— От всі й побачили, що моє життя склалося найкраще! У мене все вийшло! Недарма я так горбатився усі ці роки! Ми впорались!
Як виявилося, його друг, який займався торгівлею з Китаєм і тоді пропонував татові Джійон долучитися, втратив усі гроші, а колишні колеги, які продовжували працювати на держслужбі чи займалися якимось бізнесом, заробляли копійки. У батька Джійон був найвищий дохід і найпросторіша квартира. Усі заздрили тому, що його старша донька працювала вчителькою, друга — була студенткою столичного університету, а син ріс здоровим і мужнім. Тато стояв посеред кімнати, гордо вип’ячуючи груди, а мама, сміючись, підійшла і обійняла його за плечі:
— Любий, ти не забувай, що ідея з ресторанчиком з кашею — моя, та й квартиру цю купила я. А діти самі виросли і добилися всього. У тебе справді щасливе життя, варте того, щоб твої колеги заздрили тобі, але пам’ятай, завдяки кому воно таке. Тож веди себе гарно і піклуйся про мене та дітей. А спати сьогодні будеш у вітальні, від тебе за кілометр несе алкоголем.
— Звісно, звісно, люба! Половина успіху — цілком твоя заслуга! Я твій боржник до кінця життя, пані О Місук!
— Половина? Тут, скоріше, варіант 70 на 30, де 70% — моя заслуга, а 30% — твоя.
Мати знову позіхнула і пішла за подушкою та ковдрою для чоловіка. Тато Джійон сказав, що спатиме у вітальні зі своїм єдиним сином, але той відповів, що не витримає смороду алкоголю. Та навіть відмова сина не могла засмутити батька. Він, не вмившись, завернувся в ковдру і моментально заснув.
Після другого курсу хлопець Джійон пішов у армію. Кім Джійон разом з батьками хлопця поїхала провести його до місця служби, де вони довго та слізно прощалися. Уже через декілька місяців Джійон почала відчувати себе дуже самотньою без коханого. Вона писала хлопцю довжелезні листи, які ледве влізали у конверт, та водночас її іноді розбирала така злість, що Джійон переставала відповідати на його дзвінки. Постійні перепади настрою коханої виводили з себе колись спокійного і люблячого хлопця Джійон — він просто не знав, що йому робити. Не допомагали і постійні роздуми про те, що найкращі роки свого молодого життя він тратить в армії, незрозуміло на що, і ці думки викликали у нього депресію та злість. У рідкісні моменти зустрічей парі вдавалося справді насолодитися лише першими хвилинами, решту часу вони сварилися і ображалися одне на одного.
Джійон запропонувала хлопцю розстатися. Він погодився, але ще довго після цього телефонував їй кожного разу, коли його в армії відпускали у відпустку і він десь напивався, на світанку писав смс-ки: «Спиш?», а іноді навіть приходив посеред ночі, п’яний як чіп, до ресторанчика батьків Джійон, де умудрявся наблювати і заснути просто під дверима. Після того по району поповзли чутки, що молодша донька власників ресторану, у якому готують каші, кинула свого хлопця, поки той був в армії, після чого він втік з військової частини для того, щоб помститися колишній.
Після всього цього Джійон довго не могла змусити себе ходити в туристичний гурток, але з часом вона знов почала заглядати на зустрічі, допомагаючи новеньким дівчатам. Членами гуртка були в основному фізично витривалі хлопці, і дівчатам бувало важко угнатися за ними, тому вони часто кидали гурток після декількох походів в гори. Колись пережити цей переломний момент Кім Джійон допомогла її подруга Чха Синйон, тому Джійон хотілося стати такою ж рятівницею для новеньких дівчат.
Хлопці з гуртка величали дівчат «квітами» і вели себе відповідно. Як би дівчата не відмовлялися, хлопці завжди допомагали їм нести важкі сумки, допомагали з вибором страви на обід, місця для зустрічей гуртка обирали таким чином, аби було зручніше дівчатам, а у поїздках віддавали дівчатам найбільшу і найкращу кімнату, навіть якщо у таку поїздку їхала тільки одна дівчина з гуртка. При цьому хлопці переконували, що гурток тримається купи саме завдяки їм — мужнім та сильним мужчинам. Головою, заступником і секретарем гуртка завжди були хлопці, які іноді виступали ініціаторами проведення походів спільно з туристичним гуртком жіночого університету. У якийсь момент вияснилось, що випускники гуртка проводять зустрічі випускників, на які запрошують тільки хлопців. Чха Синйон постійно казала, що дівчатам сто років не потрібна ця екстратурбота — краще б хлопці чесно розділяли з ними свої обов’язки, а ще краще — дозволили призначити головою гуртка дівчину. На що хлопці, посміхаючись, лише примирливо кивали головою, заперечити щось вголос насмілювався лише хлопчина-аспірант, який був незмінним членом гуртка уже дев’ять років:
— Синйон, скільки разів тобі повторювати? Дівчатам важко займатися цим всім. Ваше завдання — надихати нас і заряджати енергією на нові звершення.
— Я ходжу в гурток і у походи не для того, щоб «заряджати вас енергією», — збісилась Чха Синйон. — Якщо ви такі втомлені — купіть собі женьшень чи енергетичний батончик. Боже, як ж мені хочеться все послати під три чорти, але я потерплю, я таки дочекаюсь того дня, коли головою гуртка стане дівчина!
На жаль, цього не сталося за період навчання Чха Синйон, та все ж потім головою гуртка таки обрали дівчину, яка вступила в університет на десять років пізніше за Синйон. Чха Синйон, дізнавшись про це, сказала лише: «Недарма кажуть, що час усе змінює».
Кім Джійон, яка досить активно ходила на зустрічі гуртка, кинула його після одного з осінніх походів на третьому курсі. Вони зупинилися на невеликій базі відпочинку, що містилася на території національного природного парку неподалік. Після короткотривалого походу члени гуртка розбилися на невеликі групки — хто грав у настільні ігри, хто — у футбол, хто просто пив. Кім Джійон відчула, що її морозить, тому вона пішла в одну з кімнат, які обігрівалися, де декілька новеньких грали в карти, лягла на купу покривал, звалених у кутку, і накрилася ковдрою так, що її не було видно. Тіло потрохи зігрівалося, голоси та сміх колег по гуртку зливалися в один нерозбірливий гул, і її почало хилити в сон. Але раптом Джійон почула своє ім’я:
— Мені здавалося, що між ним і Джійон все закінчилось.
Інші голоси майже водночас завели: «Тобі ж подобалась Кім Джійон», «Та спробуй, це твій шанс!», «Запроси її на побачення», «Ми тобі допоможемо». Все ще сонній Кім Джійон спочатку здалося, що це їй сниться, але зовсім скоро вона остаточно прокинулася і навіть змогла розрізнити, хто це говорить. Це були голоси хлопців, які, як знала Джійон, недавно повернулися з армії. Хоча їй вже не хотілося спати, та й під ковдрою ставало дедалі гарячіше, вона не могла ні вийти, ні поворухнутися, адже говорили про неї, і їй мимоволі довелося підслуховувати бесіду хлопців.
— Та ні, здалась вона мені, хто захоче жувати жуйку, яку виплюнув хтось інший? — відповів знайомий голос.
Це був один зі старших членів гуртка, який любив випити, але при тому ніколи не змушував молодших пити з ним. Також, на відміну від інших старших, він хоч, як і заведено, завжди пригощав новеньких, але ніколи не нав’язувався і не просив їх їсти з ним. Джійон завжди вважала його хорошим хлопцем, і тому не могла повірити, що саме він це сказав. Але чим більше вона вслухалася у розмову, тим міцнішала впевненість, що це таки був він. Звичайно, він міг бути просто п’яним, або, можливо, то була спроба попередити недолугі намагання друзів посватати їх — можна було знайти й інші пояснення цих жорстоких слів, але жодне з них не допомогло б утішити Джійон. Єдине, що крутилося в неї на думці — це те, що й адекватні у повсякденному житті та, на перший погляд, добрі хлопці, можуть, не задумуючись, образити дівчину, навіть ту, до якої вони були небайдужі. «Ось так, я тепер — просто використана кимось жуйка», — гірко подумала Джійон.
Заливаючись потом, Кім Джійон лежала під ковдрою, хоча дихати ставало все важче. Вона боялася, що хтось її помітить і що винною у цій ситуації буде вона. Лише тоді, коли хлопці вийшли і в кімнаті стало тихо, Джійон насмілилась вилізти з-під ковдри і повернутися у кімнату дівчат.
