Кім Джійон подумки заперечила — о ні, тільки цього їй ще бракувало. Її цілковито влаштовувало те, що свекруха зайвий раз не лізла у їхні справи. Навпаки, усі ці розмови про те, що потрібно зробити, щоб вона швидше завагітніла, здавалися їй тортурами. Їй нестерпно хотілося відрізати присутнім: «Знаєте що, я абсолютно здорова, мені не потрібні ніякі ліки і трави, я не збираюсь підлаштовуватися під ваш сімейний план з народжуваності, і взагалі, це стосується лише мене й мого чоловіка, і обговорювати наші плани на дітей з родичами, яких я бачу вперше в житті, у мене немає ні найменшого бажання». Але, як завжди, слова залишилися несказані, натомість Джійон скромно відповіла:

— Ні-ні, що ви, все в порядку.

Усю дорогу до Сеула Кім Джійон і Джон Дехьон сварилися. Джійон ображалася, що чоловік і слова не сказав, щоб зупинити потік безпідставних умовиводів і незадовільних оцінок її фізичного здоров’я з боку його родичів. Дехьон виправдовувався тим, що спроба заперечити старшим могла ще більше їх розпалити, але Джійон таке пояснення не вдовольнило — вона не могла зрозуміти свого чоловіка. Дехьон врешті сказав, що Джійон занадто гостро реагує на дрібниці, що ще більше образило її.

Решту шляху вони проїхали мовчки, не зупиняючись. Лише коли вони нарешті доїхали і припаркували машину на підземній парковці їхнього житлового комплексу, Дехьон порушив багатогодинну мовчанку:

— Я постійно думав над твоїми словами. Так, я повинен був захистити тебе перед моїми родичами. Ти нічого не можеш їм сказати, а я міг би. Давай домовимося, що відтепер будемо в таких ситуаціях захищати одне одного: я тебе — перед своїми родичами, а ти мене — перед твоїми. А за сьогодні я вибачусь. Вибач мене, Джійон.

Після цих слів Джійон уже не могла сердитися на чоловіка. Вона раптом і себе відчула винуватою, хоча й не було за що.

— І я тут ще подумав... є лише один спосіб змусити моїх батьків перестати діставати нас з дитиною.

— Який?

— Народити дитину. Ми ж усе одно збираємося зробити це рано чи пізно, чому б не вбити двох зайців одним пострілом — позбутися постійних нотацій батьків і народити хоча б одну дитину, поки ми ще молоді.

Пропозиція Джон Дехьона прозвучала ніби між іншим, так невимушено, ніби він пропонує заскочити в супермаркет купити свіженького норвезького лосося чи ввечері після роботи зібрати удвох пазл із зображенням «Поцілунку» Клімта. Принаймні так здалось Джійон. Вони ніколи не обговорювали свої плани щодо дітей, але і Джійон, і Дехьон завжди вважали, що діти — це наступний логічний крок після одруження. Тому, з одного боку, Джійон не могла сказати, що пропозиція Дехьона недоречна, але й наважитись на такий крок їй було непросто.

Старша сестра Кім Джійон вийшла заміж на рік раніше за Джійон, але у неї й досі не було дітей, та й серед недавно одружених подруг Джійон матерів не було, тому так вийшло, що вона ніколи тісно не спілкувалася з вагітними і не бачила зблизька немовлят. Кім Джійон не могла й уявити, що її очікує, як зміниться її тіло, але її найбільше лякало те, що вона була не впевнена, чи їй вдасться поєднувати виховання дитини з кар’єрою. І вона, і Дехьон часто працювали допізна і у вихідні, тому було зрозуміло, що одними яслами і нянею не обійдешся. На допомогу батьків вони теж не могли розраховувати. Раптом Джійон стало соромно за те, що немовля ще не народилося, а вона вже думає, куди його спихнути. Чому вони взагалі повинні поспіхом планувати дитину, якщо у них зараз немає ні часу, ні можливостей виховувати її? Дивлячись, як роздумує і зітхає дружина, Дехьон підійшов і поплескав її по плечу:

— Я буду тобі допомагати — мінятиму памперси, годуватиму з пляшечки, пратиму білизну.

Кім Джійон спробувала пояснити Дехьону, що її турбує невпевненість у тому, чи зможе вона зберегти кар’єру після народження дитини, і вона почуває себе винною за те, що у першу чергу задумується над тим, на кого можна буде лишити немовля. Той її уважно слухав і у потрібні моменти співчутливо кивав:

— Я розумію, але Джійон, не думай над тим, що ти втратиш — подумай про те, що ти здобудеш! Це ж так чудово — бути батьками. Навіть якщо ми, у найгіршому разі, не знайдемо нікого, хто допоміг би нам дивитися за дитиною, ти можеш не переживати за те, що тобі доведеться кинути роботу. Я зможу забезпечити нас. Я не буду дорікати тобі і заставляти ходити на роботу.

— А ти? Чим пожертвуєш ти?

— Тобто?

— Ну, ти радиш мені не думати над тим, що я втрачу. Але мова йде не про якісь дрібниці — мова йде про мою молодість, здоров’я, кар’єру, колег, друзів, мрії та плани, і майбутнє загалом. Цілком можливо, що мені доведеться жертвувати цим всім. Звісно, що лиш про це я й можу думати зараз. А як щодо тебе? Чим пожертвуєш ти заради дитини?

— Я? Ну, я... Мене теж очікує багато змін. Мені доведеться рано приходити додому, тому я не зможу зустрічатися з друзями, як раніше. І я не зможу зі спокійною душею ходити на ділові вечері та корпоративи і затримуватися на роботі. Я буду втомлюватися від того, що працюватиму і допомагатиму тобі по дому. Та й взагалі, як голова сім’ї я повинен взяти на себе відповідальність за нашу сім’ю — за тебе і нашу дитину. Я буду вас забезпечувати! Так, це теж відповідальна робота.

Кім Джійон намагалася не реагувати на слова чоловіка занадто емоційно, але це їй давалося важко. Перелік його «жертв» у порівнянні з тим, чого позбудеться вона, і зі всім тим невідомим, з чим Джійон потрібно буде зіткнутися, здавався дріб’язковим.

— Так, тобі теж буде нелегко. Але ти ж розумієш, що я ходжу на роботу не тому, що ти мене змушуєш, а тому, що мені подобається те, що я роблю. Тим більше, що за це я отримую гроші, — Джійон ніяк не могла змиритися з тим, що за таких обставин їй треба жертвувати майже всім тим, що вона цінувала найбільше.

Якось Кім Джійон наснився сон. Недільного ранку вони з Дехьоном пішли прогулятися у ботанічний сад неподалік від дому. У саду вони побачили незвичайну білу траву, яка покривала всі галявини навколо. Дехьон здивовано вигукнув, де таке бачено, щоб трава була білою, на що Джійон йому відповіла, що це якась лікарська рослина. Вони прогулювалися галявиною, обережно ступаючи по густій білій траві. Аж раптом вони помітили якусь круглу зелену річ, розміром з дитячу голову, яка стирчала із землі посеред галявини. Коли Джійон з Дехьон підійшли ближче, вони побачили, що це редька — велика і блискуча. Джійон нахилилася, схопила редьку за бадилля і потягнула. Та витягнулася без жодних зусиль.

— Ти ба, це звучить як казка про ріпку, — розсміявся Дехьон, почувши розповідь Джійон. — Оце тобі наснилось.

Як показав час, сон був не просто дивним, а віщим — Джійон завагітніла.

Протягом всієї вагітності Кім Джійон мучив жахливий токсикоз — навіть ковток повітря міг у будь-який момент викликати нудоту. Серйозних проблем під час вагітності у неї не було — ніяких набряків, запаморочень чи ускладнень, але її турбували проблеми з травленням, запори, від яких ще більше роздувало низ живота, і час від часу болів поперек. Кім Джійон швидко втомлювалася і, що найгірше, її постійно хилило на сон.

Для безпеки майбутніх мам і їхнього плоду, компанія дозволяла зсувати робочі години на пів години пізніше. Коли Джійон поділилася новиною про вагітність з колегами, хтось із чоловіків-колег вигукнув:

— Оце щастить! Тепер зможеш приїжджати на роботу пізніше.

«Ага, подивлюсь я на тебе, як ти будеш радіти від того, що тебе нудить від будь-якої їжі, і ти не можеш ні пожерти, ні посрати — тільки ходиш втомлений, сонний, а тобі болить то тут, то там», — роздратовано подумала Джійон. Її образив коментар співробітника, який ні на секунду не задумався, скільки незручностей та болячок підстерігає майбутніх мам, але, з іншого боку, якої реакції варто було очікувати від чужої людини — він їй не сват і не брат. Неочікувано за притихлу Джійон заступився інший колега:

— Ти що, та ж вона не просто приходитиме на пів години пізніше — Джійон мусить відпрацьовувати ці 30 хвилин. По суті, вона все одно працюватиме стільки ж, скільки й ми.