Із цього цілком очевидно виходить, що Зелена Кобила не одна на світі. Її матір — це була теж зелена кобила, її батько теж був зелений жеребець, її брати і сестри теж зелені коні і зеленою (коли вона тільки не вийде заміж за якогось коня вороного чи коня блідого) мусить бути й вона.

Що ж таке цей зелений колір у тієї кобили? Чи не випадкова гра природи, чи це опрична омана, чи нарочита манірність? Ні, це не те, товариші. Це мімікрія, це офарблення, що уподібнюється до околишнього світу.

Я прошу вас, товариші, зробити такий експеримент. Заплющіть очі, затуліть собі вуха, запніть хусткою ніздрі.

Тепер дивіться і слухайте і нюхайте. Цих стін немає, нема на них напису: «суворо забороняється», немає вікон, немає дверей. (С. Божко знервовано: «Прошу припинити оратора!»)

Моєї промови не чути: її немає. Немає звуку голосів, що стиха бубоніли в залі. Дзиґарі на стіні змовкли і маятник перестав одбивати секунди в нескінченної вічности.

Запахів немає. Не пахне горілкою від товариша, що говорив про пофарбовану в зелений колір кобилу. Не пахне громадянин, що взивав Зелену Кобилу абсурдною мрією і недосяжним ідеалом. Щез запах тонкого флер-де-лі, що немов димним ореолом оточував дівчину з синіми, як Фірвальдштетське озеро, очима. Немає ні стін, ні домов, ні запаху.

Але ви бачите, чуєте і нюхаєте.

Ви відчуваєте найніжніший, трошки вогкий, запах весни, ви чуєте, як під вашими ногами десь далеко зі споду росте трава, ви бачите, як вище і вище росте, намість стін і стільців, ця трава, як вона розвивається в папороть, як вона росте чим-раз яскравіша й буйніша, як з папороти розвиваються дерева, проростають крізь стелю й дах. Тепер ви чуєте звуки, могутні й радісні, — це вітер шумить у крилатих кронах дерев; звуки ніжні й шовкові, що стелються в тонюній траві, звуки хлопають вітром у колосальні долоні дівочої папороти. Тисяча шелестів вступає в зелений оркестр і фугою біжить назустріч тисячам листя.

І над усім плаває слабий неуявний аромат, сухий і ефемерний, але вічніший і дужчий від всього, що колись примушувало ваші ноги іти по землі і ваші руки боротись за щастя. Це аромат Зілля.

Розплющіть очі, товариші, одтуліть вуха і згадайте тепер про Зелену Кобилу. Мімікрія! Пристосування під колір зілля.

У височенних травах, в очеретах, у горобинцю, в чагарнику, в гаях і лісах живуть і пасуться зелені жеребці й кобили, грають лошата, і чоловік ще зроду не сідав і не запрягав їх, зроду їх ще не бачив, бо вони зелені, як те, що годує їх — зілля.

Ширше розплющуйте повіка, товариші, напружуйте зір так, щоб очі мало не вилізли з орбіт; дивіться, скільки сили є в вас дивитись — і багато хто з вас побачить зелену кобилу, зелених коней, зелених лошат.

Товариші! Проблемою Зеленої Кобили недавно зацікавився сам, наш знаменитий критик і славний історик літератури. Цей великий учений (наш Белинський, тільки не білий, а «червоний»), що з очайдушною сміливістю і мужністю (з такою рідкою за наших часів) бореться проти всіх рішуче невдоволених ним літераторів, на жаль, не дає вдень інтерв'ю останнім, боючися поставити себе в ніякове становище перед постовим міліціонером. Але, бажаючи навчити мене, славний історик літератури переборов почуття ніяковости і вчора в першій годині ночи особисто явився мені у сні.

«Я прочитав у вашій душі і у ваших душах», суворо сказав критик (оглянувшись навколо, чи не сниться мені одночасно постовий міліціонер), «ваш погляд на Зелену Кобилу. Ви стали на небезпечний шлях. Ви думаєте (не смійте заперечувати!), що зелена кобила реально існує. Ви дійшли навіть до такого нахабства, щоб мислити собі зелених жеребців і зелених лошат.

Тим часом у брошурі Баха*, по якій я знайомився з наукою, не сказано ні слова про зелену кобилу. Мій секретар також казав мені, що про зелену кобилу не говориться у відповідних постановах...

Очевидячки (повторюю ще раз)... очевидячки зелена кобила — це огидний витвір фашистської політики, скерований на те, щоб зробити замах на моє історикове літератури, життя і таким чином підкопатись під революцію».

Сказавши це, історик літератури ще раз оглянувся навколо і щез, весь сповинений «червоним» сяйвом.

Як бачите, товариші, авторитет історика літератури стверджує цілком реальне існування зеленої кобили, ба навіть дає йому глибоке філософське обґрунтовання. Пробачте на хвилинку, вчора мені хтось підсунув нумер арґентинської газети зі статтею на цю тему, якої я ще не встиг прочитати. Читаю вголос товариші: «Сенсаційне — так — відомий професор Аґуардіенте — довгі блукання — так — установив, що в пампасах Арґентини живе новий ґатунок диких коней — так — на колір ці коні зелені, відтінку поль-веронез»... Що це!?

Товариші, я прошу мене простити. Я беру всі свої слова назад. Я відмовляюсь від усього, що сказав. Зеленої Кобили не існує. (Заля хвилюється)*.

____________________________________

Цей «Диспут — "Зелена Кобила"» був надрукований у альманасі-місячнику «Літературний Ярмарок», книга друга (132), січень 1929 р., виданому у Харкові видавництвом ДВУ. Даний текст є містифікацією, дотепною абсурдною пародією на літературні диспути українських письменників 20-х років. «Учасниками» цього диспуту про Зелену Кобилу начебто є зокрема письменники Іван Кулик, Аркадій Любченко, Антін Дикий, Сава Божко, Сергій Пилипенко, Юрій Яновський, Михайль Семенко, Юліан Шпол, Давид Фельдман, Микола Куліш, Остап Вишня, Петро Панч, Микола Хвильовий, Михайло Биковець, Іван Сенченко, Майк Йогансен; а також кумедно-химерні персонажі інтермедій «Літературного Ярмарку» — Циган з батіжком, Золотий Півник у синій свитці наопашки та сірий чортик Зануда. Автор «диспуту» не вказаний. Упорядник даної інтернетної публікації припускає, що цю пародію написав Майк Йогансен, відомий жартівник та містифікатор. Примітки додані упорядником 2019 року.

Ярмарком — Редакція альманаху «Літературний Ярмарок» жартівливо називає себе Ярмаркомом (тобто, в розгорнутому вигляді, Ярмарковим комісаром), пародіюючи назву посади членів уряду тієї доби, що очолювали народні комісаріати (нарком освіти, нарком юстиції, нарком землеробства і т.д.)

… при найближчій і найактивнішій участі Цигана, його адьютанта Золотого Півника в синій свитці наопашки та сірого чортика Зануди. — Циган з батіжком, Золотий Півник і чортик Зануда — персонажі веселих інтермедій «Літературного Ярмарку», котрі в тих інтермедіях кумедно висловлюються та сперечаються щодо надрукованих у альманасі творів.

… в будинкові літератури ім. Блакитного… — Мається на увазі Республіканський Будинок літератури ім. Василя Блакитного, що у 1927-1931 роках функціонував як клуб письменників у Харкові за адресою вул. Мистецтв 4 (тоді вулиця називалася Червонопрапорною). Тепер у будинку міститься Радіоастрономічний інститут НАН України.

… до промови тов. І.Ю. Кулика… — Іван Юліанович Кулик (за паспортом — Ізраїль Юделевич; 1897-1937) — український письменник, поет, прозаїк, перекладач, партійний і громадський діяч єврейського походження. Літературні псевдоніми — Р. Ролінато, Василь Роленко, Ральф К. Ролінато. Страчений сталінськими катами.

… перефарбувати і Трою, і весь світ на два кольори, такі люб'язні їхній небесно сонячній душі. — Натяк на жовто-блакитний прапор УНР.

… узброївся пером («монблан»)… — Мається на увазі чорнильна авторучка німецької фірми “Montblanc”.

Слово має товариш Аркадій Любченко. — Аркадій Панасович Любченко (1899-1945) — український письменник, перекладач, редактор, секретар ВАПЛІТЕ.