— Це нові загони кінноти НІПів, що воюватимуть за нас, — радісно вигукнув він, спостерігаючи, як розступилися сірі маси, пропускаючи наперед довгу колону вершників. — Ні, — крикнув він, приглядаючись. — Ще краще, це лучники-кентаври.

Хвиля оплесків і привітань прокотилася лавами гравців, що виявляли свій захват, побачивши таких могутніх союзників. Попеля зіскочила вниз і невдовзі гордий молодий воїн-кентавр із луком у руці й сагайдаком за плечима прискакав у їхній табір, до його шкіряної кіраси і для людського, і для кінського тулуба були прив’язані пластинки металу. Він низько вклонився своїм людським тулубом, а його довге, чорне, ворушке заплетене в коси волосся опустилося до самої землі.

— Міледі Попелю, я, принц Гарборан, прийшов сповістити, що військо мого народу сьогодні воюватиме разом з вами й допоможе перемогти сили зла.

У сяєві кентавра потужно бився пульс Аватари.

— Ласкаво просимо, принце Гарборане, для нас, людей, велика честь воювати пліч-о-пліч з вами.

Кентаврові, мабуть, сподобалися ці слова, і він широко усміхнувся:

— Як ми можемо допомогти вам?

Ерік замислився і знову взявся вивчати розташування ворожих військ.

— Чи не мали б ви бажання воювати з сером Вореном? — запитав він.

— Це була б честь для нас.

— У такому разі, прошу, поведіть ваші війська на правий фланг. Сер Ворен чекатиме, аж поки вирішить, що його дружина, рушивши в атаку, дійде до отого особливого підрозділу коло каменів, — показала Попеля рукою на далекий гурт університетських персонажів, зібраних поблизу менгірів. — Будь ласка, допомагайте йому у спробах знищити їх; це буде нелегке завдання, бо серед них є багато чаклунів, цілительок і могутніх воїнів.

— Проте вони загинуть! — крикнув, немов заіржавши, принц Гарборан і помчав до своїх військ.

— Лицарю Ворене, прошу, займіть свої позиції, щоб кентаври могли приєднатися до вас, — повернулася Попеля до лицаря, що сидів верхи. Той замість відповіді підняв спис із прапорцем, потім опустив забороло і підострожив білого румака. Земля аж задвигтіла од важкого тупоту лицарської кінноти, що помчала на свої позиції десь на півдорозі до далекого правого флангу сірого війська.

— Ну що? — запитав BE. — Готові вже починати?

Чемний кашель, що долинув з лісу, змусив їх підскочити. Під деревом, випроставшись і піднявши передні лапи, стояли два великі ведмеді.

— Вибачте нас. Ми хочемо допомогти. Де нам воювати?

— Привіт! — радісно вигукнула Сігрид. — Це Ведмідь, що розмовляє.

— І його подруга. Бачу, ти таки знайшов її, — усміхнувся привітно BE, і ведмідь опустив очі, здається, збентежившись, що опинився в центрі загальної уваги.

— Чудово! — підбігла до них Попеля. — Бачите оцю відьму, Інгеборг? Вона повинна жити, щоб викликати вежу. Я хочу, щоб ви охороняли її під час битви, і то якомога краще. Ну, що на це скажете?

— Добре, — промовив ведмідь і, ставши на всі чотири лапи, підійшов до Інгеборг, яка погладила його.

— Готові? — знову запитав BE.

В Еріка все стислося всередині.

— Стривайте, зілля, — показав рукою Гаральд.

— Еге ж, — похитав головою BE. — Вибачте, я майже забув про нього. І яке, на вашу думку?

— Нам треба мати опірність проти скам’яніння, щоб витримувати погляд Медузи, — нагадала Інгеборг.

— І опірність проти страху, щоб не боятися меча Екзекутора, — додав Ерік. — А як третє я ще вип’ю зілля, щоб мене не обпікав вогонь.

— А як щодо зілля, яке дає змогу бути невидимим? — докинув Б’єрн.

— Добра ідея, — похвалив BE. — Знаєте що? — повів він палаючими очима. — Я ризикну й вип’ю четверте зілля.

— Ні! — крикнули всі водночас.

— BE, схаменися! — у розпачі од свого брата закричала Сігрид. — Уяви собі, що тебе розірве, або паралізує, або ще що-небудь, і ти пропустиш усю битву. Лишень, подумай, що майже кожен у світі воюватиме, а тебе не буде, бо ти пішов на безглуздий ризик, перепивши зілля!

— Не позбавляй себе шансу, — лагідно мовив Ерік. — Ми справді потребуватимемо тебе.

— Гаразд, — стенув плечима BE.

Коли всі вже випили барвисті рідини з принесених на битву кришталевих пляшечок і передали решту ведмедям та всім гравцям, що були поблизу, Ерік кивнув BE:

— Подавай сигнал.

BE завзято підняв із землі корогву і, зіперши її на плече, побіг уперед, аж поки проминув передні лави й опинився на нейтральній смузі між обома військами. Одна з великих прогалин між хмарами, ковзнувши горами, на мить яскраво, немов прожектором, освітила BE, тимчасом як обидва війська й далі стояли в затінку. Сотні тисяч очей навернулися до нього, і кожен знав, що вже починається битва.

Ген далеко на лівому фланзі і аж до пісків на узбережжі сірі воїни пішли в наступ. Так само й на далекому правому фланзі, аж до узлісся, зворухнулись і рушили вперед корогви різних окружних підрозділів. Центр тим часом і далі стояв на своїх позиціях.

То був найкращий план, до якого міг додуматися Ерік: спробувати скористатися чисельною перевагою і охопити, наче рогами бика, вороже військо. Він сподівався, що сіре військо зможе обійти ворожі фланги й буде здатне бити ворога збоку і, якщо все складеться гаразд, навіть ззаду.

Ті, що стояли в центрі, мусили довгенько чекати, перше ніж настане їхня черга йти в наступ; минуло більше години, поки хвилі руху, що почався на далеких флангах війська, докотилися до центру. Ерік повільно походжав разом із друзями й батьком, усі вони мали разом вирушати в бій. Навіть Анонім перейнявся тепер почуттям товариськості, що охопило їх. Ганьба, що Свейн Рудобородий, здається змінив свою думку, було б добре, якби й він боровся поруч з ними. Після зборів в амфітеатрі Ерік більше не бачив його. Промова Інгеборг на арені, коли вона заявила, що Epicus Ultima, напевне, покладе край грі, безперечно приголомшила Свейна і спонукала не брати участі в битві.

Попереду й ліворуч од них, досить далеченько, лави похитнулися, сталося перше бойове зіткнення. Сірі війська підступили до правого флангу гоблінів, і раптом той клаптик неба почорнів. Стріли гоблінів, немов сильна злива, затінили ту частину поля. До друзів долинули далекі крики, повітря раз по раз бриніло від пострілів туго напнутих катапульт. Ерік здригнувся. Сірі війська розтанули, неначе місце зіткнення перетворилось у розпалену піч, а його воїни були з масла. Праворуч армія швидко долала відстань до війська тролів, сер Ворен і принц Гарборан трималися позаду, даючи змогу сірим персонажам обганяти їх.

Усі відчули потребу діяти швидко, команди сірих гравців усюди кинулися бігти, долаючи останні кілька метрів. Армія велетнів-канібалів була просто попереду, і з незначної відстані, яка відділяла лави, над останніми острівцями кущів уже можна було помітити їхні насуплені обличчя.

— Поволі, поволі, нехай пройдуть! — крикнув Ерік.

BE і Б’єрн теж прискорили крок, коли навколо почало наростати відчуття неминучої битви. Поблизу від «Остерфіордських гравців» пробігали напівозброєні персонажі, дехто щось із запалом вигукував.

Заревівши, аж задрижало повітря, канібали й собі кинулись у бій, вимахуючи масивними шпичастими довбнями, й відкинули ударами першу лінію сірих постатей.

— Тримайтеся!

Обрій тепер заступили могутні м’язисті канібали, що височіли над військом сірих воїнів, якими аж кишіло навколо і які ледве досягали їм до грудей.

— Не видно! — стурбовано закричав Ерік. — Чи бачив хто Екзекутора?

— Стань мені на плечі, — обернувся Б’єрн і зімкнув долоні. Попеля, не вагаючись, скочила вгору, схопившись однією рукою, щоб не впасти, за величезний Б’єрнів шолом, а потім, коли Б’єрн піднімав її, було вже неважко підтримувати рівновагу, ставши лівою ногою на зімкнені долоні.

— Я бачу його! — з полегкістю крикнув Ерік. — Він отам.

Зазирнувши за лінію канібалів, Ерік одразу помітив Екзекутора, що їздив на великому чорному огирі, його темно-синій плащ маяв позаду, коли він нахилявся, розмовляючи з якимось персонажем… ага, друїдською жрицею. Дивна річ, Екзекутор витяг меча і вдарив її, вона одразу впала. Потім стиснув коня острогами і пробрався крізь лави людожерів.