Викричавшись, Кім Джійон відчула сором за те, що вона так накинулась на Дехьона після того, як вони, здавалося, уже все обговорили і прийняли спільне рішення. Вона вибачилася перед своїм остовпілим від такого палкого виступу чоловіком, на що Дехьон відповів, що все в порядку, і він не ображається.
Кім Джійон не плакала, коли повідомляла директору про те, що йде. Не плакала, коли її начальниця Кім Иншіль сказала, що дуже надіється на те, що у них іще буде можливість попрацювати разом. Не плакала, поки помалу забирала з офісу додому свої речі. Не плакала на прощальній вечірці і в останній робочий день. У свій перший день у ролі безробітної вона прокинулась зранку, підігріла для Дехьона стакан молока, провела чоловіка на роботу і повернулася у ліжко, де проспала до дев’ятої ранку. Прокинувшись, Джійон почала планувати свій день: «Треба буде перекусити тостом по дорозі до метро. А на обід заскочу у «Чонджу» і візьму собі супчик із соєвих бобів. О, може, в кіно піти? Якщо вдасться сьогодні все швидко зробити. Треба не забути зайти в банк, щоб зняти депозит». Лише в цей момент, коли безтурботно складала плани на день, до Джійон нарешті дійшло, що все, їй вже не потрібно ходити на роботу. Тепер її життя уже не буде таким, як колись, і їй треба до цього звикати. Лише в цей момент Джійон розплакалася.
Рекламне агентство було її першою роботою, першим кроком у дорослий світ. Кажуть, що дорослий світ — джунглі, а всі ті, з ким ти знайомишся і дружиш після випуску з університету ніколи не стануть справжніми друзями, але для Джійон це було не так. Хоча в їхній компанії було більше абсурдного, ніж логічного, а зарплата залишала бажати кращого, для Джійон, яка після випуску враз відчула себе самотньою і неприкаяною, компанія стала міцним і надійним прихистком. Їй подобались її колеги — навіть більше, ніж одногрупники свого часу. Можливо, причиною було те, що їх пов’язували спільні вподобання та інтереси. Тому, незважаючи на те, що зарплата була ніякою, а результати їхньої роботи не можна було помацати чи побачити, чи назвати такими, які змінюють світ на краще, Джійон робота справді подобалась. Вона тішилася щоразу, коли успішно виконувала поставлені завдання, особливе задоволення їй приносило відчуття того, що вона самостійно заробляє на свої потреби, що дає змогу ні від кого не залежати. Та тепер цьому всьому настав кінець. Хто ж знав, що все так закінчиться — а вона ж навіть не була дурною чи бездарною. Так само, як той факт, що ви наймаєте няню для догляду за дитиною не означає, що ви не любите свою дитину, так само звільнення з роботи не означає, що у тебе немає бажання працювати.
У 2014 році — рік, коли Кім Джійон пішла з роботи — у Кореї кожна п’ята заміжня жінка була змушена залишити роботу через заміжжя, вагітність чи догляд за дитиною[32]. Рівень зайнятості жінок помітно знижується до і після народження дитини. Якщо серед жінок віком 20-29 років цей показник становить 63,8%, то у групі 30-39 років він знижується до 58%, після чого знову зростає до 66,7% серед жінок, яким за 40 років[33].
Попередньо назначена дата пологів минула, але перейми все ніяк не починалися. Плід в утробі продовжував рости, а кількість навколоплідних вод зменшувалась, тому було прийнято рішення стимулювати пологи. У останній вечір перед тим, як лягати в лікарню, Кім Джійон разом з Дехьоном з’їли на двох чотири порції самгьопсалю[34], по тарілці рису і лягли рано спати. Та сон ніяк не приходив до Джійон. Їй було страшно і водночас цікаво — як все пройде? У голову чомусь лізли всілякі спогади: як старша сестра виконувала замість Джійон її домашні завдання; як одного разу, коли Джійон йшла на шкільний пікнік, її мама забула покласти мариновану редьку у кімпаб[35], який приготувала для доньки; як колега по роботі вгостила її рисовим хлібцем якраз тоді, коли Джійон сильно нудило. Кожен спогад викликав у Джійон ті ж емоції, які вона відчувала тоді. Їй вдалося заснути аж на світанку, і поки Джійон спала, їй приснився не один сон, у якому вона народжувала дитя.
Кім Джійон рано-вранці приїхала в лікарню на госпіталізацію. Її перевдягнули в лікарняну одіж, ввели препарат для стимуляції пологів, закріпили апарат для моніторингу стану плоду і зробили клізму. Джійон почало хилити в сон, але щоразу, як вона, здавалось, от-от засне, до неї для перевірки стану плоду по черзі приходили лікар або одна з двох медсестер. Ці перевірки — це було щось. Кім Джійон здавалося, що лікар намагається залізти поглибше, щоб схопити немовля за ручку і витягнути його назовні, настільки ці огляди були болючі й агресивні. Джійон у такі моменти здавалося, ніби всередині у ній бушує ураган чи ще якесь стихійне лихо. Поступово, починаючи з куприка, біль почав наповнювати її тіло. Інтервали між переймами скорочувалися, біль посилювався, поки не сягнув такої сили, що Джійон почала хапатися за краї подушки і вити від болю. Їй здавалося, що вона — іграшка з конструктора Лего, яку хтось вхопив за протилежні краї і намагається розкрутити їх, розірвавши її по лінії талії. Джійон було нестерпно боляче, але ступінь розкриття шийки матки і опускання плоду були недостатніми. Хоча це здавалось неможливим, але перейми посилилися ще більше, і все, що Джійон могла робити — це повторювати, немов заведена: «Епі... Епідуралка... Благаю, вколіть щось... Епідуралка». Лікар так і зробив, і у подружжя з’явився шанс перевести подих на дві з половиною години, але після короткої перерви біль повернувся, і цього разу він був у стократ сильніший, ніж раніше.
Дитя побачило світ о четвертій ранку. Дівчинка була такою милою і красивою, що Джійон розридалася ще сильніше, ніж до того під час пологів від болю. Та, як виявилося, маленька новонароджена красуня мала сили кричати день і ніч, якщо її не брали на руки, тому Джійон мусила робити домашні справи, ходити в туалет і спати, тримаючи донечку в руках. Годувати дитину потрібно було що дві години, тому спати довше ніж дві години поспіль Джійон не могла. Незважаючи на це все, молода мама ще більш старанно, ніж раніше, прибирала квартиру, прала дитячий одяг та білизну, готувала собі їсти «із запасом», щоб завжди було достатньо молока для дитини, і багато плакала. Либонь, ще ніколи в житті вона стільки не плакала.
Після пологів у Джійон не припинялися постійні болі в тілі. Найбільше її турбувало зап’ястя — від болю Джійон геть не могла ним рухати. Тому в суботу Джійон залишила доньку з чоловіком і пішла в ортопедичну клініку неподалік від їхнього дому, де вона вже колись давно лікувала вивих щиколотки. Літній лікар повідомив їй, що проблема в запаленні, але, на щастя, все не так серйозно. Він спитав, чи Джійон не займається роботою, яка вимагає активного задіювання зап’ясть, на що та лиш встигла сказати, що насправді вона лиш недавно стала мамою, як лікар одразу ж закивав, мовляв, все ясно:
— Ну так, ну так, після пологів зазвичай спостерігається ослаблення суглобів. Я так розумію, дитина ще на грудному вигодовуванні, тому виписати ліки я вам не можу. Чи підійде вам варіант з фізіотерапією?
Кім Джійон мовчки похитала головою.
— Якщо на фізіотерапію приходити не можете, є лише один спосіб — повний спокій. Ви повинні забезпечити зап’ястям час на відновлення, — сказав лікар.
— Я не можу, мені потрібно дивитися за дитиною, прати речі, прибирати... — тихо відповіла Джійон, на що літній ортопед розсміявся.
— Ха-ха, колись жінки прали на пральних дошках у холодних ріках, розпалювали вогонь, щоб прокип’ятити дитячі пелюшки, замітали та мили підлогу, зігнувшись у три погибелі. А тепер? У вас є пральні машинки і порохотяги — що ще вам потрібно? Не розумію, на що жалітися сучасним жінкам.
Джійон хотілося йому відповісти, що брудний одяг не залізає самостійно в пральну машинку, не засипає себе пральним порошком, а опісля не вилізає звідти, щоб розвіситись на сушці; що порохотяг не миє підлогу вологою ганчіркою, не пере і не сушить цю ганчірку. Джійон хотілося його спитати, чи він сам хоча б раз у житті користувався пралкою чи порохотягом?
