З моменту появи безплатних державних ясел та дитячих садків, багато людей почало вважати, що молоді матусі, спихаючи дітей у такі виховні заклади, тільки те й роблять, що попивають каву у кав’ярнях, роблять манікюри-педікюри і ходять на шопінг у торгові центри та універмаги. Насправді такий розпорядок дня серед 30-літніх молодих мам могли собі дозволити одиниці. Більшість були змушені за мінімальну погодинну плату підпрацьовувати у тих же кав’ярнях, робити манікюри-педікюри іншим і працювати продавцями чи консультантами в магазинчиках у торгових центрах. Відколи у Джійон народилася донька, вона не переставала задумуватися кожного разу, як зустрічала працюючу жінку її віку: «Цікаво, а у неї є діти? Скільки їм? Хто за ними дивиться зараз?» Періоди економічної рецесії, зростання цін, погіршення умов праці — люди постійно забували, що ці негативні фактори однаковою мірою впливають як на працюючих чоловіків, так і на працюючих жінок.
Кім Джійон відвела дочку в дитячий садок і зайшла в супермаркет, щоб купити продукти. Поряд із супермаркетом був магазинчик морозива, і Джійон помітила на дверях магазину оголошення про те, що вони шукають працівника на погодинну роботу у будні дні. Графік — з 10 до 16, оплата — 5600 вон[40] за годину, розглянемо кандидатури домогосподарок. Кім Джійон зацікавилася. Вона заглянула і про себе зауважила, що продавець за прилавком і сама, здавалося, була домогосподаркою. Джійон купила стаканчик морозива і спитала у працівниці щодо оголошення. Та люб’язно відповіла їй і розказала, що у неї теж двоє дітей, які ходять у дитячий садок, а вона підпрацьовує у магазинчику уже чотири роки. Працювала би й далі, але старший син скоро піде у перший клас, тому вона вирішила звільнитися.
— Оскільки магазинчик всередині будівлі, з вулиці його не видно, у будні дні роботи небагато. Ще менше покупців, коли на вулиці холодно. Коли я починала тут працювати, у мене боліли руки від постійного набирання кульок морозива, але з часом звикаєш, і руки уже не болять, — розповіла жінка.
— Виходить, ви понад два роки працювали на умовах погодинної оплати, вас же мали перевести на посаду постійного працівника з підписанням відповідного трудового договору.
— Божечки, яка ви наївна! Де таке бачено, щоб погодинників переводили на постійну позицію? Жоден працедавець не погодиться підписати офіційний контракт і не буде платити за вас податки чи оплачувати страховку. Вони просто кажуть: «Можете виходити на роботу завтра» — і ти виходиш. Ви домовляєтесь лише на словах, зароблені гроші перераховують особистим переказом на ваш власний банківський рахунок. Або на рахунок вашого чоловіка, як вам зручно. От і все. Заради справедливості, скажу, що хазяїн пообіцяв мені виплатити невелику вихідну допомогу, але це тільки тому, що я тут справді довго працювала.
Здавалося, продавчиня справді загорілася бажанням, щоб вакансія дісталася Кім Джійон — чи то тому, що вони обоє були матерями, чи тому, що її зворушила наївність Джійон. Вона переконувала її, що варіантів роботи для молодої мами, діти якої у садку, не так вже й багато, і що Джійон не знайде нічого кращого. Жінка сказала, що вона поки зніме оголошення про пошук працівника, щоб Джійон мала час обдумати все і сказати своє рішення. Кім Джійон пообіцяла, що обговорить це з чоловіком, і уже збиралася йти, як раптом продавець додала:
— Ох, а я свого часу закінчила університет.
Це неочікуване признання глибоко шокувало Кім Джійон. Вона весь день думала про те, що сказала продавчиня. Коли пізно ввечері Джон Дехьон повернувся з роботи, Джійон спитала, як йому ідея з підробітком в магазинчику. Дехьон задумався, дивлячись на настінний годинник:
— А ти справді хочеш цим займатися? — відповів він питанням на питання.
Тепер замислилася Джійон. Вона, чесно кажучи, не була поціновувачем морозива і воно її не цікавило. Джійон не уявляла собі, що буде вивчати щось, пов’язане з цим бізнесом, і не уявляла собі кар’єри у цій галузі. Тим більше, що, як розказала та жінка, перспектив перейти з позиції працівника на неповний робочий день і на постійну роботу чи, тим більше, на посаду менеджера і вище, немає. Та й зарплата щороку ростиме рівно настільки, наскільки держава підніматиме вимоги щодо мінімальної погодинної оплати праці. Було ясно, що ця робота не має ніяких перспектив, але в голову Джійон лізли лише думки про ту вигоду, яку вона отримає тут і зразу. Для їхньої сім’ї із середньостатистичним доходом додаткові 700 тисяч вон щомісяця не завадили б. Ця робота не вимагала пошуку няні для Джівон, і Джійон цілком могла поєднувати підробіток з доглядом за дитиною та веденням домашнього господарства. Численні «за» та «проти» робили вибір справді складним.
— Ти справді хочеш працювати там? — знову перепитав Дехьон, і Кім Джійон чесно відповіла: «Ні».
— Неможливо прожити життя, роблячи тільки те, що хочеться. Але, люба, я зараз маю роботу, яка мені справді подобається. Знаючи це і знаючи те, що я наполіг на тому, щоб ти пішла з роботи, яка тобі подобалась, я просто не можу змушувати тебе тепер робити те, що тобі не до душі. Я вважаю так, але фінальне рішення за тобою.
Уперше за десять років Кім Джійон знову задумалася про свою кар’єру. Десять років тому, плануючи своє майбутнє, вона у першу чергу враховувала свої здібності та інтереси, але тепер у гру вступало безліч інших факторів. Серед цих факторів першочерговим було те, чи зможе вона самостійно, без допомоги няні, дивитися за Джівон, обходячись лише садочком.
Незважаючи на роботу у рекламному агентстві, Кім Джійон завжди хотіла стати журналістом. Потрапити на роботу у газету на правах повноцінного працівника було практично неможливим для неї, але Джійон подумала, що шанси знайти вакансію фріланс-журналіста у неї все ж є. Одна лиш думка про те, що вона буде займатися чимось новим і захопливим, змушувала її серце тріпотіти. Спочатку Джійон зайнялася пошуками курсів для майбутніх журналістів, але, як виявилося, більшість з них були розраховані на тих, хто працював удень, і тому проводилися ввечері. Джійон цей варіант не підходив, адже у цей час дитячий садок уже був закритий, а розраховувати на чоловіка вона не могла — навіть якби він щоразу закінчував роботу вчасно і мчав додому пильнувати Джівон, Джійон встигала б тільки на другу половину заняття. Вона пробувала підшукати нянечку на цей час, але майже неможливо було знайти когось, хто погодився б приходити тільки по вечорах і на такий короткий час. Та й сам факт того, що няню довелося б наймати не заради того, щоб працювати, а всього лиш вчитися, не давав Джійон спокою. Таке навчання, враховуючи оплату послуг няні, обійшлося би їм в копієчку.
Курси, які пропонувалися у денний час, в основному являли собою клуби за інтересами, у яких журналістику вивчали як хобі, або курси для отримання сертифікації викладача читання, письма та історії для дітей. Інших варіантів не було — або хобі, або репетиторство. Джійон розчаровано подумала, що тепер, тільки через те, що у неї є дитина, сфера її інтересів та потенціал значно обмежувалися. Відчуття захоплення від нових починань швидко змінилося почуттям відчаю.
Коли Кім Джійон вирішила таки погодитися на роботу в магазинчику морозива, вакантне місце уже було зайняте. Тоді Джійон поклялася сама собі, що якщо їй знов попадеться пропозиція підробітку, у якій їй підходитимуть час та умови роботи, вона погодиться на неї, якою б не була сфера та обов’язки.
Спека нарешті відступила, їй на зміну прийшли по-справжньому осінні дні. Кім Джійон забрала доньку з дитячого садка і посадила її у коляску. Вони попрямували у парк, розташований поблизу, щоб подихати свіжим повітрям і насолодитися останніми сонячними промінчиками перед настанням холодів. По дорозі у парк Джівон заснула у колясці, і Джійон уже бувало вирішила повернутися додому, але погода була така гарна і так манила, що вона вирішила таки прогулятися. Через дорогу від входу в парк відкрилася кав’ярня, і в честь відкриття пропонувалася знижка на напої. Кім Джійон купила собі пластянку американо і присіла з нею на лавочку в парку.
