Подружнє життя виявилось досить таки непоганим. Хоч вони часто працювали допізна і у вихідні, через що бували такі дні, коли їм не вдавалося ні разу поїсти удвох, Джійон та Дехьон завжди знаходили час на те, щоб піти разом на нічні сеанси в кіно чи замовити доставку їжі вночі. На вихідних, у ті дні, коли нікому з них не потрібно було виходити на роботу, вони спали до обіду, а тоді прокидалися і, снідаючи тостами, які готував Дехьон, дивилися по телевізору передачі про кіно. У такі моменти їм здавалося, що вони й досі просто зустрічаються і лише грають у подружжя.

Через місяць після їхньої весільної церемонії, у середу, Кім Джійон пізно поверталася з роботи. Вона ледве встигла на останній поїзд метро і коли повернулася додому побачила, що Джон Дехьон, який в той день незвично рано звільнився, сидів і чекав її, встигнувши до її приходу повечеряти рамьоном, помити посуд, поприбирати у холодильнику, дивлячись серіали, скласти випраний одяг. На обідньому столі лежав листок паперу — це виявилась заявка на офіційну реєстрацію шлюбу[29]. Джон Дехьон роздрукував її на роботі і попросив двох колег підписатися як свідків. Кім Джійон глянула на заявку і розсміялася:

— Нащо такий поспіх? Ми вже відіграли весілля і живемо разом, а що зміниться від того, як ми подамо заяву на реєстрацію шлюбу? — спитала вона, хоча насправді була зворушена тим, що Дехьон так поспішає з офіційною реєстрацією.

— Зміниться наше ставлення до нашого шлюбу.

Бульбашку радості, яка заповнювала її серце зсередини, ніби проткнули голкою цією відповіддю. Повітря з бульбашки почало повільно виходити, і радості ніби й не було. Вона не погоджувалася з Дехьоном і була твердо переконана, що ніякі церемонії чи заяви не можуть змінити їхні почуття одне до одного. Джійон не могла вирішити, хто з них має рацію і показує більшу відданість їхнім стосункам — Дехьон, який демонструє всю серйозність своїх намірів, прагнучи якомога швидше узаконити їхній шлюб, чи вона, яка вважала, що реєстрація шлюбу ніяким чином не вплине на їхні стосунки. Хоча Дехьон вчинив як відповідальний чоловік, цей вчинок дещо засмутив Кім Джійон.

Вони сіли удвох перед ноутбуком і почали заповнювати заяву. Джон Дехьон раз за разом заглядав у комп’ютер, щоб звірити, чи він правильно записує ієрогліфами місце походження його сімейного прізвища. Кім Джійон теж надовго застрягла на цьому пункті — здавалося, вона вперше в житті записує ці дані. Решту пунктів вони заповнили досить швидко. Джон Дехьон підготувався і дізнався у своїх і батьків Джійон їхні номери запису у реєстрі громадян, тому цей пункт теж не спричиняв проблем. Аж тут вони дійшли до питання під номером 5: «Чи ви згодні на те, що вашій дитині при народженні буде присвоєно сімейне прізвище матері?»:

— Що ти думаєш щодо цього?

— Щодо чого?

— А ось, п’ятий пункт.

Джон Дехьон вголос прочитав запитання, подивився на Джійон і спокійним голосом відповів:

— Я думаю, що прізвище «Джон» — чудове прізвище для нашої дитини.

У кінці 1990-х років у країні почалися гарячі обговорення на тему традиційного сімейного устрою та системи реєстрації новонароджених дітей, при якій немовлята повинні бути зареєстровані під прізвищем однієї людини — рідного батька, і змінювати прізвище заборонялося. З’явилися цілі організації, які боролися за скасування цієї системи, а деякі люди почали використовувати подвійне прізвище, поєднуючи прізвище матері та батька. Серед аргументів, які висували поборники оновлення системи, були історії знаменитостей, які розповідали, як у дитинстві з них знущалися через те, що їхнє прізвище відрізнялося від прізвища вітчима, адже вони були змушені жити під прізвищем біологічного батька. У той час стали особливо популярними серіали, де головними героями були одинокі матері, які протягом багатьох років у поті чола працювали, самостійно виховували своїх дітей, переборювали всі біди, і в момент як тільки у них все налагоджується, приходить антагоніст — біологічний батько — який відбирає у матері дитину, хоча до того не мав жодного інтересу до неї, а не віддати дитину рідному батькові заборонялося законом. Саме завдяки цим драмам у голові Джійон закарбувалася думка, що традиційна система реєстрації новонародженого виключно за прізвищем батька — це погано. Противників змін теж було чимало — вони, навпаки, вважали, що без збереження цих традицій, члени сімей будуть віддалятися одне від одного, відчужуватися, і, врешті-решт, усе суспільство скотиться у розвитку до періоду первісного стада.

Боротьба проти цієї системи увінчалася успіхом — після розгляду Конституційним судом у лютому 2005 року закон про реєстрацію немовлят виключно за прізвищем батька було визнано таким, що є несумісним з прийнятим до того законом про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, і його було відмінено у січні 2008 року, а відповідні зміни були внесені у Цивільний кодекс[30]. На сьогоднішній день в Кореї вже не існує такого поняття, як «сімейний реєстр» на офіційному рівні, і люди живуть у світі нової системи індивідуальної ідентифікації, у рамках якої записувати дитину за прізвищем біологічного батька не є обов’язковим. Батьки отримали змогу вибрати для дитини прізвище матері, але цим шансом користаються небагато пар — у 2008 році, коли було відмінено стару систему, зареєстрували 65 випадків присвоєння прізвища матері, а у наступні роки ця кількість не перевищувала 200 випадків[31].

— Зараз більшість пар усе-таки обирають прізвище батька. Якщо записати дитину на маму, то люди думатимуть, що щось не так чи що сім’я неповна. А нам доведеться постійно щось комусь пояснювати, — вголос розмірковувала Кім Джійон, а Джон Дехьон лиш ствердно кивнув.

Та все ж, ставлячи галочку навпроти варіанта «Ні, не згодні», Джійон відчула внутрішню порожнечу. Світ навколо так змінився, але закони та звичаї у цьому світі не змінилися. А якщо закони та звичаї все ті самі — чи змінився-таки цей світ? Джійон далі думала над словами Дехьона: офіційна реєстрація їхнього шлюбу змінить їхні почуття одне до одного. То все ж, це закон змінює людські почуття та цінності, чи навпаки — людські почуття та цінності визначають закони?

Їхні батьки нетерпляче очікували на «добру новину». Їм не переставали снитися «віщі сни» — хай що б там було, у цих снах, для батьків вони означали одне: скоро у них з’явиться онук або внучка. Батьки із самого рання кидалися телефонувати Джійон, щоб спитати, як вона себе почуває. Після декількох місяців таких вранішніх перевірок, вони почали переживати і підозрювати, що у Джійон не все добре із жіночим здоров’ям.

На перший після весілля день народження свекра Джійон усі, разом з ріднею Дехьона, яка проживає поблизу Пусана, зібралися на святковий обід, щоб привітати батька Дехьона, і заодно познайомитися з невісткою. Протягом всієї зустрічі — поки накривали стіл, поки святкували і навіть коли прибирали зі столу — усі бесіди зводилися до одного: чи Джійон з Дехьоном не хочуть поділитися з ріднею «добрими новинами». Немає новин? А чому? Що не так? Ви достатньо стараєтеся? Вочевидь, недостатньо, якщо дитинки ще немає. Кім Джійон спробувала закрити тему, пояснивши, що вони з Дехьоном поки не планують дітей, та її уже ніхто не слухав. Ага, значить, невістка і досі не завагітніла, у чому ж може бути проблема? З усіх сторін посипалися припущення: «Вона уже трохи застара...», «Це все тому, що вона занадто худа!», «Та ви лиш попробуйте — у неї холоднющі руки, у невістки явно проблеми з кровообігом!», «Та що тут гадати — гляньте, у неї прищ на підборідді, у її віці це може свідчити лиш про одне — проблеми з жіночим здоров’ям», — які б причини не називалися, усі вони передбачали, що проблема полягає саме у Джійон.

Одна з тітоньок Дехьона дорікнула його матері:

— А ти що сидиш і нічого не робиш? Купила би своїй невістці збір цілющих трав для зачаття! Джійон, певне, засмучена через твою бездіяльність.