшла заміж, по телевізору показували документальний фільм про природні пологи, який викликав появу безлічі публікацій на цю тему. Популярність природних пологів різко зросла. Під «природними пологами» тоді розуміли мінімальне втручання лікаря у процес і зосередження уваги на відчуттях матері та дитини під час пологів. Водночас не можна було забувати про їхню безпеку. Кім Джійон, незважаючи на модні віяння, обрала більш традиційний варіант — пологи у лікарні в оточенні професіоналів, адже такий варіант здавався їй більш безпечним. Врешті, вона вважала, що взагалі вибір способу пологів має залежати лише від переконань батьків дитини, а не від того, що подумають чи скажуть люди навколо. Та кількість статей, у яких говорили про можливі побічні ефекти від ліків та лікарського втручання і негативний вплив цих факторів на новонароджених, не могла не викликати занепокоєння та сумніви. Ті, хто поспішав прийняти знеболюючу таблетку при найменших ознаках головного болю, ті, хто вимагав анестезію під час видалення малюсінької родимки — ці люди були першими, хто голосно переконував, що жінки повинні з радістю приймати процес народження дитини таким, який він є — зі всім болем, втомою і страхом, які йдуть у комплекті. Слова «материнська любов» стали ніби заповітними, здавалося, зароджується нова релігія, у якій поклонятимуться саме їй, материнській любові: «Прийміть любов матері як нашого спасителя, бо Царство Небесне близько!»
— Дякую, мамо, що приносиш мені каші. Без тебе я би померла з голоду, — подякувала Джійон.
«Дякую» — це все, що вона могла сказати матері за все те, що та для неї зробила.
Колишня співробітниця Джійон Кан Хесу взяла вихідний на день і прийшла навідати подругу. Вона принесла дитячу білизну, підгузки і... блиск для губ.
— Блиск для губ? Чого це ти раптом?
— Глянь, на мені зараз такий. Симпатичний колір, правда? У нас із тобою подібний тон шкіри, тому я подумала, що тобі теж підійде.
Кім Джійон втішило, що Хесу не сказала щось таке: «Матері — все ще жінки» чи «Переставай стирчати вдома у розтягнутих спортивках і приведи себе до ладу». Просто: «Я подумала, що тобі підійде», і все. Просто і невимушено. Джійон відчула, як у неї покращується настрій, і вирішила одразу ж намастити блиск. Колір і справді їй дуже пасував, від чого настрій піднявся ще більше.
Подруги говорили про все на світі, ласуючи замовленими з китайського ресторанчику чаджанмйоном і тансуюком[36]. Поки вони балакали, Кім Джійон встигла погодувати донечку Джівон — і грудьми, і прикормом, поміняла їй підгузки, походила з нею по квартирі, намагаючись заспокоїти і вкласти спати, що зрештою їй вдалося. За весь цей час Кан Хесу ні разу не взяла Джівон на руки, кажучи, що боїться зробити щось не так. Натомість вона допомагала подрузі, розігріваючи дитячу суміш, приносячи, коли треба, чистий памперс і прибираючи брудний посуд. Дивлячись, як Джівон спить, Кан Хесу сказала:
— Вона така мила і гарненька. Але навіть так у мене не виникає бажання народити свою дитину.
— Вона й справді мила і гарненька, — погодилась Кім Джійон. — Але навіть так я б не радила тобі народжувати дитину. От серйозно. Та якщо ти раптом таки наважишся на це, я обіцяю віддати тобі одяг Джівон — спеціально збережу для твого малюка.
— А раптом у мене народиться хлопчик?
— Ти хоч знаєш, скільки коштує одяг для немовлят? Повір, якщо у тебе буде можливість дістати його безкоштовно, тобі буде начхати чи він рожевий, чи кольору какульок.
Кан Хесу залилась сміхом. Джійон спиталася, чому та взяла відгул посеред робочого тижня, коли роботи точно немало, і подруга розказала про жахливий скандал, що стався у них на фірмі. У жіночому туалеті, що перед входом в офіс, знайшли приховану камеру. Встановив її один із охоронців будівлі, віком двадцяти з чимось років. Позаминулого року власник будівлі уклав договір з новою охоронною фірмою, і старих — в буквальному і переносному сенсі — охоронців замінили молоді. Дехто вважав, що з молодими охоронцями безпечніше, тоді як інші казали, що нові охоронці на вигляд як бандити. Тоді Кім Джійон ще думала, куди ж поділися старі дядечки-охоронці, яких звільнили.
Ще більш скандальним було те, як у компанії дізналися про цю приховану камеру. Молодий охоронець, який встановив її, викладав зняті відео на порносайт. Постійним відвідувачем цього сайту був один із старших менеджерів компанії, який, переглядаючи ці відео, зрозумів, що і сам туалет, і одяг та взуття дівчат у відео йому добре знайомі, тож до нього дійшло, що на відео — його співробітниці. Замість того, щоб повідомити про це у поліцію чи розказати усе жертвам, він показав фото іншим колегам-чоловікам. І досі не ясно, що це були за фото, скільки працівників їх бачили і обмінювались один з одним, і як коментували їх. Один зі співробітників, який в той час зустрічався з дівчиною з офісу, постійно казав їй не ходити в туалет на їхньому поверсі, а йти на інші поверхи. Запідозривши, що тут щось не так, дівчина не переставала допитуватися, у чому причина, і врешті дізналася правду. Але й вона спочатку не розповіла про це нікому, адже зустрічалися з колегою вони таємно, а розповісти про приховану камеру означало би, що про їхні стосунки дізнаються всі. Не знаючи, як слід вчинити, дівчина вирішила порадитися зі співробітницею, з якою вона спілкувалася найближче. Цією співробітницею виявилася Кан Хесу.
