Коли вас, шановні невіри, не переконує той бурхливий рух широких мас, що ви його день-у-день більше й більше спостерігаєте в нашій країні, то дозвольте вам коротко сказати за инші країни. Дозвольте відкрити вам таку стару, як світ, істину, що Зелена Кобила лишила сліди і в Европі. Так, так! У Европі, гнилій Европі, яка раз-у-раз розкладається, яка мріє ще впіймати Зелену Кобилу і яка страшенно боїться Зеленої Кобили, — у Европі цій лишилися сліди, що про них я вже згадував. Конкретніше: нещодавно на одній з вулиць Берліну, помітивши щось подібне до сліду, я підійшов до шуцмана* й спитав: «Чи правда, що ніби в Тірґартені* паслася Зелена Кобила, що вона лишила там якісь сліди, і скажіть, будь ласка, коли й де саме можна їх побачити?» Шуцман підозріло, але й сполохано глянув на мене, потім ввічливо козирнув і тихо сказав: «Не маю права на це відповісти». Що ви тепер скажете, шановні невіри? Що, на вашу думку, значить ця многозначна відповідь?.. Ага, ви мовчите? Я вас розумію (С. Божко* до сусіда: «Що він меле?»).

А чи відомо вам, що в старій Празі, на глухій Златній вуличці, де колись давно-давно сиділо сорок алхемиків, вишукуючи способа добування штучного золота, чи відомо вам, що в їхніх лабораторіях досі збереглися документи, які незаперечно стверджують, що Зелена Кобила існувала ще в сивій давнині і, між иншим, якийсь час перебувала на Закарпатських пасовиськах. Чи відомо вам це? Ви знову мовчите? То-то ж!

А чи знаєте ви, що недавно у старому Львові, у паркові, що оточує славетну гору Копєц, публіка зняла раптовий неймовірний галас, кричучи: «Ловіть кобилу! Ловіть Зелену Кобилу!» І дивилася ця публіка, що я робитиму. Я ж був цілком байдужий, бо добре знав, що Зеленій Кобилі в жодному разі тут не місце, що Зелена Кобила є лише у нас і що так брати на понт можуть тільки у Львові, сподіваючись, ану ж хтось випадково викриє стежечку, якою можна хоч трохи приблизитись до Зеленої Кобили. Дарма!

Так от. Про що говорять нам ці кілька фактів? Хіба не стверджують вони наявність у світі Зеленої Кобили? Хіба вони вас не переконують? Хіба можна не повірити історичним документам, за винятком, звичайно, тієї кобили, за яку згадують запорожці у своєму листі до султана?* Невже ви не бачите, яке величезне зацікавлення до Зеленої Кобили існувало й існує у всьому світі? Невже ви не почуваєте, яка в Европі болюча тоска за нею, тоска за тим, що не прийде туди ніколи, ніколи... Так, товариші. Можна вже співчувати потойбічним підтоптаним країнам, можна тільки тихо сказати: о, якби молодість знала; о, якби старість могла!*

Очевидно, всі погодяться зі мною, що приблизно те саме можна сказати й на адресу наших шановних невір. Що? (Оплески). Ну, от. Я так і знав. Ваші рясні оплески свідчать за вашу солідарність зі мною (Голос: «Я не солідаризуюсь!»).

Тепер я хотів іще мовити кілька коротеньких слів про те, що непокоїть мене. (Той же голос: «Таких коротеньких, як до цього часу?»). Мій непокій цілком природно виникає також з непокою. З вашого непокою, товариство. З тих ваших безперервних, заклопотаних розмов про широкий масовий рух у звязку з появою Зеленої Кобили та про можливі труднощі в процесі життьової координації, кооптації й стабілізації цього визначного фактору.

Я охоче розумію вас. Ні для кого ж не секрет, що, прикладом, редакції всіх наших газет незабаром примушені будуть закладати в себе спеціяльні відділи, щоб переводити листування з приводу Зеленої Кобили, — така сила-силенна цього матеріялу починає надходити до редакцій. І ні для кого не секрет, що це будуть видатки, зовсім непередбачені бюджетовою комісією Наркомфіну. Знаєте ви також, що листоноші вже не можуть вправлятися з цією численною кореспонденцією, що треба як-найшвидше збільшити штати листонош, хоч це знову будуть непередбачені видатки народних коштів. Треба також негайно збільшити продукцію паперу, конвертів, чорнил, пер, олівців і поштових марок, що також становитиме зовсім непередбачені витрати трудових народніх копійок. Правильно я кажу, товариші, чи ні? Думаю, що правильно. Але, товариші, якщо мене огортає непокій, то тільки тому, що ви, люди широких обріїв, звертаєте увагу на такі дурниці. Адже всі ці матеріяльні неприємності — справді дурниці, порівнюючи з тими перемогами на всіх фронтах, тими величезними надбаннями, що їх нам дасть Зелена Кобила. Це зрозуміло, як стаття українського критика, це ясно, як твір побутовця. Треба тільки справу переводити планово, організовано і не боятися самокритики. І справа, безумовно, виправдає себе на всі 1000 %.

Так, так! І в жодному разі не можна цього відкладати, як тут дехто хотів, на певний відрізок часу, не можна заводити спеціяльних дискусій, бо ми вже стоїмо перед безпосереднім фактом. Ні для кого, повторюю, не секрет (хоч деякі газети невідомо чому ще намагаються це замовчувати), що поява Зеленої Кобили разгортається в стихію. По всіх клубах, читальнях, заводах, селах, містечках і містах, біля кожної криниці, в кожній черзі, на кожному розі вулиці ви можете почути за цю сенсацію, яка вже, до речи, перестає бути сенсацією і перевтілюється у життьовий знаменний чинник. Історичний чинник! Але... є тут одне дуже важливе «але». Не забувайте, товариші, що в той же час дехто свідомо, а дехто несвідомо починає перекручувати правдиве розуміння цієї події та надавати їй сумнівного характеру, шкідливої оцінки! Так, так! Не забувайте, що гідра контрреволюції ще дихає і намагається скрізь, де тільки може, встромити своє безсиле жало. Пам'ятайте, що буржуазія не спить і повсякчас намагається використати все в своїх інтересах. Пам'ятайте, що поява Зеленої Кобили — це остання смерть міжнародньої чорної реакції (репліка з місця: «Ідеалізм!»), а тому реакція буде силкуватися і вже силкується спровокувати цю подію й одвести смертельний удар, що висить над її головою. Румунські бояри, польські пани, італійські фашисти, німецькі бюргери, французькі буржуа, американські міліярдери, англійські твердолобі лорди — всі вони занепокоїлись, затримтіли, заворушилися. Треба мати це на увазі, треба бути готовим до всіляких інсинуацій та хитрощів гнилої Европи. Правильно я кажу, чи ні? Думаю, що правильно. (Репліка з місця: «Що до інсинуацій, то правильно»).

Товариші! Вісті про появу Зеленої Кобили вже ринули нестримними хвилями на всі чотири вітри. Геніяльний подих антен вже встиг розголосити за це по всіх столицях всесвіту. Спеціяльні контр-реклами нещодавно сліпуче палахкотіли на вулицях. Берліну. Спеціяльні контр-листівки розкидалося «Графом Цепеліном», коли він перелітав океан*. По всіх державах повиходили спеціяльні числа газет, присвячені Зеленій Кобилі. У Вашінгтоні, за останніми відомостями, скликається спеціяльне засідання парламенту, присвячене Зеленій Кобилі й подіям у Нікарагуа. Літають невтомно десятки тисяч аерокур'єрів! Працюють невтомно всі радіостанції! Тріщать невгавуче телефони! Дано тривожні накази пожежним командам! Падають акції видатних міліярдерів! Починаються широкі страйки й революційні вибухи! Дрижить клерикалізм! Америка в паніці! Европа аж тепер на вулкані! Алло! З'явилась Кобила! Алло! З'явилась Зелена Кобила! Товариші, ввесь світ і боязко, і надійно озирається на нас! Товариші, всесвіт уже знає, що Зелена Кобила примусить його бігти тим шляхом, яким він досі повз.

І ми, товариші, в жодному разі не допустимо якоїсь зневіри чи назадництва! Ми, безперечно, переможемо всі труднощі! Ми конче виконаємо всі обов'язки, покладені на нас Зеленою Кобилою! Правильно я кажу, чи ні? Що? (Оплески). Ваші бурхливі оплески найкраще це доводять!..

Я скінчив .. Ху!.. Дайте води.

Голова. Слово має товариш Сергій Пилипенко*.

Шановні товариші й прешановні товаришки! Трюїзмом стало повторювати, що наша громохка доба — переоцінка всіх цінностей. Даремно тут дехто силкується спертися на гнилий продукт епохи натурального господарства і безсило мемече: «Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе».