Ще у ті часи, коли Джійон ходила в школу, вона часто чула історії своїх друзів про те, як бізнес їхніх батьків прогорів чи про те, як їх скоротили. Ситуація не покращилася і тоді, коли Джійон пішла в університет — її друзі, які були змушені постійно шукати підробітку, і навіть батьки цих друзів, отримували дуже низьку зарплату, у той час, коли вартість навчання, яка до того була тимчасово заморожена на вимогу МВФ, різко подорожчала. Здавалося, університети намагаються надолужити все те, що вони не могли заробити за період дії тимчасових обмежень. У 2000 році коефіцієнт зростання вартості навчання вдвічі перевищив рівень інфляції[17]. Найближча університетська подружка Джійон була змушена піти у академвідпустку після першого курсу. Сама вона приїхала з невеликого міста, яке було на відстані трьох годин їзди на швидкісному автобусі від Сеула. Подруга розказувала Кім Джійон, що відчайдушно хотіла вирватися з-під батьківського крила, і тому зробила все, щоб вступити у сеульський університет. Вона не вдавалася у деталі, але, наскільки Джійон могла зрозуміти, батьки нічим не допомагали її подрузі. Як би та не старалася, скількома підробітками вона б не займалася, цього виявилось недостатньо, щоб сплатити за навчання, підручники, оренду житла та решту витрат.
— Вдень я викладаю на курсах — навчаю учнів писати екзаменаційні твори, ввечері підпрацьовую офіціанткою. Поки прийду додому, поки вмиюся — бац, і на годиннику уже друга година ночі, а перед тим, як лягти спати ще ж потрібно підготуватися до наступних занять, перевірити учнівські твори... А, ну і ще, як ти знаєш, я час від часу підробляю в університеті, коли випадає вільна годинка між парами. Чесно, я так втомлююсь, що на парах просто вирубуюсь, — ділилася своїми переживаннями подруга. — Заробляючи на навчання, я просто руйную своє університетське життя... Що там вже казати про оцінки, мене вже ніщо не врятує, це якийсь кошмар.
Вона вирішила зробити перерву, повернутися до батьків і заробити гроші. Кім Джійон, розуміючи, що допомогти подрузі тим, чого у цій ситуації вона потребувала найбільше — грошима — вона не може, давала їй те, що могла — була співрозмовницею, яка вміла вислухати та розділити її біди. За перший рік навчання подруга Джійон, ростом трохи більше ніж 160 сантиметрів, втратила 12 кілограмів, і тепер важила близько сорока кілограмів. Сміючись так, ніби вона щойно почула найсмішніший жарт у світі, вона завжди примовляла: «От правду кажуть, що в університеті усі худнуть!» Розтягнуті рукави старенького піджака не могли приховати її кістляві зап’ястки.
Якщо порівнювати із життям подруги, університетське життя Кім Джійон можна було вважати щасливим, якщо не розкішним. Вона жила у батьківському домі, їй не потрібно було оплачувати кредит за навчання, а підробіток обмежувався репетиторством чотири години на тиждень, який їй організувала мама. Хай оцінки Джійон були невисокими, сам процес навчання їй подобався, їй було цікаво. Кім Джійон ніяк не могла визначитися, де саме вона хоче працювати після університету, тому відвідувала безліч різноманітних студентських конференцій, зустрічей і гуртків, більшість з яких не мали ніякої користі у плані працевлаштування. Від цієї різношерстої діяльності не варто було очікувати моментального результату, однак якась користь від неї була. У школі Джійон не мала можливості роздумувати над цікавими темами, ділитися власними поглядами на ті чи інші питання, та й взагалі, вона була досить мовчазною, через що Джійон завжди думала, що вона — інтроверт, але університетське життя довело, що вона помилялася. Виявилось, що їй подобається спілкуватися і знайомитися з новими людьми, подобається бути у центрі уваги. І що важливо — в одному з гуртків, туристичному гуртку, Кім Джійон познайомилася зі своїм першим хлопцем.
Хлопець цей був однолітком Джійон і збирався стати вчителем фізкультури. Старші члени гуртка завжди ставили його в пару Джійон, щоб він допомагав їй у походах, завдяки чому вони й зблизились. Зі своїм хлопцем Кім Джійон вперше сходила на футбол та бейсбол. Вона не розуміла, що відбувається на полі, але чи то через запальну атмосферу матчів, чи через те, що вона була зі своїм хлопцем, їй цей досвід дуже сподобався. Насправді її хлопець перед початком матчу у загальних рисах розказував Джійон правила гри і навіть називав імена основних гравців, та під час самого матчу і він, і Джійон зосереджувалися лише на грі. Уже потім Джійон спитала у свого хлопця, чому він нічого не коментував і не пояснював їй у процесі гри, на що той відповів:
— Ну ти ж мені не пояснюєш кожну фразу і сцену з фільму, коли ми разом щось дивимося. Чесно кажучи, ті хлопці, які під час матчу щось постійно пояснюють своїм дівчатам... здаються мені якимись... як би це сказати... зарозумілими? Вони прийшли гру дивитися чи вимахуватися перед дівчиною? Коротше, це якось безглуздо.
Вони часто ходили на безкоштовні покази фільмів, які організовував студентський кіноклуб, і Кім Джійон завжди обирала, на який фільм вони підуть. Її хлопцю подобалися фільми усіх жанрів — жахи, мелодрами, історичні фільми, наукова фантастика. Під час перегляду він завжди сміявся голосніше і плакав більше за Джійон. Він ревнував, якщо Джійон казала, що актор, який з’являвся на екрані, красивий. Спеціально для Джійон він записав компакт-диск із саундтреками зі всіх її улюблених фільмів.
Зазвичай вони зустрічалися в університеті. Разом готувалися до занять у бібліотеці, робили домашнє завдання у комп’ютерному класі чи просто сиділи без діла на лавочках університетського стадіону. Обідали у студентській їдальні, бігали за перекусами у цілодобовий магазинчик, що відкрився у центрі для студентів і пили каву у кав’ярні поряд. У якісь особливі для них обох дні вони ходили у дорогі ресторани, недоступні пересічному студенту, на старанно зібрані заради цього гроші. Хлопець любив слухати, як Кім Джійон розказує сюжети коміксів, які читала в дитинстві, переказує йому сюжет популярних романів чи серіалів, і при кожній нагоді нагадував Джійон, що та має займатися спортом — будь-яким, хай би й стрибками на скакалці.
Якимось чином мама Джійон дізналася, що у новобудові навпроти викупленого ними приміщення планують відкрити дитячу лікарню зі стаціонаром. Вона вмовила чоловіка, який клявся, що більше ніколи не влізе у жодні франшизи, таки відкрити чергову франшизу — ресторанчик, у якому готують чук — каші. Через деякий час через дорогу і справді відкрилася дитяча лікарня в кілька поверхів — з другого по восьмий. Мабуть, їжа, яку готували в лікарні, була несмачною, тому батьки дітей почали часто купувати каші навинос, було багато й таких, хто заходив перекусити по дорозі до або з лікарні. Відвідувачів стало ще більше, коли було добудовано житловий комплекс поблизу, і молоді сім’ї стали постійними гостями у ресторанчику. Сім’ї з маленькими дітьми часто приходили навіть у будні дні і ставали постійними клієнтами, адже в тому районі практично не було закладів харчування, де пропонувалося меню для дітей. Виручка виросла настільки, що місячний дохід батьківського ресторанчика в рази перевищував розмір зарплати, яку тато Джійон отримував у свій час на державній службі.
Тим часом мама Джійон, не кажучи нікому, купила квартиру площею 139 м² у багатоквартирному житловому комплексі неподалік від їхнього ресторанчика. Протягом багатьох років вона самостійно виплачувала іпотечну позику, і завдяки успіху з рестораном та продажу старої квартири кредит врешті вдалося закрити. Сім’я переїхала у нову простору квартиру. Переїхала з ними й Инйон, яка після закінчення університету вирішила ризикнути і скласти держіспит на посаду вчителя у Сеулі, пожертвувавши додатковими балами, які давалися тим, хто погоджувався залишитись викладати у провінційних школах. Ризик був виправданий — Кім Инйон успішно склала іспит.
Одного вечора тато Джійон пізно повернувся додому напідпитку після посиденьок із колишніми колегами. Він почав голосно кликати дітей, піднявши всіх на ноги. Молодший син, який слухав музику в навушниках, і дві сестри, які вже давно спали, вийшли у вітальню, привіталися з татом, а той витяг гаманець і почав роздавати дітям гроші. Мама, позіхаючи, теж вийшла зі спальні, і почала дорікати чоловіку за те, що той прийшов таким п’яним і всіх розбудив, та батько не зважав на неї:
